Образ сьогоднішньої України – це зруйнований Маріуполь, Миколаїв та Харків, які перебувають під постійними обстрілами, масові депортації людей у глиб Росії та видовища розтерзаних тіл мирних мешканців у Бучі, Ірпені чи Гостомелі. Незважаючи на трагедію, українська держава продовжує функціонувати й чинити організований спротив «другій армії світову». У який спосіб одна з найбідніших країн Європи не лише зберегла тяглість політичної влади, але й досягла стратегічного успіху, витіснивши росіян з-під своєї столиці?
(Не)досконала антикорупційна реформа
Не секрет, що основною вимогою протестувальників на Євромайдані 2013 року, окрім відставки президента Віктора Януковича, була також широка та комплексна антикорупційна реформа, якої, на жаль, не вдалося провести після Помаранчевої революції дев’ятьма роками раніше.
Уявімо собі таку ситуацію: найбагатший український олігарх, колишній спонсор Партії регіонів, монополіст гірничодобувної та металургійної промисловості, неформальний правитель Донбасу свідчить перед незалежним органом, створеним для боротьби з корупцією, пояснюючи свою роль в одній з найбільших корупційних схем «Роттердамі+» (практика штучного завищення цін на енергоносії, на якій заробляв ДТЕК; за оцінками НАБУ, у такий спосіб компанія зафіксувала 14 млрд грн надприбутків). Кілька років тому це було б ненауковою фантастикою в Україні, яку зустріли б з гіркою посмішкою.
Однак описана ситуація є реальністю – така подія сталася 11 лютого 2020 року, коли журналісти Bihus.info зауважили біля входу до будівлі НАБУ олігарха Ріната Ахметова та його автомобіль. Пів року раніше було висунуто звинувачення працівникам підприємства олігарха, причетним до зловживань. І хоча справа (як зазвичай у таких випадках) розбилася об корумповане українське судочинство, це один із багатьох прикладів того, що принаймні на рівні правоохоронних органів вдалося створити функціональну та незалежну інфраструктуру, спрямовану на притягнення до відповідальності за корупційні злочини. Найкраще цю ситуацію ілюструють слова першого голови НАБУ Артема Ситника в колонці для порталу «Український інтерес»:
«Антикорупційна реформа, яка розпочалася у 2014–2015 роках, стала початком трансформації Майдану в певні законодавчі ініціативи. Те, що навіть у надзвичайно складних умовах вдалося створили антикорупційне бюро, прокуратуру та суд – великий успіх. З початку діяльності НАБУ й до сьогодні ми спостерігаємо за безпрецедентним бажанням знищити нас. Мабуть, причиною цього є низка розслідувань щодо високопосадовців – тих осіб, які раніше вважалися недоторканими».
Про зниження корупції в Україні після Євромайдану свідчать, наприклад, щорічні рейтинги організації Transparency International, яка спеціалізується на дослідженні цього явища. У 2021 році Україна була на 122-му місці, вісім років тому – на 144-му місці. Це значне покращення з точки зору інтересів держави, але все ще недостатнє в перспективі можливої інтеграції з Європейською Унією (оскільки цей результат все ще гірший за такі країни, як Болгарія чи Румунія, які замикають рейтинг серед країн ЄУ).
Сила в армії
Хоча повномасштабна війна ведеться з 24 лютого цього року, конфлікт триває вже вісім років, протягом яких українська армія будувалася з нуля та набиралася бойового досвіду. Наприкінці правління президента Януковича владні структури, як і вся країна, перебували в стані розпаду. Результатом стала практична беззахисність держави перед російською інвазією у 2014 році та необхідність спиратися на т. зв. добровольчі батальйони, створені в перші місяці боїв ветеранами самооборони Майдану чи відставними солдатами.
Ці формування дали необхідний час уряду в Києві для реорганізації владних структур і створення справжньої армії, яка зараз проходить фінальне бойове хрещення. За вісім років війни на Донбасі серед українців виросло покоління молодих офіцерів і грамотного керівного складу, які з великою довірою ставляться до своїх підлеглих. Втіленням цього оновлення є 48-річний Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний, якого цитує прес-служба Генштабу ЗСУ:
«Загальний курс на реформування Збройних Сил України відповідно до принципів і стандартів НАТО залишається незворотним. І ключове тут – принципи. Зміни мають відбутися передусім у світогляді і ставленні до людей. Я хотів би, щоб ви повернулися обличчям до людей, до своїх підлеглих. Моє ставлення до людей не змінювалося протягом всієї моєї служби».
Ці слова не викинуті на вітер – про зміни в українській армії на прикладі навчання на Яворівському полігоні згадує колишній командувач військ США в Європі генерал Марк Гертлінґ у своїй статті для сайту The Bulwark:
«Програма була розвиваючою, відпрацьовувалося все, від особистих солдатських навичок до операцій на рівні батальйону. Все базується на досвіді із зони бойових дій на сході та півдні України. Зростаюча енергія в Яворові показала потребу створити постійний навчальний центр за зразком навчальних програм армії США в США та Німеччині. У грудні 2015 року Європейське командування США офіційно створило Joint Multinational Training Group – Ukraine, де багатонаціональна група з американців, поляків, канадців, литовців та британців почала тренувати українські батальйони як сполучені бойові групи».
Якість української армії полягає не тільки в силі характеру її офіцерів і рядового складу. Відновлення боєздатності також потребувало системних змін, і їх внесло ProZorro. Це електронна система державних закупівель, яка в минулому була однією з найбільш корумпованих сфер в Україні. ProZorro — це гра слів від українського prozoro («прозоро»), і саме на цій основі було засновано рішення: особливістю системи є повна прозорість усіх тендерів, а також конкуренція за ринковими принципами. Лише у 2015 році Міноборони заявляло, що завдяки електронізації системи було зекономлено 200 млн грн. Проте позитивні наслідки впровадження нових рішень відчуваються не лише в армії, адже з 2016 року система стала обов’язковою для всіх державних органів. Як влучно зауважує в інтерв’ю порталу EvoBusiness один із творців ProZorro Олександр Находа:
«У 2016 році “Укрпошта” була таким класичним, у негативному сенсі, прикладом державних закупівель. Це означало корупційні скандали, мутних постачальників, низьку конкуренцію. Коли ми прийшли, і я це добре пам’ятаю, у відділеннях “Укрпошти” не було ні скотчу, ні паперу, тому досвідчені клієнти приходили з усім самостійно. Ми не лише впоралися з тим, щоб підприємство стало забезпеченим, усе, що ми купували, було високої якості та за одними з найнижчих цін на ринку. […] Одним із наших завдань було показати, що можна діяти таким чином, і мені здається, що нам це вдалося».
Єдина Україна
Окрім глибокої корупції та економічної неефективності, Україна протягом багатьох років страждала від глибоких соціальних розшарувань, які вміло використовувала російська пропаганда. Традиційний поділ на проросійський Схід і проєвропейський Захід виявився сильно переоціненим, коли почалася війна на Донбасі. Хоча справді багато мешканців Східної України не обов’язково симпатизували курсу протестувальників на Майдані Незалежності в Києві, вони однозначно не погоджувалися на розв’язання проблеми військовою силою з боку їхнього східного сусіда. Це стало полем для глибоких змін в українській свідомості, які виразилися, наприклад, у стрімкому підвищенні престижу української мови.
Згідно з опитуванням, проведеним 8 листопада 2021 року фондом «Демократичні ініціативи», українську мову вважають рідною 78,3% громадян, а в наймолодшій групі (18–29 років) – 83,3%. За переписом 2001 року цей відсоток становив 67,5%. Тож втрачає силу один з найсильніших видів зброї, яку Росія використовувала впродовж останніх 30 років для дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні (наприклад, через прихильні ЗМІ).
Мова є ключовим, але не єдиним елементом. Подібно й підтримка вступу до Європейської Унії залишалася на високому рівні в останні роки, коливаючись між 60% і 70%. А сьогодні це вже 90%. У словах про те, що українці – єдині, хто гине за прапор ЄУ, можливо, багато пафосу, але вони віддзеркалюють суспільні настрої в країні. Український спосіб мислення добре описав в інтерв’ю Українському радіо соціолог фонду «Демократичні ініціативи», професор Олексій Гарань:
«Ми запитували, що може бути кращим для України: демократія чи авторитарний режим за певних умов. Лише 20% респондентів відповіли, що авторитарний режим. Близько п'ятої частини населення є патерналістами, такими є люди. Але 54% вважають, що демократія є найкращою формою правління для нас. Це важливо, тому що в Україні складна соціально-економічна ситуація, йде війна, є ворог, який веде пропаганду, і, на жаль, у нашому суспільстві працюють лобісти Кремля. Але ми побачили, що більшість українців підтримують демократію, пишаються своєю країною та громадянством і все ще вірять, що ми повинні рухатися до Європи».
Майбутнє
Урсула фон дер Лаєн і Єврокомісія наприкінці червня окреслили умови збереження статусу кандидата для України, визначивши сім необхідних тематичних блоків з ключовими реформами в контексті продовження європейського шляху України. Останні вісім років були для українців титанічною працею. Ключовим для наших східних сусідів (українців, – ред.) буде не тільки зберегти позитивні зміни, а й прискорити та покращити їх після війни, коли зруйнована країна як ніколи потребуватиме ефективної державної машини.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Pełzająca reforma pozwoliła Ukrainie przetrwać początek wojny