У творчій біографії Романа Сельського дивним видається майже двадцятилітній період, коли він не мав персональних виставок. Як це так: художник небуденного таланту, той, кого більшість львівських митців вважає своїм вчителем – прямим чи непрямим, але таким, хто кардинально вплинув на витворення мистецького світогляду, – і щоб він був закритий для ширшого загалу, для прихильників та шанувальників?
Та саме так і було (із середини 1950-х аж до 1973 року). У цьому – один із визначальних канонів держпартійних кураторів соцреалістичної естетики: адже творче надбання одного з найяскравіших живописців не вкладалося саме у провладні рамки.
І все ж у виставкову статистику маємо внести поправку: одна виставка у 1960-х все ж відбулася. Своєрідна – бо телевізійна. Відбулася вона з ініціативи мистецтвознавця Христини Саноцької – палкого ентузіаста пропаганди творчості митців, котрі зазнавали утисків чи репресій від знавіснілої системи. Йдеться про пропаганду на львівському телебаченні шляхом організації передач про творчість того чи іншого митця. Так на голубий екран тоді вивели недавню каторжанку, замовчувану Ярославу Музику, такого ж Петра Обаля, Софію Гебус-Баранецьку, Івана Северу, одіозного примітивіста Никифора.
До реалізації ідеї підключився суперактивний Богдан Горинь, який дав кілька слушних порад для реалізації задуму. Суть його полягала в тому, що виставка має відбутися вдома у Сельських – до них має загостити група молодих літераторів, літстудійців Львівського політехнічного інституту, і вже там має відбутися перегляд творів, зацікавлена розмова прилучених до мистецтва молодих людей.
І задум вдалося втілити успішно: картини для екранізації були підібрані чіткі й контрастні – від раннього періоду до останніх студій, до його знаменитих пнів на карпатському лісоповалі. Довірливості додало чаювання із печивом і фруктами, своєрідна екранна новинка, яку організувала дружина Сельського пані Маргет.
Як же так складалося, що творчий шлях, а тим більше шлях до популяризації і визнання унікального маестро виявився таким аж до болю непростим?
Народився Роман Сельський 1903 року в Сокалі у родині, яка мала спроможність дати синові ґрунтовну гуманітарну та мистецьку освіту. Тож гімназію закінчує у Львові, але ще 15-літнім гімназистом знаходить шлях до Вільної мистецької академії. Там, попри важке повоєння, вирувало творче життя. Роман Сельський знайомиться із багатьма українськими митцями. Йому навіть поталанило потрапити в майстерню вже відомого на той час художника Олекси Новаківського.
Юнакові вдається вступити на навчання до Львівської художньо-промислової школи. І це дало свої наслідки, загострило прагнення пошуку нових обріїв.
Потім було навчання у Кракові — в Академії красних мистецтв. Із Кракова Сельський часто навідувався до тодішньої світової столиці мистецтв – Парижа. Саме там він близько сходиться із майбутньою дружиною, львів’янкою Маргіт Райх. Із нею пізніше пройдуть шістдесятирічний шлях – єдиний для мистецької визначеності і такий непростий для життєвих ґараздів.
Вони разом відвідували заняття в Академії модерного мистецтва. А згодом, залучивши до компанії ще одного львівського митця Романа Туріна, торували втрьох дорогу до Ніцци, на Корсіку.
Потім Роман і Маргіт повертаються до Львова, і то вже надовго: бо одружуються, бо влаштовують свій побут, бо тісно єднаються із такими ж молодими у групі Artes, де Сельського невдовзі обирають головою.
Про атмосферу в цій мистецькій спільноті тогочасні дослідники говорять, що вона була майже наелектризована та збудлива. За час головування Романа Сельського митці виставляли свої твори у Львові, Варшаві, Тернополі, Станіславові, Кракові, Лодзі, інших містах – тринадцять виставок за три роки! Митці приваблювали своїми авангардними пошуками, в яких перепліталися риси конструктивізму, дадаїзму, символізму, сюрреалізму. Відстоювали свої мистецькі уподобання в гострих полеміках, не зважаючи на критику тенденціоналістиків чи побутовістів, намагаючись переконати свого глядача, прихильного і неприхильного, у слушності обраного шляху.
Очевидці згадують, як для популяризації однієї виставки (сьомої) серед відвідувачів впроваджено різновид премії, приєднуваної до кожного тридцятого квитка, у вигляді автобіографії одного з художників – учасників виставки. Новиною на львівському ґрунті був організований у виставкових залах концерт Товариства сучасної музики... Як бачимо, заходи цікаві, варті пильнішої уваги й нині.
Зауважимо, що твори Романа Сельського і Маргіт Райх відзначалися як найкращі в експозиції.
Сам голова спільноти Аrtes казав: “Подібність поглядів на пластичні завдання і боротьба за завтрашні зміни достатньо в’яжуть нас між собою”.
Саме це стане підставою для принагідних звинувачень уже в повоєнний час.
Попри всі зауваги і критичні стріли, їх сприймали як піонерів, котрі формують світоглядне підґрунтя для прийдешнього естетичного.
Повоєнні роки утвердили парадоксальний статус неординарного митця, професора Львівського художнього інституту: стримана терпимість владних ідеологів та шана, аж до обожнювання, колег, і особливо учнів. Немає такого примітного митця у Львові, та й не тільки, який не вважав би себе учнем Романа Сельського: благословенне всіма дотримання і розвиток вікових традицій не мало інших шляхів, як шлях пошуку, постійного оновлення індивідуальних стильових комплексів. До їхньої родини – а вони із Маргіт Сельською-Райх прожили непростих шістдесят років – горнулися. Сюди сходилися на вечірні розмови, на обговорення і розраду, на вагоме слово маестро.
Вже по смерті, відзначаючи сторічний ювілей Романа Сельського, у Національному музеї організували ретроспективну виставку Сельських – із круглим столом, за який зібралися колеги й учні, мистецтвознавці, численні шанувальники художника. Адже його творча стилістика протягом понад півсторіччя була визначальною в утвердженні львівської малярської школи, у вихованні мистецького світогляду кількох поколінь неординарних художників.
Зацікавлена розмова – про роки навчання, постійні рейди в Карпати, де сам маестро настирно вишукував натюрморти для колекції своїх неймовірно вибагливих пнів, подорожі до мистецьких центрів, спілкування із цікавими індивідуальностями.