Для давніх шанувальників сучасної української поезії чи не найбільшою радістю став вихід на початку року книжки Юрка Позаяка «Шедеври». Це збірка вибраних творів та перекладів.
Частина цих віршів вже стала культовою, проте є й тексти, датовані 2011 роком. Тому присутність цього видання у домашній бібліотеці – це, з одного боку, ошатний томик класика, а з іншого – нові твори живого автора, твори якого давно читаєш і тішишся новинкам.
Варто зауважити, що оформлення «Шедеврів» дивним чином нагадує серію «Українська Поетична Антологія» видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га», проте на книжці вперто зазначено, що Позаяк вийшов «Поза всіма серіями». Чим же він заслужив таке виняткове ставлення? «Бо його розкуті й легкі для запам’ятовування вірші давно вже стали міським фольклором», – зазначено в анотації. Тому й виникає враження, що якби Юрко Позаяк жив два століття тому, то сьогодні ніхто б не знав його імені. Однак, безсумнівно, його твори дійшли б до наших днів, і невелику частину з них ми б вивчали у шкільних програмах в розділі «Усна народна творчість», а левову частку – на філфаці в розділі «Сороміцька народна творчість». Тому саме собою відпадає питання: чи не можна вважати трохи зухвалим автора, який назвав свою книжку «Шедеври».
Видання добре структуроване, складається з десяти частин. Більшість із них називається відділами з тематичними означниками, відтак можна легко і впевнено рухатися сторінками книжки.
На самому початку – «Екзистенційний відділ». Природно, що теми порушено житейські, а висновки завжди мудрі і незаперечні. Хоча б добре відомий вірш «Корисні поради», в якому, зокрема йдеться: «Якщо ти летиш в літаку / І падає твій літак, / Усратись в хвилину таку / Не соромно аж ніяк!».
Аби запобігти хибному трактуванню поезії Позаяка певною вельми інтелігентною і цнотливою категорією читачів, які сприймуть процитований фрагмент за вульгарність і легковажність, варто перескочити до останнього «Відділу перекладів». Цей розділ, по-перше, займає понад третину книжки, по друге, в ньому поміщено твори француза Ремона Кено, хорвата Симо Мраовича та англійця Льюїса Керрола. А по-третє, це не просто принагідно перекладені на дозвіллі цікаві тексти, а твори справді важливі у світовій літературі, і їхнє введення в український мовний простір є важливим вкладом Позаяка-перекладача.
У коротких довідках про кожного з цих авторів ідеться про значення перекладених творів: експериментальна книжка Ремона Кено «Сто тисяч мільярдів поезій»; скандальний роман «Константин Богобоязний» про богемне життя Загреба Симо Мраовича, який, проте, виходив українською окремою книжкою у перекладі Позаяка 2005 р., а до «Шедеврів» увійшли його вірші; поема абсурду «Полювання на Снарка» Льюїса Керрола, яка, через відсутність перекладів залишалася для українського читача майже невідомою, хоч є не менш значною і знаменитою за «Алісу в Країні Чудес». Не буду розглядати естетичну вартість цих творів, зауважу лише, що їх перечитування справляє враження фаховості перекладача, який вправно володіє і мовою, і технічними засобами.
Відтак, стрічаючись із подекуди невибагливими поетичними формами віршів Позаяка, варто їх сприймати як провокацію щодо читача. Запальна цнотливість навряд чи дозволить сприйняти і оцінити цю літературу. Натомість безпосередність і відкритість до діалогу з автором дозволить не лише порозумітися з ним, а й насолодитися його творчістю. Перевірити себе можна, скажімо, віршем «Чорнобильський букварик», де в досить експериментально-іронічній формі подано наслідки чорнобильської катастрофи. Як мінімум, варто віддати належне авторові за незгадування зірки Полин. А як максимум – за спробу непатетичного осмислення трагедії: «3. Мама мила раму від урану. / 4. Тато – труп. У мами рак. А ти сирота? (…) 12. Коза гризе трупи. У свині нові ноги і роги. / А де кіт? Кіт літає». Якщо після цієї цитати читач не кидає книжку з обуренням, мовляв, як можна «глузувати» з такої серйозної теми, а починає думати, то він тест на Позаяка пройшов і може спокійно та з цікавістю читати далі.
А другий у нас – «Кохальний відділ». Вірші витримані у тій же іронічній стилістиці, що й у першому розділі. Мудрість узагальнень не менш очевидна, а крім того, багато кохання. Щасливого, нещасного, сумного, веселого, трагічного, оптимістичного. Вкотре захоплює при перечитуванні давно відомий романс:
Й найостанніша шльондра мріє
Про вірну і ніжну любов,
Навколо моєї шиї
Аркан затягається знов.
Я знову чиясь надія,
Я знов чийсь останній шанс,
Я знову комусь щось винен,
Тим більш, що вже взяв аванс.
Мені демонструють очі,
Вісі сповнені розпачу й сліз,
І крутять мені щоночі
Дешевий душевний стриптиз.
Сестричко! Даремна робота!
Ти слізоньки витри, прошу!
Знайди собі десь ідіота
І вішай йому цю лапшу.
В найкращих традиціях драми
Прокрутиш комедію знов.
Й, дасть Бог, золотими зубами
Тобі ще всміхнеться любов!
У п’ятьох строфах зашифровано не лише синопсис можливого роману, а й досить тонко відображено основні емоційні колізії можливих персонажів. У цьому технічно невибагливому вірші більше правди, ніж у кілометрах любовних зізнань. І це великий жест Позаяка – бути зрозумілим і доступним, а не вишуканим і заумним.
Хоча жанрове розмаїття доволі широке. Певна річ, не могло вибране обійтися без класичних «Алкохоку» («Здавалось, лиш учора / Ми разом сіли пити, / А вже надворі осінь…»). Ці тексти на нас чекають в «Алкоголічному відділі». В етнографічному – лімерики. Крім того, у книжці мають місце літературознавчий, іноземний та дитячий відділи, а також «Куточок імпотента».
Малоосвіченому в «народній мові» читачу, стане у пригоді «Короткий словник ключових слів мови Юрка Позаяка», дотепно укладений Славком Липовцем. До прикладу:
М о с к а л і к л я т і (47) – представники братнього народу, які замучили слоника, не змігши його поневолити.
Йдеться про вірш «Дума про словника»:
Слоника замучили
Кляті москалі,
Похилився слоник
Хоботом к землі:
«Прощавай же, Україно,
Ти ж мій рідний краю!
Безневинно молоденький
Слоник умирає!»
Гей! Гей!
І зайвим буде припущення, що під псевдо Славко Липовець ховається той же доцент, що й під псевдонімом Юрко Позаяк.
Веселого і мудрого читання!