Коли Василь Горбаль залишив пост глави Львівської ОДА, здавалося, зникла й причина для конфліктів у Партії регіонів на Львівщині: Петро Писарчук знову став одноосібним авторитетом у своєму партійному осередку. Насправді ж за дещо парадоксальним сюжетним поворотом виявилося, що саме з цього моменту головні конфлікти у ЛОО ПР і розпочалися.
Попри всі офіційні, «про око», заперечення, не було секретом, що іще під час підготовки до минулорічних місцевих виборів між головою Львівської обласної організації ПР Петром Писарчуком та тодішнім головою Львівської ОДА Василем Горбалем виникло тертя. Одна лише вершина айсбергу – емоційні заяви Писарчука і невдоволення ними Горбаля – була достатньо промовистою і дозволяла робити припущення про те, що ховалося під поверхнею.
Причини цього конфлікту достатньо очевидні, навіть якщо залишити поза увагою домисли про губернаторські амбіції Петра Івановича: до повернення до Львова Василя Горбаля Петро Писарчук не просто був безумовним лідером Партії регіонів на Львівщині – він, фактично, і був нею. В особі Горбаля він раптово отримав сильного конкурента (що вкрай важливо – не нижчого за статусом, бо і Писарчук, і Горбаль є нардепами від ПР), який зайнявся не лише областю, а й обласним партійним осередком, і навіть очолив список регіоналів на виборах до Львівської обласної ради. Словом, Писарчук змушений був бодай трохи «посунутися».
Саме тому, як ми зазначили на початку, повернення Горбаля до Києва і прихід на посаду голови ЛОДА Михайла Цимбалюка, який хоч і є людиною Президента, але не втручається в роботу Партії регіонів і навіть не є її членом, за всією логікою, мало б повернути Петру Писарчуку, а відтак – і ЛОО Партії регіонів, спокій.
Цей спокій, здавалося, і справді запанував, однак тривало це зовсім недовго. Від 21 грудня, коли Василь Горбаль залишив посаду голови ОДА, минуло заледве півтора місяці, як на сторінки ЗМІ вилився зовсім новий конфлікт – цього разу вже між Петром Писарчуком та головою Львівської міської організації Партії регіонів Ігорем Гладишем.
Гладиш проти шерсті
Ключові моменти конфлікту – вкрай прості. 5 лютого, за словами самого Ігоря Гладиша, Петро Писарчук закликав його написати заяву про звільнення з посади голови міського осередку, не пояснюючи причин. Очевидно, сам Гладиш не довго вагався з реакцією, оскільки вже наступного дня дав коментар газеті «Комерсант-Україна», в якому звинуватив голову ЛОО партії у ставленні особистих інтересів понад партійними і внесенні розколу в лави регіоналів у Львівській області – що, звісно, сам Писарчук одразу заперечив.
Далі, як того варто було сподіватися, почався активний обмін публічними заявами. Вже 7 лютого Рада ЛМО ПР виступила із заявою-відмежуванням від слів Ігоря Гладиша, який, як вказано в заяві, «наносить шкоду авторитету партії, тому що вони (його слова, – ред.) продиктовані егоїстичними дріб’язковими образами та амбіціями». Після ще одного обміну «люб’язностями» у ЗМІ, 13 лютого, напередодні іще одного засідання Ради Гладиш виступив із заявою, що не прийде на це засідання, бо Львівський осередок Партії регіонів – давно уже «приватизована» Петром Писарчуком структура, і він, Гладиш, не має жодного бажання брати участі у «виставі», сценарій якої написаний заздалегідь. На підтримку своїх слів він вказав, що попереднє засідання розпочалося 7 лютого о 17:00, а інформація про його результати з’явилася на сайті вже о 15:30.
Врешті-решт це все закінчилося тим, чим і мало закінчитися – зняттям з посади Ігоря Гладиша на конференції ЛМО ПР 26 лютого і прогнозованим призначенням на цю посаду депутата Львівської обласної ради, голови Залізничної районної організації ПР Олега Барана. Питанням, однак, залишилося, у чому ж полягали справжні причини такого рішення.
Скажімо, сам Петро Писарчук у коментарі для ZAXID.NET зазначив таке: «Він не проводив роботи взагалі. Він став депутатом (Львівської міської ради, – ред.), почав здавати партію, вирішувати свої шкурні інтереси – от і вся його партійна позиція. А партію він мав в носі». Пояснення голови Шевченківської районної організації Ольги Тарасової, опубліковане на сайті ЛОО ПР, збігається із позицією Писарчука і за суттю, і за стилістикою: «Гладиш не знає партійного життя і не цікавився ним, він прийшов у партію, щоб пройти в депутати. Не може бути й мови, щоб він залишався депутатом, він опозорив партію, він – випадкова в партії людина, він завжди був проти Партії регіонів і використав її для вирішення шкурних інтересів».
Довіри таке пояснення, щиро кажучи, не викликає – хоча б тому, що для «вирішення своїх шкурних інтересів» і «здачі партії» у Львівській міській раді Гладиш мав усього лише три місяці. Це зовсім невеликий період, та й депутатська фракція ПР у міськраді не така вже й велика і впливова (6 депутатів, які за фіксованої більшості ВО «Свободи» не дуже-то комусь і цікаві), щоб Гладиш мав достатньо можливостей, аби так яскраво себе виявити.
Іншого офіційного пояснення зміни керівництва міської організації регіонали громадськості поки не пропонують. Так, новообраний голова ЛМО ПР Олег Баран взагалі відмовився коментувати для ZAXID.NET глибинні причини звільнення Гладиша, вказавши лише на те, що так вирішила партійна конференція. Та все ж натяки на альтернативне пояснення є. Так, голова Сихівської районної партійної організації Роман Тхір у коментарі для сайту ЛОО ПР зазначив: «Він дуже слабо займався партійною роботою, на виборах ми були кинуті ним напризволяще».
У цьому є хороша, солідна підказка. Сам Ігор Гладиш, до прикладу, вважає, що для нього визначили роль такого собі офірного цапа, на якого можна буде «повісити» незадовільний результат партії на минулорічних місцевих виборах. «Просто для провального голосування на Львівщині Петру Писарчуку потрібна крайня людина – от він і знайшов голову міської організації, і активно старається усіх в цьому переконати», - сказав сам Гладиш у розмові з кореспондентом ZAXID.NET.
Важко не погодитись, що у цьому є своя сильна логіка – особливо, якщо зважити на те, що парламентські вибори невпинно наближаються, а разом із ними – час формування кандидатських списків Партії регіонів, у якому Писарчук, напевне, хотів би отримати прохідне місце. Видається, що це бажання буде не так уже просто реалізувати не лише з огляду на нелюбов до нього певної частини Партії регіонів, зокрема Ганни Герман, і на те, що Петру Івановичу в годину «Ч» точно пригадають і його позицію щодо Дмитра Табачника, і покладання квітів до пам’ятника Степану Бандері, і незадовільний результат ПР на місцевих виборах на Львівщині. Саме для останнього чинника Ігор Гладиш може стати дуже зручним громовідводом.
До того ж, не варто забувати, що Петро Писарчук традиційно ревно ставиться до появи хоча б потенційних конкурентів у місцевому осередку Партії регіонів (що, власне, й відобразилося на його стосунках із Василем Горбалем). Згадаймо, що всього лише за два роки, з лютого 2009 року, ЛМО ПР отримала уже четвертого керівника – після Сергія Уварова, Ігоря Цибульського та Ігоря Гладиша. Люди, що добре знають Петра Писарчука, стверджують, що як тільки голова міської організації стає занадто сильним, він перестає бути зручним – і саме тому позбувається посади.
Окрім того, близькі до Партії регіонів джерела стверджують, що додатковою причиною конфлікту між Петром Писарчуком та Ігорем Гладишем могло стати те, що останній свого часу налагодив хороші стосунки із Василем Горбалем, чого Писарчук не зміг йому пробачити. Це, звичайно, уже суто людський, а не політичний чинник, але списувати його з рахунків аж ніяк не можна, бо це – той випадок, коли справи особисті так чи інакше відображаються на справах партійних, і, nolens volens, відображаються на іміджі Партії регіонів на Львівщині.
Тінь Горбаля в облраді
Описаного вище публічного конфлікту самого по собі цілком достатньо, щоб говорити про проблеми у львівському таборі регіоналів, однак він – не єдиний. Окрім Ігоря Гладиша, достатньо інтригуюча ситуація склалася у стосунках між Петром Писарчуком та депутатом Львівської обласної ради від ПР Романом Микитюком.
Спершу, знову ж-таки, нагадаємо фабулу. 18 листопада минулого року тодішній голова Львівської ОДА Василь Горбаль, який на виборах до облради очолював список ПР, у коментарі для ZAXID.NET повідомив, що не має наміру ставати депутатом облради – відтак, його місце в «обласному парламенті» зайняв керівник Львівської митниці Роман Микитюк. Однак 14 лютого Львівська митниця отримала нового керівника в особі Миколи Харкавого, а Микитюка перевели на посаду начальника Вінницької митниці.
Одразу після цього Петро Писарчук дав коментар для ЗМІ, у якому висловив переконання, що Микитюк має скласти повноваження депутата Львівської облради, оскільки втрачає контакт із виборцями. Сам Микитюк натомість у коментарі для ZAXID.NET зазначив: «Я цього не збираюся робити. Я прописаний у Львові, є мешканцем Львова. Наша робота не передбачає нічого довгострокового – як кажуть, немає нічого постійного в цьому житті». І додав, що потреба їздити у такому випадку зі Львова до Вінниці і назад не зашкодить ефективності його роботи. Коли ж ZAXID.NET два тижні тому звернувся по коментар із приводу такої позиції Микитюка до самого Писарчука, той запевнив, що матиме розмову на цю тему із депутатом – але на сьогодні віз і нині там, а розмова, як розповів сам Микитюк, досі не відбулася.
Тут варто знайти відповідь на два запитання: чому голова ЛОО ПР так активно відреагував на можливість позбавити депутатського мандату Романа Микитюка і чому той, своєю чергою, на позицію Петра Писарчука абсолютно не зважає.
Щодо першого, то, як пояснило для ZAXID.NET джерело в середовищі ПР, річ у тім, що Петро Писарчук хотів би бачити на місці Романа Микитюка у Львівській обласній раді бізнесмена Валерія Губерського, що свого часу – у 2009-2010 роках – був довіреною особою Віктора Януковича. Власне Губерський був наступним після Микитюка номером у списку ПР на виборах до облради і під час місцевих виборів сприяв кампанії регіоналів на Львівщині, за що, як вказало джерело, Петро Писарчук хотів би йому віддячити. Однак після того, як партія показала невисокий результат на виборах, і, як подейкують, Губерському не вдалося отримати посаду у Львівській ОДА, втрата депутатського мандата Микитюком – єдина можливість для нього отримати якусь адекватну винагороду.
Що ж до другого, то тут насамперед логічно припустити, що Роман Микитюк має зв’язки у Києві, не обмежені Петром Писарчуком – усе ж-таки без подібних контактів потрапити на посаду начальника митниці, особливо Львівської, з її невичерпним економічним потенціалом, навряд чи можливо. За деякими даними, цим столичним контактом для Микитюка є той-таки Василь Горбаль – і в такому разі картина отримує просто ідеальне доповнення, а бажання Писарчука бачити на його місці в обласній раді іншу людину стає ще більш зрозумілим.
Однак, якщо Микитюк справді має зв’язки у Києві – Горбаля чи когось іншого – то примусити його тим чи іншим чином скласти мандат Петрові Писарчуку буде дуже складно, якщо взагалі можливо. І чергова публічна перепалка між представниками ПР призведе хіба лише до того, що розмов про розкол в партії в суспільстві стане ще більше.
На самоті з Писарчуком
Саме публічність цих конфліктів, либонь, і шкодить найбільше самій Партії регіонів на Львівщині. Що цікаво, політолог Анатолій Романюк пов’язує цю публічність саме з тим, що нинішній голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк, на відміну від свого попередника, не втручається у партійні справи (до речі, сам Цимбалюк визнав у коментарі для ZAXID.NET, що завдання займатися партійною роботою йому в Києві не ставили). «Я думаю, це в значній мірі пов’язано із тим, що якщо попередній губернатор все-таки приділяв увагу роботі партійної організації, то, можливо, на сьогодні в діяльності обласної організації чинний губернатор не є настільки присутній… За цих умов внутрішні напруження, які існують в організації, отримали можливість вийти назовні і вилитись в те, що там простежуються конфліктні поділи», - зазначив у Романюк у розмові з кореспондентом ZAXID.NET.
У цьому і полягає певна парадоксальність ситуації в Партії регіонів, про яку йшлося на початку статті. З одного боку, саме робота Горбаля з ЛОО Партії регіонів призвела до тертя з Петром Писарчуком – з іншого, коли він повернувся до Києва, разом з ним зникла зі Львова й сила, що не давала виявитися іншим внутрішньопартійним конфліктам.
Мабуть, великою мірою це – ще й питання стилю: тоді, як Петро Писарчук у конфліктних ситуаціях неодноразово демонстрував свою схильність до публічності, Василь Горбаль показував себе противником «винесення сміття із хати». Навіть нещодавно, коментуючи конфлікт між Писарчуком та Гладишем уже із Києва, він знову на цьому наголосив: «Партія регіонів завжди відзначалася своєю монолітністю і, незважаючи на те, що досить часто прорікали там дискусії про різні крила, розкол, ще щось, нічого цього не відбувалося. Але розмови завжди шкодять, тому бажано, щоб будь-які особистісні конфлікти вирішувались, не вимітаючи сміття з дому, і тим більше без взаємного обміну публічними заявами».
Тепер, щоправда, уже пізно – після того, як конфлікт одного разу став публічним, його уже не приховати – тим більше, коли, як у випадку конфліктів Писарчук-Гладиш і Писарчук-Микитюк, вони потрапляють не лише на шпальти видань, а подекуди просто на передовиці. А якщо врахувати, що так само, як і Роман Микитюк, Ігор Гладиш не має наміру складати з себе повноваження депутата Львівської міської ради (про це він також сказав у коментарі для ZAXID.NET), то відлуння цього конфлікту, радше за все, нагадуватиме про себе іще достатньо довго. І як слід прозвучати воно може саме тоді, коли регіоналам найменше б того хотілося – під час наступних парламентських виборів.
Навряд чи, звичайно, варто говорити про те, що всередині ЛОО Партії регіонів може утворитися якась серйозна опозиція до Писарчука – на вже згадуваній партійній конференції 26 лютого Ігоря Гладиша підтримав усього лише один партієць, тож реального альтернативного полюсу в Партії регіонів наразі не видно. Про розкол мова не йде. Але чергового удару по і так не дуже міцному іміджу ПР у Львові уже завдано.