Російська агресія та окупація частини території України зупинила роботу багатьох підприємств, зокрема й критично важливих для функціонування нашої держави. Однак українці вчергове доводять, що здатні ухвалювати правильні, хоч і надзвичайно складні рішення, щоб продовжити працювати заради нашої перемоги.
Про те, як війна вплинула на завод «Пожмашина», що виготовляє техніку для ДСНС, розповів CEO та власник підприємства Олег Авер’янов у межах проекту «Свої» на 24 каналі. ZAXID.NET робить передрук тексту.
Олег Авер’янов – власник заводу «Пожмашина». Це материнська компанія, основна діяльність якої – виробництво пожежної аварійно-рятувальної техніки. Майже вся аварійно-рятувальна техніка, яку ви бачите на вулицях України, виготовлена на цьому заводі.
Чим жило виробництво до війни
Розкажіть більше про підприємство «Пожмашина». Чим ви займалися до війни?
Наша компанія має два напрямки виробництва: пожежна аварійно-рятувальна техніка та сільськогосподарська техніка. Для того, щоб не залежати від державних замовлень, ми останні 5-6 років напрацювали і освоїли нову лінійку виробництва, і, в принципі, достатньо успішно й ефективно працювали у Прилуках Чернігівської області над виробництвом цієї техніки.
Але за своєю складовою пожежна техніка і сільськогосподарська техніка – це абсолютно різні ринки. І ще до повномасштабної війни у нас з’явилась потреба у тому, щоби розділити ці виробництва. І ми для себе на стратегічних сесіях обговорювали питання, що треба ділити виробництво, тому що якщо працівник півдня працює над виробництвом пожежної техніки, інші півдня – на виробництві сільськогосподарської техніки, він втрачає свою ефективність.
Знаєте, як кажуть, було б щастя, та нещастя допомогло. Коли почалася війна, то бойові дії були й на Прилуччині, і тут постало питання, зокрема і диверсифікації ризиків. Я, як власник, ухвалив рішення частину виробництва, в основному те, яке виготовляло сільськогосподарську техніку, перемістити на Львівщину. Так і з’явилася компанія Egritech. А виробництво пожежної техніки залишити в Прилуках на Чернігівщині.
Ми розділили технологічні процеси таким чином, що сьогодні маємо можливість, що якщо, не дай Боже, поновляться бойові дії на Чернігівщині, виготовляти пожежну техніку на Львівщині.
Ви працюєте на внутрішній чи зовнішній ринок?
Оскільки Україна – аграрна країна, ми планували 80-90% працювати на український ринок. Але коли вже освоїли цю лінійку, то експортуємо приблизно 30%.
Компанія хоче збільшити експорт до Євросоюзу, а тому брала участь у найбільшій виставці техніки просто неба. Вона відбулася у польському місті Беднари.
«Вантажили техніку у вагони і їздили всім заходом»: як компанія тікала від окупації
Що ви робили, коли почалася війна?
Коли були бойові дії на Чернігівщині, то взагалі було складно ухвалити рішення, куди їхати. Ми вантажили обладнання у вагони, поки я їздив по всьому заходу України і дивився багато підприємств. Спершу ми вивантажували обладнання на зберігання, а потім визначилися з локацією, куди саме треба переїжджати.
Зауважимо, що Чернігівщина сильно постраждала з початку повномасштабного вторгнення Росії. У лютому та березні 2022 року там точилися запеклі бої, а до 1 квітня росіяни окупували частину області. Обстрілами вони знищили приблизно 3500 будинків, з них майже всі – житлові. Окупанти вбивали цивільних і мародерили. У селах, що опинилися в епіцентрі бойових дій, уцілілих будинків не залишилось.
На цьому виробництві, де ми зараз перебуваємо, є все. І я впевнений, що ми далі будемо розвиватись в інших напрямках машинобудування тут. Я хочу окремо подякувати Львівській облдержадміністрації. Бо дійсно по-дружньому нас прийняли, показали виробництва, порадили.
«Ніхто не розумів, що їм робити»: про перші дні повномасштабної війни
Коли почалося повномасштабне вторгнення, чимало українців відповідали за себе та своє життя. Натомість ваша сфера відповідальності була ширшою: на ваших плечах була відповідальність за існування цілої компанії та її працівників. Було важко?
Ну, звичайно. Всі були спочатку в такому шоковому стані. І ніхто не розумів, що їм робити. Я зібрав працівників і кажу: мужики, треба працювати поки що без грошей, але нічого страшного, ми зробимо продукцію і будемо відновлювати наше виробництво.
Так і вийшло. Люди повірили. Спочатку ми перевезли на Львівщину весь склад працівників «Пожмашини». Це приблизно 100 працівників. Сьогодні ж на підприємстві Egritech працює 150 працівників. 50% – це місцеві, львів’яни, а інші 50% – це внутрішньо переміщені особи.
«Працювати у кафе – це взагалі не їхнє, вони – виробники»: про працевлаштування переселенців
Для вас важливо, щоб на вашому підприємстві працювали переселенці?
Запрошуючи працівників до нас на роботу, ми, звичайно, також цьому приділяли увагу. Розумієте, коли люди переїжджають, вони залишають все на тимчасово окупованих територіях.
Водночас захід України втратив напрямки машинобудування. На Львівщині можна на пальцях перерахувати підприємства, які працюють над машинобудуванням. А люди, які приїжджають зі східних областей, – виробники. І працювати десь у торгових центрах чи в кафешках – це взагалі не їхнє. Тому вони із задоволенням ідуть до нас і працюють на тих професіях, які їм близькі.
Цю тезу підтвердив і працівник Egritech Анатолій, який через росіян був змушений переїхати з рідного Миколаєва. Він разом з іншими працівниками допомагав розгортати потужності заводу.
«Коли я прийшов, тут (на території заводу – ред.) не було того, що ви бачите зараз. Натомість було багато металобрухту. Ми це трошки перемістили і зробили ось таке містечко, де можна виробляти таку продукцію», – зазначив Анатолій.
Він зізнався, що йому дуже подобається новий колектив. «Тут працюють різні люди з різних міст, але всі дуже класні», – додав працівник Egritech.
Ось так Олег Арев’янов зміг не лише зберегти виробництво, що є критично важливим для України, але й взяв «під крило» переселенців з інших регіонів, які тікали від російської агресії. Він дав їм роботу та зарплату, а головне – можливість будувати сучасну, потужну та дуже необхідну для України техніку.