Який тільки народ не адаптував сюжет стародавньої казки про відомих українцям братів Правду і Кривду. Проте найкраще, здається, це вдалося зробити в англосаксонському світі, де цю моралізаторську казку назвали «Засліплення правди фальшивістю». І тут йдеться не тільки про маніпуляції та перебріхування. Мова йде також про тих, хто облудою і фальшем забирає в інших здатність бачити, чути і розуміти. Хоча у відомій казці є безліч незрозумілих для сучасної людини поведінкових практик, а сюжет містить багато спрощень, основна мораль зрозуміла – неправдою щасливим не станеш. Але цього разу нам важливо зосередитися на тому, що одному з братів за допомогою цинічних маніпуляцій вдалося виманити у брата його коржа. Ще цікавішим є те, чому брат Правда погодився на те, щоб його скалічили до напівживого стану.
Поведінка і бажання казкових персонажів нам здаються нелогічними, малоймовірними і навіть неможливими. Дійсно, що за девіантне та збочене бажання брата Кривди позбавити брата Правду очей і рук? Добре, обманув його, виманив коржа, з’їв того та й досить. Але для чого робити брата недієздатним калікою, який трохи помучиться й обов’язково помре. Яка з цього йому довготривала користь? Зрозуміло, що йдеться про символічний світ, метафори і гіперболи. Казки – це про мораль та етику в універсальній, але спрощеній, легкій до сприйняття формі. Проте в реальному житті треба вміти чітко визначати наміри, бажання й інтереси різних груп суспільного процесу. Прораховувати можливі зиски і втрати. Вміти відділяти головне від другорядного і розуміти, заради чого затівалася та чи інша історія.
Варто пам’ятати, що людям різного роду медіа «згодовують» те, що ті готові спожити. Що в цьому процесі беруть участь не тільки виробники інформаційного контенту й маніпулятивних технологій, але й ті, на кого вони спрямовані. Грубо кажучи, коли телеканал «Прямий» проводить нібито опитування про законопроєкт проти олігархів, а питання сформульовано так: «Зеленському потрібен закон для того: 1) щоб боротися з олігархами; 2) для боротьби проти опонентів», то перед нами постає сюжет, як брат-Порошенко пропонує у своїх прихильників вибрати праве око. Для чого олігархові Порошенку підсліпуваті прихильники? Та для того, щоб вони не добачали, що через кілька днів їм «згодують» не першої свіжості продукт про нібито непричетність п’ятого президента до гидотних оборудок з Медведчуком.
Якщо вірити тому ж «Прямому», то таких однооких глядачів у нього виявилося аж 93%, бо ті твердо переконані, що президентові Зеленському йдеться тільки про боротьбу з політичними опонентами. «Прямому» здається, що таким «опитуванням» він вбиває аж двох зайців. Показує, що політика деолігархізації Зеленського є несправжньою, надуманою й автоматично переводить Петра Порошенка в ранг основного опонента влади. Намагаючись цим закріпити за ним місце найбільш опозиційного політика. Насправді ж цим він демонструє своїм засліпленим глядачам вдавану реальність. І перетворює їх на засліплених і слухняних адептів кланово-олігархічної системи в Україні.
Переглядаючи такі програми, не варто забувати, що протягом усієї передачі різного роду «експерти» та «журналісти» не перестають запаскуджувати голову слухачам розмовами про те, хто ж насправді може вважатися олігархом. Вони вміло вихолощують це поняття до стану найбільшої абстракції, яка не трапляється взагалі у наших широтах. За словами депутатки Ірини Геращенко, закон проти олігархів взагалі непотрібний. Замість нього потрібно просто реанімувати наявні антикорупційні органи та роботу Антимонопольного комітету. Причому ця сестра брата Кривди чудово розуміє, що в названих органах олігархи давно скупили собі контрольний пакет акцій. Що в «реформованих» за часів Порошенка судах нема справедливості. А отже неможливо покарати зловмисників. Що така позиція гарантує статус-кво системі олігархату в Україні.
Пригадуєте, як Дмитро Фірташ прикривався і захищався на суді у Відні заснованою ним же Федерацією роботодавців України? У громадян України лицемірні слова юристів Фірташа про великого «роботодавця» й захисника робочого люду викликали гірку іронію. Але тоді ніхто не перешкодив, щоб ці слова не послужили формальною причиною для австрійського суду зарахувати Дмитра Фірташа до важливих політичних постатей в Україні. Щоб його адвокати не розвернули систему захисту з кримінальної справи у сферу нібито політичних переслідувань. Українці знали, що це навіть не брехня, а справжнісінький обман. Проте змирилися з цим і навіть щиро повірили в добрі наміри активного учасника тієї змови – Петра Порошенка.
Ось такими, здавалося б, нехитрими маніпуляціями підручні брата Кривди вибирають друге око у своїх покірних глядачів. Але справжньою трепанацією черепа стає інформування про законопроєкт про деолігархізацію на каналах олігарха Ахметова. «Україна», «Україна 24» і недавно взятий під опіку «Наш» безсоромно переконують свою глядацьку паству в тому, що Рінат Леонідович не олігарх, що він тільки потужний інвестор. Про те, що він завдяки мізерній ренті на залізну руду, наднизьким тарифам на її перевезення залізницею, картельним змовам і лобіюванню своєї «зеленої енергетики» обдирає країну як липку – в його медіа ні слова.
Не пасе задніх і нове цінне придбання олігарха – голова Верховної Ради Дмитро Разумков. Який замість того, щоб разом з партією «Слуга народу» виступити консолідованим фронтом проти олігархів, починає заговорювати тему. Пропонує створити якусь додаткову комісію, яка б і визначала, хто є олігархом. Ніби забуваючи, що для цього вже є офіційний колективний орган, передбачений Конституцією держави. Для чого це робиться, зрозуміло. Щоб затягнути час, перехопити ініціативу і не допустити жодних позитивних змін у державі. Цим олігархічна система намагається казковому брату Правді не тільки засліпити фальшивістю очі, але й відсікти руки.
Таким чином ціла армія платних попихачів олігархів – політиків, експертів, аналітиків, журналістів і навіть моральних авторитетів та публічних інтелектуалів – допомагає їм не тільки зберегти владу, впливи і капітали. Вона працює на те, щоб люди втратили розуміння, що для них добре, а що погане. Це те саме, коли земельні латифундисти намагаються за будь-яку ціну не допустити вільного ринку землі. Зрозуміло, що тоді їм доведеться доводити законність накрадених сотень тисяч гектарів. Але звичайній людині важко під густим шаром брехні і голосінь за «святою» українською землею розгледіти, що їх обікрали. І що Юлія Тимошенко хоче все це залишити у великій таємниці.
І на останок про брата Правду. Точніше кажучи, про напівправду. Так само, як казковий Правда покірно піддавався безчесним маніпуляціям з боку брата Кривди, так і громадяни України погоджуються на «маленьку» брехню заради великої і світлої ідеї. Дуже часто ілюзорної. Тією великою ідеєю є незалежна, успішна і багата країна вільних громадян. Тільки чомусь всі ці «правдивці» думають, що в нечесних рано чи пізно заговорить совість. І вони перестануть красти, обманювати, оббирати, шахраювати, зраджувати і калічити. Попри те, що їм вже вибрали очі і відрубали руки, вони з подиву гідною тупістю й надалі сподіваються на диво.
Цікаво, що вони відчувають, коли, розуміючи, що найбільшими їхніми ворогами є олігархи і корупція, продовжують вірити політикам Бойку, Тимошенко, Порошенку і Медведчуку? Що собі думають, коли бачать відверту брехню й маніпуляції з боку «своїх» кумирів – політиків і навіть олігархів. Коли погоджуються, приймаючи за чисту монету, усілякі брехливі викручування на кшталт Порошенкових, що він не співпрацював з Медведчуком? Коли колишні прем’єри Яценюк і Гройсман переходять в категорію кордебалету Ахметова? З приводу цього всього можна сказати одне: люди, що закривають очі на такі неподобства, заслуговують бути обманутими. І найгірше, вони не розуміють, що вони не жертви, а співучасники злочину проти майбутнього. Свого і своїх дітей. Що Україна не оговтається до того часу, поки олігархічна пропаганда буде з вдячністю сприйматися за правду певною категорією громадян. І повірте, олігархічні медіа та їхні специ знають, як засліпити правді очі.