Найсвіжіший номер (June 2011) Singapore Review of Books повідомляє про сенсаційні знахідку місцевих археологів: у котловані, що повстав на місці майбутнього п’ятизіркового готелю, на глибині 7,5 метрів знайдений золотий диск зі писемними знаками, дивовижно схожими на єгипетські ієрогліфи.
Звідки у Сінґапурі міг взятися диск з єгипетськими письменами, залишається предметом дискусії. Щодо цього існують дві гіпотези. Перша: його завезли єгипетські купці, котрі плавали на своїх човнах не лише вверх і вниз по Нілу, але й виходили в океан й добиралися до далеких земель. Це припущення було висунуте ще кілька десятків років тому й опирається на експеримент Тура Гайєрдала з його папірусним човном «Ра-І» та «Ра-ІІ» у 1969-1970-х роках. Диск з єгипетськими письменами, знайдений у Сінґапурі, мав би слугувати цій теорії ще одним її підтвердженням.
Існує однак інша, сміливіша гіпотеза: насправді, усі людські цивілізації розвивалися з одного спільного континенту, котрий геологи умовно назвали Лемурія – а потім розділилися, у міру того, як сам цей континент, внаслідок досі невідомих для нас причин, розділився на пізніші Африку, Азію, Америку й Європу. У такому випадку стародавній Єгипет і стародавній Сінґапур знаходилися значно ближче до один до одного, аніж можна уявити собі, дивлячись на сучасну мапу. Тому не єгипетські купці відповідальні за появу золотого диска на Сінґапурі – а просто знайдений диск близький до протоядра протоцивілізації, що виникла у Лемурії. Пізніше з неї постали і стародавній Сінґапур, і стародавній Єгипет, а навіть інші віддалені частини зі значно пізнішими і примітивнішими культурами – такими, як сучасна Східна Європа чи Британські острови (про що далі).
На користь цієї гіпотези говорить ще один факт, котрий випливає з самого тексту. Розшифрувати його не становило великої складності, оскільки – як уже згадувалося – сінґапурські ієрогліфи дуже близькі до найранніших єгипетських – з доби Раннього царства (3100-2600 до н.е.). На самому початку тексту, в його заголовку біля знаків, що позначають «диск»:
та «дім життя» (вислів, який треба розуміти як «місто-держава» або ж «правляча династія»):
стоїть таємничий знак, що останні 150 років викликає гарячі дискусії серед єгиптологів та біологів:
Звір, зображений цим знаком, має собаче тіло але хвіст у вигляді зброї, що в одних випадках нагадує стрілу лука, в інших – вилку з двома чи трьома зубами. В єгипетських написах він символізував одного з найстарших богів Сета:
й читався як «той, що живе у пустелі». Але «пустеля» у єгипетських текстах означає не звичайну пустиню, а радше «територію поза межами нашого (цивілізованого) світу».
У світлі останньої знахідки можна сміливо припустити, що тут йдеться не про ніякого іншого звіра як лемура – звіра, що мешкав у Лемурії й, правдоподібно, був головним символом правлячої династії. Оскільки лемури не жили в Єгипті, то єгиптяни мали проблеми, щоб витлумачити цей знак. У текстах Середнього і Нового царства знак «звіра Сета» зникає взагалі. На його місці з’являється ієрогліф зі зображенням лева. Така підміна виглядає цілком природно, якщо взяти до уваги, що до того часу мали зникнути останні єгиптяни, які ще бачили лемурів або чули про них з сімейних оповідей, які передавалися з покоління в покоління. До того ж, зовні лемур дуже схожий на лева – ті ж чотири лапи та такий же довгий хвіст – а тому переплутати їх дуже легко.
Якщо це припущення є правильним, то вислів:
треба читати не як (як це досі помилково робили багато учених) «місто (або) держава Лева», а «місто (або)держава Лемура». І навіть сучасна назва Сінґапура (що на суахілі перекладається як «місто лева») є нічим іншим, як далеким і дуже перекрученим відгомоном потужної лемурської цивілізації. Епізодичні сліди існування цієї цивілізації можна зустріти і в інших частинах світу – серед народів Карпат, які називали свої таємні і святі знання лумерами, у поширеному серед східних слов'ян жіночому імені Лимера та у limericks, специфічному жанрі ірландської та англійської народної творчості.
А тепер про сам текст. Диск містить кодекс, який учені охрестили «правилами сінґапурських мудреців». Цей кодекс складається з трьох простих порад:
1. Не думай.
2. Якщо думаєш, то не говори.
3. А якщо сказав, то відмовляйся.
Вчені не дійшли спільної думки, що означають ці правила. Правдоподібно, вони були частиною якоїсь більшої, старовинної філософської системи, далеке відлуння якої відчутне у значно пізнішому конфуціанстві – зокрема, у відомому вислові Конфуція, що «справжній мудрець повинен устояти перед спокусами і пристрастями своєї доби і за будь-яких умов не висловлювати своїх думок у присутності старшого».
Правдоподібно, ці три закони були спрямовані на виховання особливої породи мудреців – мовчазних хранителів традиції та таємних знань. Їх виховання було побудоване на складній системі заохочень та покарань. Заохоченням було просування по кар’єрній драбині й тілесна близькість до правителя, особливо до його нижніх частин (вважалася, що верхні частини тіла правителя належала богам, і притулятися до них не мав права жодний смертний).
Покарання ж мало декілька ступенів і залежало від того, яке власне правило було порушене. Тому, хто наважувався думати, відтинали верхню частину голови. Таким чином карали не саму людину, а орган, який конкретно відповідав за кожну окрему функцію – в даному випадку мозок (Це, до речі, ще раз говорить про вищість лемурської цивілізації над цивілізацією єгиптян: останні вважали, що всі розумові процеси зосереджені у серці і в подібних випадках просто виривали у жерців серце. У лемурян, як ми бачимо, покарання було набагато раціональнішим і, треба сказати, гуманнішим).
Тому, хто наважувався висловлювати свою думку, відтинали нижню частину голови разом з ротом – відповідно ж до тої самої схеми. Якщо ж мудрець припустився найтяжчого злочину й наважився відстоювати свою власну думку, його позбавляли того, що на диску зображувалося двома хвилястими лініями:
Не відомо, яку частину тіла малося на увазі. Тобі Вілкінсон, професор Прінстонського університету, висловив гіпотезу, що у даному випадку йшлося про аналогію з верблюдом і його двома горбами. Це, на його думку, відповідало б широко розповсюджуваній серед сучасних цивілізацій та сповненій глибокого символізму традиції, коли під час суперечок одній із сторін ставиться в обов’язок виправдовуватися, що він (чи вона) «не є верблюдом».
Більш правдоподібною, однак, є інша гіпотеза, яку висловили професори Віденьского університету, Пауль Раухенберґер та Яромір Малик: цілком можливо, що серед мудреців з часом такі горби таки відростали, відповідно до сидячого характеру їхньої роботи та потреби постійно прогинати спину серед правителем. Не виключено також, що їхній хребет деформували спеціально зразу ж після народження, щоб пізніше їм було легше виконувати свої професійні функції .
У кожному випадку, поховання, поруч яких був знайдений диск, показують, що наведена вище система покарань практикувалася наполегливо і послідовно. З 26 знайдених на дні сінґапурського котловану скелетів, 18 (тобто 69%) були позбавлені верхньої чашки черепа, шість (23%) взагалі були без голови, а ще у двох (майже 8%) зі спинного хребта були вилучені четвертий і шостий хребець (що ж: як ми добре знаємо, жодна система виховання не є досконалою – але кожна з них вимагає певних жертв!).
На жаль, цвинтар «сінґапурських мудреців» не дає змоги визначити, скільком з них вдалося вижити – і чи взагалі правлячому дому вдалося таки вивести масову породу безкорисливих і розумних служителів лемурської цивілізації. Над похованнями залягає густий прошарок попелу, що рівномірно поширюється по всьому котловану. А це свідчить про те, що сама цивілізація зазнала несподіваної катастрофи або внаслідок виверження вулкану або ж у результаті завоювання з боку північніших, набагато примітивніших племен. На щастя – як бачимо з наведених вище прикладів – окремим вихідцям з цієї цивілізації таки вдалося врятуватися і поширити свої таємничі знання та традиції серед пізніших народів світу.
Сенсаційні відкриття сінґапурських археологів ще раз наочно показують нам, історикам, наскільки мало ми знаємо про витоки сучасної цивілізації, і які великі та несподівані відкриття ще чекають на нас у майбутньому!