Василь Ломаченко, виявляється, боксер не простий, а православний. Який не тільки піднімає престиж держави і махає національним прапором після кожної перемоги. А й захоплюється «вєжлівимі людьмі» в формі російської армії, які перед своїми ратними подвигами йдуть до храму поставити свічку. Буває, що тут скажеш. Усик взагалі мало не гопака танцював, хвацько закрутивши козацького чуба за богатирське вухо. І нічого, «Крим Божий»…
Козацький дискурс – це взагалі підступна штука. Ніколи не знаєш, які колоски зійдуть у головах, якщо туди засіяти зерна «оборони віри православної», «боротьби з католицизмом-ополяченням» та іншими російсько-радянськими конструктами. А оскільки ми не можемо просто вивчати історію, нам обов’язково треба з кожного персонажа ліпити героя без страху і докору, то й козаки у нас відповідні – герої попри все. І боронити «церковку святую» перед безбожним Заходом – діло святе. Хтось чув, щоб козаки боронили віру від московитів? Так отож. Тому не варто дивуватися, що синьо-жовтий прапор уживається в одній голові з російським триколором. Віра важливіша…
Недавно відзначився і новий член РНБО Сергій Сивохо, який вирішив звозити діточок з прифронтової зони на Західну Україну та завіз до Почаєва. Тенденція.
Такими темпами Новінський незабаром знову відкриє сезон пішохідного туризму з мощами угодників. Якщо вже гурт «Воровайки» не приїхав, може, пропустять через кордон хоч кавалок мумії. Народ же не може без духовної опіки.
Але повернімося до казусу Ломаченка-Усика. Проблема ж не в тому, що людина вважає себе віруючою. І не в тому, що вважає себе частиною церкви як спільноти однодумців. Проблеми виникають тоді, коли в комплекті вона отримує ще й належність до чогось іншого, у нашому випадку – політичного проекту «Русский мир». І натягає сову конфесійної належності на глобус путінської політики.
Легковажити цього не варто. Козаки під проводом Сагайдачного спокійно, без мук сумління і гієни огненної, брали участь в московській кампанії королевича Владислава. Минуло декілька десятиліть, і вже під час Хмельниччини та Руїни релігійний чинник став одним із визначальних. Шотландці під проводом Роберта Брюса виступали партнерами ірландців у гельській, антианглійській коаліції. За деякий час шотландські протестанти вже брали участь в англійській колонізації Ірландії, вважаючи тепер англійських протестантів своїми союзниками, а ірландських католиків – ворогами.
І якщо ви вважаєте, що ці часи давно в минулому, отже, ви неуважно стежили за новинами з Донбасу. Для здійснення грабежів і розбоїв підійде будь-який пристойний мотив, навіть релігійний.
Що ж пропонує нам промосковська гілка православної церкви? Заспокоїтись, звичайно. Так завжди роблять: спочатку б’ють, тоді кажуть заспокоїтися, або крадуть і закликають поговорити. А на тлі Філарета і колотнечі з печатками-статутами вони виглядають доволі респектабельно. Як Шуфрич на тлі Киви, наприклад.
Бо якщо «заспокоїтися», почнеться «діалог». А якщо діалог, значить і війна – не війна. Значить і вибирати (у конкретному випадку – конфесію) можна не за принципом «свої/чужі», а через «подобається/не подобається». Причому за «ними» – велетенська пропагандистська машина, сотні годин відеоматеріалів на будь-який смак. Серіал «Штрафбат» пам’ятаєте? Там був один персонаж, волохатий огрядний піп з величезним хрестом на животі. Він виступав проти безбожників-комісарів, але стріляв у протилежну від них сторону, у бік німців. «Ибо земля – святое». А де межі тієї святої землі, розберемося, коли до Берліна дійдемо.
Так-от, у росіян на випадок зауважень про офіцерські погона під рясами і про «мерседеси» S-класу для поїздки з храму в «пустинь», завжди в рукаві буде декілька козирів про отаких-от парадоксальних попів з чистим серцем і пістолетом у руці. Повний неадекват, чим і підкуповує.
Ми собі такого дозволити не можемо, медіа-бюджети далеко не ті. Тому тільки якісна відмінність, щоб навіть і думки ні в кого не виникало, що є щось спільне, крім періоду окупації. Ми – не вони, і це мають розуміти, зокрема, і в церквах. Українська церква не може собі дозволити бути ані РПЦ з євроремонтом, і не РПЦ-лайт. Нам потрібна активна, агресивна і нетолерантна церква. Яка не просто засуджує хабарництво, а демонстративно не причащає хабарників. Яка не є майданчиком для політиків перед виборами, і не освячує інфраструктурні об’єкти, де чиновники «освоювали» бюджетні кошти. Яка не «йде, бо запрошують», а «не ходить на раду нечестивих».
Щоб навіть до найбільш талановитих боксерів дійшло.