Ситуація у львівській журналістській спільноті різко змінюється просто на очах. Можливо, якби не безглузді слова Михайла Костюка на захист Володимира Губицького, ЗІК ніколи не опублікував на своєму сайті коментар Ігоря Починка щодо наїзду на «Експрес».
З багатьох причин, головна з яких полягала у відомій прохолоді взаємин осіб, що контролюють ці дві корпорації, та явний неперетин їхніх інтересів. Але нині маємо доволі незвичні та толеровані журналістською громадою Львова спільні дії найпотужніших медіакорпорацій Західної України – ЗІКу та «Експресу», з приводу чого треба бути глибоко вдячним цілковито тупим вчинкам та словам щодо журналістів і мас-медій регіоналам та їхнім лизунам, які (слова, дії, регіонали та лизуни регіоналів сукупно) породили вже неприховану ненависть журналістів до влади.
Безперечно – журналістська солідарність тут не на останньому місці. Мені важко назвати сьогодні більш-менш адекватного львівського медійника, який про владу скаже бодай щось хороше – і не лише в межах названих корпорацій. Але більш цікавим видається позаконтентний чинник подібної консолідації, яка, звісно ж, як і нейтралітет, так само не є спонтанною.
Скоро вибори, з партійними списками в Галичині все зрозуміло, а ось з мажоритаркою – ні. Кожне слово, кожне судження, кожне рішення і кожна дія тих, хто при владі зараз, і тих, хто хоче там опинитись, стає продуктом ціннісного для журналістів виплоду їхньої праці – інтерпретації. Куди вони заведуть, ці інтерпретації, наразі невідомо, але вже зараз дехто блискуче користається владною дебілізацією; дурість дій одних є подарунком для інших навіть попри те, чи знаходяться вони в межах спільних партійних координат: у мажоритарних округах в Галичині буде вестись війна не у партійно-політичному, а в особистому контексті. Наразі об’єкт медійної критики є спільним, але ситуація змінюється швидко.
При цьому дуже хотілося б, щоби львівське журналістське осереддя повернуло собі, нарешті, славу незаангажованого та ліберального, щоби не постраждав жоден журналіст і жодна медія. Але таке буває лише в американських фільмах, титри яких сповіщають про неушкодженість тварин чи птахів, які брали участь у зйомках. Українські реалії подальшої моральної деградації представників влади означають лише те, що, остаточно деградувавши, ці представники приведуть на своє місце інших, які – вже через свої міркування – даватимуть черговий привід для чергової консолідації львівських журналістів.