Наш нарід третій день мліє від заяви Миколи Мартиненка про складення ним депутатських повноважень.
Хтось побачив у тому всепереможний дух Байдена, перед візитом якого українська влада спішно наводить лоск нетолерування корупції. Хтось хитрий фінт із заявою, яку після 8-го грудня парламент так і не підтрима. А хтось багатоходову змову задля порятунку Яценюка. Все у цьому світі може претендувати на правду, якщо воно не спроставане незаперечним доказом протилежного. Проте у даному випадку Микола, здається, поставив собі за мету переграти і "борців з корупцією", і ревізора Байдена, і самого Яценюка.
Адже Мартиненко з його досвідом перебування під склепінням ВР чудово розуміє: депутатська недоторканість має високку ціну лише у період жорстких політичних протистоянь, коли поняття "свій" важить значно більше за усякий політичний імідж. Нині ж, коли у парламенті склалася ситуативна більшість реальних і латентних противників Арсенія Яценюка, спиратися на "своїх" та жорстку фракційну прив'язку недоречно. Та й досвід вільного позапарламентського існування того ж Ахметова, Пінчука чи Жванії доводить: чим далі людина він сесійної зали, тим менше до неї запитань. Спитайте хоча б оМАНДАТченого Жеваго!?.
А тут на тлі падіння політичних акцій Арсенія Яценюка відкривається реальна перспектива перекласти яйця у корзину на Банковій, а ще трохи поділитися з коаліційними та позакоаліційними силами. Далі ж можна тихесенько забігти до Генеральної прокуратури, вивчити претензії швейцарських правоохоронців і за потреби погодитися на заочне засудження під умовний чи випробувальний термін зі сплатою кількох мільйонів штрафу. Репутацію це все пілдмочить, зате бізнес і українські активи врятує. І надовго врятує...