Увечері 20 березня український інформаційний простір струсонула новина: підозрюваного у державній зраді екс-начальника Вінницької поліції, підполковника Антона Шевцова звільнили з-під варти. От уже що зрада, то зрада.
Соціальні мережі рясніли обурливими філіппіками. Особливий гнів викликала причина безкарного завершення процесу над Шевцовим: міський суд Вінниці за 72 відведені для цього години не встиг обрати запобіжного заходу. «У зв’язку з тим, що термін розгляду клопотання слідчого СБУ про застосування запобіжного заходу сплив, залишити його без розгляду», – оприлюднив рішення слідчий суддя Юрій Ковбаса. Так просто. І так сумно, враховуючи, що стоїть за цим «невинним» вердиктом і куди це все може нас завести.
«Ватна» оборона Севастополя
Спершу нагадаємо, з чого почалася вся ця скандальна історія з колишнім очільником Вінницької поліції. П’ятого лютого у Вінниці заступник голови Національної поліції України Олексій Руденко представив особовому складу вінницької поліції начальника Головного управління поліції області Антона Шевцова. Останній в органах внутрішніх справ працює з грудня 1998 року. Тривалий час займав керівні посади в УБОЗ УМВС України у місті Севастополі.
На представленні було сказано багато гучних слів про соленізанта, зокрема про те, що він під час захоплення Криму навесні 2014 року «залишився вірним присязі», що «добровільно вступив до роти патрульної служби міліції особливого призначення "Луганськ – 1" і брав участь у бойових діях у зоні АТО» тощо.
Проте презентація ще не встигла добігти кінця, як у Вінниці виник скандал. Громадські активісти з’ясували, що Шевцов – затятий «ватник».
Компромат «нарила» на нього активістка місцевого «Автомайдану» Таїса Гайда. Спершу це були лише «не надто патріотичні» фотографії на сторінках Шевцова у соціальних мережах. Ці світлини, як мінімум, натякали, що новий начальник правоохоронців Вінниччини прихильно ставиться до Росії, до всього радянського, до комуністичної та колорадської символіки тощо. Ось він обнімається з депутатом Держдуми Росії, колишній боксером Валуєвим, ось – на тлі російського прапора. І фото ці були зроблені в час, коли російські вояки зачищали останні острівці українського опору в Криму, коли російські ДРГ захоплювали міста на Донбасі.
«Неприпустимо, щоб людина, яка займає таку важливу посаду, відкрито хизувалася такими знімками. Вінниччина межує з Придністров'ям, тому ми, як громадськість, переживаємо, що в час війни людина, яка має відповідати за нашу безпеку, може сприяти тому, що наша область опиниться під загрозою», – пояснила своє занепокоєння Таїса Гайда.
Багатьох вінницьких патріотів обурило фото дітей Шевцова, котрі позують у Севастополі на тлі російської бойової техніки, тримаючи в руках радянські прапори. Шевцов тоді відписав на своєму Фейсбуці:
«Хочу відповісти тим, хто поливає мене брудом, познаходивши фото моєї сім'ї. Ті, хто хоча б раз був у Севастополі, знають, що 9 травня там особливий день. На фотографіях, які познаходили окремі активісти, щоб хоча б так підняти свій рейтинг у ФБ, справді мій дід і мої сини. Мій дід, Максим Матвійович, з 15 років воював у партизанському загоні в Білорусі під час Другої світової війни, а потім воював і служив на флоті. Ці фото зроблені 9 травня 2013 року, і на фото мої сини тримають прапор, під яким воював мій дід. Для особливо «талановитих» нагадаю, що під час військових парадів у Севастополі до його захоплення завжди брали участь підрозділи двох флотів – українського і російського, а також їхня бойова техніка».
Згодом з’ясується, що Шевцов брехав щодо дати, але про це – згодом.
Далі – більше. За допомогою тих же соціальних мереж вдалося викрити дружину Шевцова як затяту прихильницю «руского міра». На своїй сторінці в «Одноклассниках» Єлєна Рябікова (Шевцова) виявилася активною учасницею таких груп, як «Клуб друзей Путина», «Антимайдан», «Русский мир за Путина». Вона активно лайкає публікації, які підтримують російську агресію в Україні та восхваляють Владіміра Путіна.
Згодом з’ясувалося, що й сам Шевцов не гребує схожими групами. Наприклад, на mail.ru він підписаний на такі «патріотичні» групи, як «Барак обмана», «Большая политика» (пропутінська група) і «Горжусь Россией».
Тоді начальник вінницької поліції намагався виправдовуватися, мовляв його екаунти зламали. Це виправдання не виглядало надто переконливим на тлі ланцюжка всіх інших фактів.
На початку березня протистояння громадських активістів та Шевцова переходить у «гарячу» фазу. Під управлінням Національної поліції у Вінниці збираються численні пікети, протестувальники палять шини, вимагають «виходу до народу» самого поліційного начальника.
У цьому контексті доволі дивною виглядає поведінка керівництва Міністерства внутрішніх справ. Ні міністр Арсен Аваков, ні голова Національної поліції Хатія Деканоідзе не робили якихось активних спроб з'ясувати ситуацію, щось пояснити, якось розрулити конфлікт. Напевно, вирішили най ся діє воля Божа.
Persilschein по-українськи
Тим часом сам Шевцов не уповав виключно на вищі сили. Він вирішив, що найкращим захистом є напад, тож пішов в атаку: написав заяву в СБУ з проханням перевірити його «на сепаратизм». Відповідь від спецслужби була очікуваною:
«За результатами перевірки даних, які б підтверджували інформацію про Вашу причетність до діяльності, спрямованої на порушення територіальної цілісності та недоторканості України, насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, участі у непередбачених законом воєнізованих або збройних формуваннях так званих ЛНР/ДНР та терористичній діяльності, на даний час не здобуто. Крім цього зазначаємо, що під час опитування Вас з використанням поліграфу компрометуючих матеріалів не отримано».
У повоєнній Німеччині, тій, що перебувала в зоні окупації США, Франції та Великої Британії, був популярним такий термін, як Persilschein. Слово – похідне від назви відомого прального порошку. Насправді ж воно означало документ, таку собі індульгенцію: окупаційна влада засвідчувала, що особа, яка отримала Persilschein, вважається непричетною до злочинів націонал-соціалізму.
Приблизно таким Persilschein’ом мала б слугувати Шевцову офіційна відповідь СБУ. «Не документ – броня», – сказав би професор Преображенський зі «Собачого серця»...
Проте Шевцов і функціонери з СБУ не врахували затятості вінницьких громадських активістів. Їм вдалося знайти на «броню» свій «бронебійний набій». Ним став відеоролик російського телеканалу. Саме цей доказ стрімко змінив ситуацію.
А варто зазначити, що до моменту появи відеодоказу позиція Шевцова була досить впевнена. Ну, фото з російським боксером-депутатом, яке фігурант скандалу пояснював своєю любов’ю до боксу. Ну, фото з колорадською стрічкою – «дєдиваєвалі». Ну, діти з радянським прапором біля російської бойової техніки – так то було ще до анексії...
Навіть у самій Вінниці не було єдності в оцінках Шевцова. Громадські організації розкололися на два табори. Багато хто вірив словам очільника поліції, що це, мовляв, кампанія компрометації, що нібито Таїса Гайда лише виконує чиєсь завдання.
«Активістка у своїх діях керується особистими мотивами та заради слави. Почала чорну піар-кампанію проти Шевцова, бо хоче в такий спосіб потрапити до керівництва обласного осередку нового проекту Саакашвілі», – написало одне з тамтешніх інтернет-видань.
Фатальне відео
Переломним днем у цьому протистоянні стало 14 березня. Саме тоді невгамовна Таїса Гайда пише у своєму Фейсбуці: «Ну все, Шевцов, тобі...» далі йшло нецензурне слово, яке можна детермінувати як «крах всіх надій», але не «фіаско». Після слів ішло відео з новинного сюжету телеканалу «Россия». На ньому – парад у Севастополі 9 травня 2014 року. Той самий парад, приймати який прибув, проігнорувавши обурення всього цивілізованого світу, Владімір Путін.
Тут уже остаточно стає зрозуміло Шевцов брехав, що це був 2013 рік (тобто ще до анексії). Логічно припустити, що збрехав він не лише щодо цього моменту.
Після публікації цього відео «несподівано прозрівають» і функціонери СБУ, і керівництво МВС, і прокуратура. Аваков дає доручення Хатії Деканоїдзе негайно звільнила з посади начальника управління Нацполіції у Вінницькій області Антона Шевцова. Що та зразу ж і робить.
СБУ оголошує Шевцову підозру про злочин, проте активних дій не чинить. Фактично, спецслужба давала можливість йому майже безперешкодно втекти за кордон. Шевцов це й планував зробити. Він вже майже втік до Білорусі, але тут на заваді ймовірному злочинцю стали білоруські прикордонники. Виявляється, Шевцов не сплатив у їхній країні якийсь давній штраф. І щойно тоді спецпризначенці «Альфи» затримали підозрюваного у сепаратизмі.
Тепер на мить припустімо, що не знайшли б вінницькі активісти цього компрометуючого відео або що Шевцов не потрапив би в кадр російської телекамери. То він залишився б при своїй посаді? Скоріш за все, що так, принаймні на деякий час, допоки його високі покровителі не знайшли б йому затишнішого містечка, яке б не вимагало такої публічності.
Про покровительство свідчить увесь судовий процес над Шевцовим, чи радше процес повної профанації правосуддя. Адвокати Шевцова – представники адвокатського об’єднання «Лещенко, Дорошенко і партнери» використали безліч процесуальних засобів для максимального затягування справи впродовж двох днів судового розгляду: заявляли відвід секретарю судового засідання, відвід прокурору, домагалися шпиталізації свого клієнта тощо.
«Його стан поганий, тому що його три доби тримали в не дуже хороших умовах. Він пережив моральне виснаження. Він був офіцером, і коли йому висунули звинувачення в держзраді, це вплинуло на його менталітет як офіцера», – заявив адвокат Левковець.
Ось які вразливі у нас офіцери. Пригадую радянські часи, коли одним зі засадничих пунктів характеристики була вказівка на моральну (не)стійкість. Морально нестійка особа апріорі не могла займати відповідальну й тим більше високу посаду. А тут одне звинувачення – і вже у бойового офіцера вражений менталітет, людина на межі інфаркту. Шевцова чотири рази оглядали лікарі, яких викликали до зали суду.
Прокурори ж виглядали цілковито безпорадними. Не могли сформулювати якихось серйозних звинувачень, не вміли взяти процес у свої руки.
Не краще виглядали й слідчі СБУ, котрі мали надати головні докази зради Шевцова. Складалося враження, що вони робили все можливе, щоб справу якнайшвидше було закрито.
Колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун у ФБ прокоментував поведінку своїх екс-колег: «Найцікавіше, що після такої відповіді, яку вони дали раніше (лист-відповідь на заяву Шевцова, – ZAXID.NET), я навіть не здивований таким поворотом подій. Хлопців шкода, які такими "професійними" діями перетворюються на статистів».
«Каратєль» у Криму
На суді, щоправда, з’ясувалося безліч цікавих моментів. Наприклад, те, що Шевцов регулярно відвідував окупований Крим. Як таке можливо: один з чільних функціонерів силових структур «хунти», учасник АТО, причому не в складі ЗСУ, а як доброволець, учасник батальйону «Луганськ – 1».
Тобто «каратєль із каратєлєй» регулярно приїжджає до Криму, де шаленіє ФСБ, затримуючи й кидаючи за ґрати найменшого підозрюваного, і без проблем повертається назад. Щось неймовірне.
І тут ще один цікавий момент. Шевцов прибуває до окупованого півострова й відбуває звідти не єдиним легальним шляхом – через Перекопський перешийок, а нелегальним повітряним шляхом, з Москви. Вже тільки це тягне на злочин. «Всі так роблять», – заявляє Шевцов, єхидно посміхаючись.
Загалом із поведінки, реплік, виразу обличчя підсудного недвозначно складалося враження, що він переконаний у своїй безкарності.
Завісу таємничості навколо справи Шевцова трішечки відкрив колишній журналіст, а нині депутат від БПП Мустафа Найєм. Коментуючи судовий процес, він написав на своїй сторінці у ФБ: «За нього (Шевцова, – ZAXID.NET) боролися і проти нього боролися. В системі перемогли ті, хто чув активістів, бачив реальність і розумів, що його треба зняти. Ще раз: не система перемогла, а ті в ній, хто з іншого тіста». Це було написано ще до завершення процесу. Як ми тепер знаємо, оптимізм Мустафи виявився невиправданим.
Картину доповнив своїм постом у ФБ ще один колишній журналіст, а нині політик від БПП Костянтин Бєдовий: «Увага! По обвинуваченому у державній зраді Шевцову свіжа інфа. Йде тиск на лікарів по лінії АП, щоби клієнта поклали в лікарню. І зірвали судове засідання. АП тисне, щоб цього сєпара випустили. Дана команда покласти в лікарню, а в 21.00 закінчується 72 години. І він зможе без обмежень виїхати».
Система
Отже, за Шевцова заступалася саме СИСТЕМА. Тому й не дивно, що він вийшов з води хай і не сухим, але живим і неушкодженим.
«Справа Шевцова» надзвичайно знакова. Вона виносить на поверхню цілий пласт проблем, пов’язаний і з чинною владою, і з правоохоронною системою, і з системою судочинства.
Щодо влади. Тепер стало цілком очевидно, що жодного навіть мінімального очищення системи не відбулося. Вона практикує ті ж методи, що раніше – за Кучми, за Януковича. Мова йде про призначення на відповідальні посади людей скомпрометованих, котрі мають свою Ахіллесову п’яту, яких завжди можна за допомогою наявного компромату змушувати робити все, що завгодно.
Недарма Шевцова спершу призначили начальником поліції/міліції Чернігівщини. Саме він стежив там за порядком у час, коли відбувалися довибори до Верховної Ради, даючи «зелене світло» для зловживань «потрібним людям». Він продемонстрував свою лояльність і «ефективність».
Таких прикладів прихильного ставлення влади до міліціонерів з темним минулим – безліч. Пригадаймо прецедент з колишнім заступником начальника Головного управління МВС в Одеській області Дмитром Фучеджи, котрий був причетний до трагічних подій другого травня 2014 року. Саме він міг би дати безцінні свідчення про тодішні події, напади прихильників «руского міра» на проукраїнську демонстрацію, перестрілки на вулицях під прикриттям міліції, підпал Будинку профспілок. Але йому дають безперешкодно втекти. Й тепер він показує нам середній палець з недосяжної Росії.
Пригадаймо командира «чорної роти» Дмитра Садовника, причетного до розстрілу учасників Євромайдану. Йому суд дозволив перебувати на волі. Він цим, не зволікаючи, скористався. От уже й Садовник у Росії...
Не менш прикре враження справляє те, що попри нібито суворий відбір до Нацполіції пробираються особи вороже налаштовані до всього українського. Не дивно, що таких людей було доволі в МВС до Революції Гідності. Нам доводилося бачити, як «беркутята» чи вевешники шматують українські прапори на барикадах, знущаються над хлопцем, бо той мав козацького чуба, пишуть сповнені ненависті до всього українського пости у соціальних мережах. Здавалося б, таке мало канути в Лету. А ні...
Прикро, що все це відбувається на тлі реформи МВС – єдиної реформи, яка, хай і тяжко-важко, але таки проводиться в країні. Хоча трохи дивно, що її хід поставили з ніг на голову. Було б значно доречніше зміни спершу проводити в керівництві, а не на рівні низової ланки. Адже цим нівелюється весь ефект від реформи, особливо, якщо на начальницькі місця в поліції призначатимуть за тим же принципом, що призначили Шевцова.