В Україні продовжується повзучий наступ на місцеве самоврядування і нівелювання тих здобутків децентралізації, які ми отримали після Революції Гідності.
Серед суєти минулого парламентського тижня для багатьох залишилось непоміченим вето Президента України, накладене на закон «Про службу в органах місцевого самоврядування». Цей закон є продовженням реформи публічної служби в Україні, першим кроком якої був новий закон про державну службу.
Що ж не сподобалося Президенту у законі, на який, без перебільшення, очікують десятки тисяч службовців місцевого самоврядування? Висловлено два зауваження:
1) Оплата праці службовців місцевого самоврядування розраховується, виходячи із мінімальної заробітної плати. Натомість державних службовців – із прожиткового мінімуму. У цій частині пропонується уніфікувати ці виплати.
2) Президент вважає за необхідне поширити на заступників сільських, селищних, міських голів, які є виборними посадовими особами місцевого самоврядування, конкурсний відбір при призначенні на посаду.
Якщо стосовно першого питання ще можна погодитися, оскільки логічним виглядає уніфікований підхід до всіх працівників публічної служби. Хоча, з іншого боку, чого, питається, рахувати «чужі» гроші (гроші місцевого самоврядування).
Щодо другого зауваження, то воно категорично неприйнятне, оскільки суперечить самій концепції реформи публічної служби, яка прописувалась відповідно до стандартів ЄС.
По-перше, основною метою реформи є розділення адміністративних та політичних посад. Останніми у сфері місцевого самоврядування є голови рад, а також їхні заступники. Аналогічно в державі заступники міністрів не проходять конкурсний відбір, а затверджуються Кабміном. Де ж тут уніфікований підхід, чому застосовуються подвійні стандарти стосовно місцевого самоврядування?!
По-друге, згідно із законом, заступники сільських, селищних, міських голів підлягають затвердженню на сесіях відповідних рад. І запровадження конкурсу не міняє цей принцип. Тобто, цілком реальна ситуація, коли кандидатура заступника проходить конкурсний відбір, а в кінцевому підсумку її не затверджує рада. Яка логіка?
Тому, аналізуючи вето на закон про службу в органах місцевого самоврядування, напрошується кілька висновків. Або Президента банально підставили клерки його адміністрації, які підготували настільки недолугі зауваження, або це планомірна політика, спрямована на те, щоб «завалити» реформу публічної служби у місцевому самоврядуванні.
У підсумку при голосуванні, яке ймовірно відбудеться вже у вівторок 11 квітня, ми отримуємо класичну «розтяжку». З одного боку, на подолання вето Президента немає голосів у сесійній залі. З іншого, врахувати зауваження Президента є неприйнятним для багатьох депутатів, які розуміють суть місцевого самоврядування і реформи публічної служби.
Зокрема, і для мене.