Цю дисципліну не дарма назвали ендуро, що в перекладі означає «витривалий». Упродовж годин, а то і днів треба терпіти і гнати «сталевого коня» пересіченою місцевістю. А на заваді стають підйоми, спуски, колоди, броди та чимало інших перепон. Про особливості цього спорту розповідає досвідчений мотогонщик зі Львова Богдан Бацик.
Під час змагань мотоциклісти їдуть з середньою швидкістю 50 км/год, хоча двоколісний може розвивати утричі вищу. Богдан розповідає: «В горах іноді дивишся з однієї вершини на іншу. І якщо йти пішки, то це займе півдня. А на мотоциклі можна подолати цю відстань буквально за півгодини - 40 хвилин».
Свій транспорт екстремали називають «спортзалом на колесах». Ендуро змушує завжди тримати себе у формі. А ще цей спорт дарує романтику. «Це свобода, простір і задоволення»,– додає Богдан Бацик.
Мотоциклісти не вважають своє заняття небезпечнішим, ніж, скажімо, футбол чи велоспорт. Проте не заперечують: трапляються і падіння, і травми. Райдер підкреслює: «Є два аспекти. Новачок, який вчиться, починає падати. І, як правило, це падіння на невеликих швидкостях. Тобто вони переважно без серйозних наслідків. І друга сторона медалі – це вже професіонал, який пробує досягти вершини. Відповідно, їде на максимумі своїх можливостей. У цьому випадку теж зустрічаються помилки».
Основа всього – правильна техніка подолання перешкод. Одна з найпоширеніших перепон в ендуро – колода чи повалений стовбур дерева. Богдан пояснює, як правильно їх переїжджати: «Для того, щоби був слабший удар підвісок в колоду, ми затискаємо підвіску».
Ще одна завада на шляху мотоцикліста – крутий підйом. Мотоцикліст радить: «Найважливіше – розігнатися і підтримувати стабільну швидкість. Для того, щоб сила інерції при розгоні нас завела на вершину. Якщо нам не вдався підйом і мотоцикл лежить, потрібно за заднє чи переднє колесо розвернути його перпендикулярно до схилу. І спускаємо мотоцикл вниз».
Спуск зі схилу – страх для аматора. А от професіонали на таких ділянках відпочивають.
«На спуску користуємося в основному переднім і допомагаємо собі заднім гальмом. Ногами тримаємо сидіння», – ділиться досвідом Богдан Бацик.
Якщо ж райдер все ж таки бачить, що не може впоратися із керуванням, має пригадати, як правильно впасти. «Не виставляти рук і ніг. Потрібно групуватися, скручуватися м`ячиком і старатися мінімізувати удари. Зробити кувирочок і старатися відштовхуватися від мотоцикла».
І звісно ж, ризики зменшують завдяки рокам тренувань у компанії професіоналів. Тоді не страшні ні піщані пустирища, ні лісові нетрі, ні виснажливий шлях довжиною у сотні кілометрів.