Поїздка до Польщі відбулася 06.05., мета – купити та доставити в Україну позашляховик для потреб ЗСУ. Це стало можливо завдяки «донатам» десятків друзів та знайомих, які відгукнулися на пост у фб.
Авто, Jeep Grand Cherokee, куплене поблизу Кракова по оголошенню на www.otomoto.pl, виявилося в нормальному стані, все відповідало опису. Продавець після отримання завдатку заздалегідь підготував документи та транзитні номерні знаки, тож багато часу сама операція купівлі-продажу не зайняла.
Найцікавіше почалося на кордоні. Вирішив їхати через «Краковець», бо це був найкоротший шлях і мав інфо, що авто для потреб ЗСУ тут йдуть поза чергою. Запасся листом командира батальйону, на потреби якого призначається авто, а також заповнив на сайті customs.help.gov.ua електронну форму митної декларації для декларування придбаного авто як гуманітарної допомоги. Тож мав підставу сподіватися на швидкий перетин кордону. Доїхав я до митного переходу орієнтовно о 21.00.
Погані передчуття почалися коли на в’їзді на митницю побачив чергу довжиною близько 3 км. Звісно, в чергу не ставав, а одразу поїхав вперед. Я ж не для себе везу авто, а для ЗСУ!
Бачили б ви мій вираз обличчя, коли польський прикордонник на прохання проїхати відповів: «Masz samochód z numerami tranzytowymi, więc proszę stać w kolejce z takimi autami». На моє запевнення, що я везу це авто для ЗСУ, запитав, звідки він має це знати, від української сторони вони не мають інформації, як розрізняти авто для особистих потреб та авто на потреби ЗСУ. Тож наполегливо попросив поїхати в кінець черги і попередив, якщо я спробую вклинитися попереду черги – оштрафує.
Довелося їхати на розворот і пробувати вклинюватися в чергу на відстані 300-400 м від в’їзду на митницю. А це виявилося не так просто, попри те, що більшість авто у черзі були для особистих потреб чи заробітку, люди не надто охоче погоджувались пропустити. Прямо, звісно, не відмовляли, але звучали наступні фрази: «Для ЗСУ авто пускають без черги, їдь вперед, якщо ж тебе не пускають, то значить в тебе щось не то з документами – ставай в кінці черги, як всі», «Ми тут стоїмо вже другу добу і пропустили п’ять авто для ЗСУ, їдь говори з кимось іншим, може пропустять» і т.д. Доречно наголосити, що авто, яке я ввозив – це позашляховик 2003 року випуску на специфічній «тракторній» резині із рулем з правої сторони, з великою наліпкою на лобовому склі: «Допомога ЗСУ».
До речі, в цих дискусіях справді виявилося, що мені бракує ще одного папірчика під назвою «wywozowy dokument towarzyszący», в народі його називають «довідка СЕД». Оформляється митним брокером – найближчий знаходиться в Радимно за 40 км від кордону. Довелося розвертатися і їхати до митного брокера. Там була жива черга і мені люб’язно запропонували в неї записатися під 181 номером. Довелося, переконувати, що для тих, хто везе авто для ЗСУ, має бути інший порядковий номер. З’ясувалося, що до мене ще кілька людей із такими авто вже очікували в черзі. Тож, об’єднавши зусилля, нам вдалося домогтися, що має бути дві черги: одна для авто ЗСУ, інша – для решти. Там познайомився ще з одним волонтером, який з товаришем також везли 2 авто для ЗСУ. Домовилися їхати разом на кордон та пробувати прориватися без черги.
На кордоні нас знову очікували довгі дискусії із польськими пограничниками, які врешті погодилися пропустити до їхнього керівника, а той – до старшого на зміні, а останній сказав, що без дзвінка від української сторони без черги нас не пропустить. Оскільки це була 5 ранку, то довелося ставати в загальну чергу. Зранку, після кількох годин сну, була спроба номер три пробитися на кордон, але зміна помінялися і нові пограничники навідріз відмовилися пропускати на переговори до свого керівництва.
Тож залишилася єдина опція – це пересуватися по черзі переконуючи людей пропустити наші авто, коли з’явиться місце. Таким чином протягом дня вдалося подолати майже 2 км і вийти на відстань 15-20 авто перед в’їздом на митний пропуск. І це, насамперед, завдяки настирливості та комунікабельності моїх нових знайомих Сергія та Богдана.
Варто зазначити, що в цій мандрівці по черзі нам вдалося познайомитися із багатьма іншими волонтерами. Багато з них були іноземці. Був німець, який віз броньований інкасаторський бус для ЗСУ і стояв вже понад 20 годин, були литовці на 2 джипах, які казали, що якщо наступного разу поїдуть, то максимум до польського кордону. А ще запам’ятався їх подив, нащо українцям сотні користованих авто в час війни, коли в країні дефіцит пального та є гостра потреба в іншій допомозі.
Уявіть собі почуття іноземців, які змушені по дві доби стояти в черзі, щоб привезти нам гуманітарну допомогу. В тому числі і для тих, хто витрачає під час війни тисячі євро заощаджень на купівлю авто для приватних потреб та формує ось цю кількакілометрову чергу.
Інша знакова для мене картина – це великі бензовози у загальній черзі для фур, які не мали жодної переваги перед іншими вантажами. Звісно, в нас на заправках все ок, можемо зачекати.
Шлях від в’їзду на польську митницю і до українського митного пункту вдалося подолати лише за 10 годин, а це якихось 300-400 м. Незабутнє відчуття, коли дрімаєш із привідкритими очими і пильнуєш за «стопами» авто попереду щоб вчасно під’їхати кілька метрів. Пригадую, одного разу так спросоння ледь не в’їхав в «сусіда» попереду.
Весь час очікування крутилося в голові, чому так повільно все рухається, що ж там таке попереду відбувається? Можете уявити мій подив, коли близько 8 год. ранку третього дня перебування на кордоні побачив реальну причину – на українській стороні при в’їзді на зважування дві паралельних черги для легкових авто та вантажівок сходилися в одну.
До того ж, результати зважування не поспішаючи вносив лише один митник, який сидів в кабінці де облаштовано три робочі місця! На моє запитання, що трапилося, чому з двох різних черг всі авто направляють на одну вагу, почув немислиме: «Не знаю, але мені глибоко байдуже». Більше в мене питань до нього не було.
Ще, правда, пізніше була спроба запитати іншого митника, чому для подорожуючих доступний лише один туалет на три кабінки, спільний для мужчин та жінок, і чому в ньому не всі двері замикаються та немає туалетного паперу. У відповідь почув пораду звернутися до їхнього керівництва. Після 35 годин очікування на кордоні перспектива очікувати аудієнцію начальства не надихнула.
Додатково зазначу, що, як виявилося, в ці дні не лише «стояв» Краковець, але інші митні переходи на кордоні з Польщею. А черга з фур при виїзді із Краковця чи Рави-Руської сягала близько 10 кілометрів.
Де-факто, у нас виявилося заблоковане транспортне сполучення на перевезення вантажів із ключовим нашим союзником.
Не «зрада», але проблема, яка потребує нагального вирішення
Вважаю, що під час війни загалом наші державні органи та місцеве самоврядування проявляють себе цілком адекватно та ефективно. Зазвичай оперативно реагують на нові виклики. Вірю, що вище описане допоможе розв’язати цю проблему з чергами на кордоні. Також дозволю собі подати кілька пропозицій:
Перше – це з’ясувати причини об’єднання двох черг в одну на митному переході у «Краковці».
Хто додумався до такого ? Чиє це «геніальне» управлінське рішення? Треба з’ясувати, чи це просто дурість, чи диверсія. А також, чи це один випадок, чи системна практика? І це робота, в тому числі, для спецслужб. Такі речі неприпустимі, тим більше у воєнний час. Для цього готую відповідні запити. Загалом, правила перетину та оформлення вантажів на час війни мали б бути переглянуті із тим, щоб суттєво скоротити час перебування на кордоні.
Друге – розробити дійсно дієву процедуру позачергового проїзду авто для потреб ЗСУ через обидві митниці. Як варіант, можна зробити це на базі сервісу customs.help.gov.ua із можливістю автоматичного формування відповідної довідки українською та польською мовами та відповідного qr-коду для прикріплення на лобове скло авто. QR-код потрібний, щоб будь-хто міг переконатись, що це авто дійсно ввозиться як гуманітарна допомога. Важливо формат узгодити із польською стороною. А також, щоб таке авто після декларування в принципі неможливо було оформити на приватну особу. Тобто має бути обмін з базою МРЕВ. Волонтери, які залучають та жертвують тисячі євро для потреб ЗСУ, точно заслуговують на особливе ставлення держави.
Третє – терміново на час воєнного стану призупинити так зване «нульове розмитнення» на ввіз авто для приватних потреб. Кордон для ввезення вантажів має бути проїзним, це питання національної безпеки. Вчасно доставлений на передову автомобіль чи бронежилет можуть врятувати не одне життя наших героїв.
«Нульове розмитнення» має діяти виключно на авто, ввезені на потреби ЗСУ, ДСНС, інших держорганів чи місцевого самоврядування.
Влаштовувати свій приватний комфорт будемо після перемоги, а зараз важливо швидко забезпечити армію та економіку всім необхідним!