Всім рибалкам добре відомий метод «прикормлювання» риби. Це свого роду гарантія майбутніх рибальських трофеїв та інвестиція в добрий настрій. Проте, не все, що діє в одній сфері, дає однаковий ефект в іншій.
Останнім часом чую все більше нарікань від своїх колег викладачів, що, мовляв, не той тепер студент пішов: і вчитися не дуже хоче, та й суспільні проблеми його не обходять. Коли викладачі нарікають на студентів, то це можна назвати віковим непорозумінням, а ще краще генераційним бунтом молодших проти старших. Але чомусь серед теперішніх студентів бунтарів не видно. Переглядаючи новинні стрічки з усього світу, стає зрозумілим, що студенти і надалі не пасуть задніх: борються за свої права у Франції, Німеччині і навіть Греції, є учасниками руху антиглобалістів, виступають за впровадження у життя найбільш лівацьких ідей.
А тепер гляньмо на наше студентство. Де студентський профспілковий рух? Де незалежні студентські організації? Де студентська ініціатива? Але дійсно не в ролі «комсомол помічник партії», а їхня питома ініціатива? Чого варта лише «Антитабачна кампанія». Справа відставки нового міністра науки і освіти Дмитра Табачника напевно найбільш стосується українського студентства. Студенти, що вступили перший раз не за хабарі, а в результаті незалежного зовнішнього тестування, мали б до останнього «патрона» боронити цю реформу. Бо це єдина можливість для молодих, талановитих людей потрапити до вузу. Найменші зміни, наприклад, запровадження хоча б одного вступного іспиту, приведуть до цілковитого знищення вступної системи і однозначно повернуть корупцію в вузи. Зрозуміло, що в «антиреформі» зацікавлені ректори та більшість «допущених» до вступної кампанії викладачів. Отут студентству і керівництву вузів не по дорозі. Але студенти не проявляють особливого занепокоєння цією ситуацією.
Тих небагатьох студентських активістів чомусь більше непокоїть національність нового міністра, його попередні українофобські заяви. Так, напевно тільки в Україні можливо, щоб людина з подібними «науковими» поглядами про частину свого народу, могла очолити таке важливе міністерство. А якщо так сталося, то рух за відставку має бути масовим і всезагальним, він не має вщухати аж до переможного кінця. Спорадичні виступи (при чому тільки в одному західному регіоні), як мертвому припарка. Складається враження, що організатори протестів самі не бажають успішного вирішення проблеми. Але тоді для чого ця вся профанація?
Скільки не приглядався до студентських протестів перед Львівською обласною радою, слухав промови молодих людей, але так і не повірив в успішність цих протестів. Чому? Та напевно тому, що студенти, які вийшли на акцію протесту зовсім не нагадували молодих ідейних людей із Західної Європи. Наші студенти висували не «свої» гасла, вони стояли там і галасували лише в ролі «помічників» старших партійних «товаришів». Пригадалася «студентська революція на граніті». Ось там був студентський порив, там були ідеї!
Що ж сталося за ці 20 років з нашим студентством? Відповідь до банальності проста. Їх прикормили. Студентські лідери перетворилися на студентських чиновників. Роздача грантів від міських та обласних адміністрацій різного роду «молодіжам» - це планомірне вбивство незалежного студентського руху. Студентів купляли за те, що вони будуть ручними, що вони обслуговуватимуть тих, хто підкидає їм грошенят на різного раду псевдопатріотичні акції, фестивалі. Студентські активісти добре вивчили, що таке відкат і як не бути дурнем. Вони резонно ставили питання руба: скільки заплатите? Та й різного роду платні акції, байдуже чи під помаранчевими чи під синьо-білими знаменами під Центральною виборчою Комісією, різноманітні пікети за 80-100 гривень за день, скомпрометували остаточно наше студентство. Такі студенти виходили на патріотичні акції з агітаційними матеріалами, виготовленими на професійній основі, що зовсім не нагадувало студентський рух, наприклад, у Франції, а радше радянську демонстрацію на Красній Площі 7-го листопада.
Щоб бути до кінця чесним, загадаю також про одну суперечку на ЛТБ. Це коли лідери студентського руху пояснювали політикові від ВО «Свобода», що не треба примазуватися партіям до студентських протестів, не треба партійної символіки, не потрібно видавати студентів за членів або прихильників якоїсь із партії. Це був оптимістичний знак. Але чомусь ця тенденція не набула розвитку, можливо знайшлися умільці серед дорослих, із певним ресурсом дядьки, які задушили цей відрух у зародку.
Висновок може бути один - прикормлені студенти революції не зроблять. Дії нашої теперішньої влади з кожним днем занапащають Україну. Ситуація дійсно загрозлива. Кожен з нас поодинці подумки сподівається на те, що якась міфічна сила зупинить інтеграцію України на Схід. Але ми не хочемо собі признатися, що тієї «сили» нема: патріотичні партії спрофановані, а студенти прикормлені і ліниві…