В суботу 16 червня у кав’ярні-галереї «Штука» Роман Тафійчук, колекціонер старожитностей і народний майстер, розповідав про гуцульські та покутські прикраси.
Окрім знань, набутих з власного досвіду, лектор у своїй оповіді використав матеріали із монографій Олекси Валька «Гуцульські художні вироби з металу кін.ХVIII-поч.ХХст.», виданої у 2011 році Інститутом колекціонерства українських мистецьких пам'яток при НТШ, та Ганни Врочинської «Українські народні жіночі прикраси ХIХ - початку XX століть» (Київ, видавництво «Родовід», 2007 р.), фото з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття у Коломиї, а також продемонстрував деякі прикраси зі своєї збірки і власні роботи.
«Відомо, що ще з часів палеоліту, неоліту прикраси були різні. Особливим розмаїттям відзначались жіночі - виготовлені з каміння, рогів, зубів тварин, скелетів риб. Прикраси мали магічне призначення, були оберегами. Із розвитком суспільства оздоби теж еволюціонують: їх виготовляють зі скла, металу – бронзи, міді, золота і срібла. У XVII столітті з бурхливим розвитком ремесел прикраси із дорогоцінних металів виготовляються на суттєво якіснішому рівні», - розповів трохи фактів з історії пан Роман. Водночас жінки та дівчата власноруч виготовляли гарні прикраси з підручних недорогих матеріалів, які гармонійно доповнювали ансамбль тодішнього народного строю.
Відповідно до художніх матеріалознавчих особливостей жіночі прикраси Гуцульщини і Покуття можна класифікувати у групи.
Із природних матеріалів:
- рослин. Вінки на наших землях плетуть ще з кам’яного віку. Сплетений на свято Івана Купала вінок мав чудодійні властивості. На Покутті, Буковині та Львівщині серед головних прикрас середини ХІХ – початку ХХ століття домінували вінки з живих або зафарбованих висушених квітів, куди, наприклад, на Лемківщині та Бойківщині додавалися колоски вівса, що символізувало багатство і плодючість. На Гуцульщині зустрічались прикраси, виготовлені із клокічки – реліктового куща, з плодів ліщини тощо;
- мушель – панцирів молюсків, у т.ч. перлівниць, з яких добувають перлини. Мушлі вплітались «на волос» або «у волос», останні мали назву «уплітки». З них також робили перламутрові намистини, які нанизувались разками та мали гарну назву «баламути»; найбільш поширеними були на Тернопільщині;
- коралів – морських поліпів. Вошивко Печеник, продавець коралів та головний герой новели «Левіатан» Йозефа Рота*, у суперечці з торгівцем перлами на захист свого краму виголошує таку промову: «…Проста селянка з трьома разками гарного, добірного коралового намиста варта десятьох великих княгинь. До речі, коралі носить і багачка, й біднячка, вони звеличують убогість і прикрашають достаток. Коралі можна носити вдосвіта, опівдні, ввечері і вночі, на врочистих балах, наприклад, улітку, взимку, в неділю і в будень, за роботою, й на дозвіллі, в часи радости і годину смутку…». Намисто з коралу по всій Україні було основною прикрасою, решта лише відтіняли його. Воно слугувало мірилом достатку молодої дівчини чи жінки, за кількістю разків можна було визначити її соціальний статус. Найпоширенішим був червоний корал, адже цей колір символізував кохання, захищав від вроків. На ціну вливало безліч факторів - насиченість кольору, червоточини, спосіб обробки намистин. Кожна, навіть найбідніша, селянка мала мати кілька разків коралів. Хто не міг собі дозволити справжні, купував фальшиві – целулоїдні, скляні, пресовані;
- тканин, нараквиці;
- вовни. Характерні для Гуцульщини. Найчастіше зустрічаються віночки, виготовлені у цікавій техніці, та уплітки, зв’язані із червоних вовняних ниток;
- пір’я.
Весільний вінок. Фото з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
Зі скла.З XVIIст. скло на Гуцульщину, Покуття та Буковину імпортувалось з Європи, найчастіше - з Венеції, пізніше - з Богемії, за що отримало відповідно назву «венеційського» та «богемського». Венеційське скло є різних кольорів та ґатунків. Намистини із золотими прожилками є суттєво дорожчими,бо дорогоцінний метал у них вплавлений у вигляді піску. Намистини у формі сливки дорожчі від круглих. Найпростішими є буси з гранатового скла. Найдорожчими – намистини білі, блакитні, рудоплямисті, сині, жовті, зелені та чорні (обов'язково із золотими пасочками); сьогоднішня вартість такої намистини в хорошому стані складає орієнтовно від 50 доларів.
З кінця ХІХ століття пішла мода на т.зв. «дуте» намисто або «лускавки», «трускавки». Чому така назва? Бо були подібними до ялинкових прикрас – видуті зі скла зісрібним напиленням всередині та забарвлені розмаїтими кольорами. Їх носили цілими жмутами на шиї.
Лускавки. Збірка автора
Збісеру. Із цього матеріалу за допомогою кінського волосу плелись ґердани на шию та кризи – широкі прикраси-накидки на плечі. Основною відмінністю тогочасного бісеру від сучасного є величина вічка: в старому воно дуже вузьке. Бісер також використовували для інкрустації в дерево чи метал.
Перші чотири разки – це венеційське намисто, у т.ч. гранатові буси. Внизу – старі ґердани. Збірка автора
З металу.Хоч прикраси із золота та срібла хорошої якості виготовлялись у ювелірних майстернях, але зовсім небагато із простого люду могли собі дозволити таку розкіш. Натомість поширення набули витвори народних майстрів, які спеціалізувались на виготовлені речей із бронзи, латуні, мельхіору (бакунту), -мосяжників:
- хрести. Хрест - і прикраса, і оберіг, і символ віри. Особливої різниці між чоловічими та жіночими хрестиками не було, єдиний критерій – розмір. Найбільшими були т.зв. «ґаздівські» хрести шириною в долоню, одягався один на груди. Хрестики жінки носили в один, два, три, і навіть у чотири ряди, така прикраса називалася зґарда – силянка з хрестиків. На Гуцульщині та Покутті слово «зґарда» не обов’язково передбачає низку хрестів. Натомість це могли бути монети, монетовидні підвіски з гуцульським орнаментом, а також шелести – дрібні металеві дзвоники-пуп’янки, які під час руху шелестіли. Між зґардами засилялись металеві пружинки – переміжки. Інколи хрести носили поміж венеційськими намистинами, що дуже гарно відтіняло мосяж. Шелести були дуже модними на початку ХІХ століття. Через кілька десятків років мода минула, ними бавилися діти, а вояки-піхотинці підшивали їх під комір, щоб додати своїй ході грізності;
Зґарди. Фото з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
- чепраги.Зґарди защіпались спеціальними застібками--чепрагами, які самі по собі були дуже гарними, мали різні форми, хоч домінує форма сонця. Їхня конструкція з точністю повторює давньоримські, а пізніше і давньокиївські застібки -фібули. Використовувались також у святковому одязі;
- перстені. Поширеними є шлюбні кільця із ромбами або серденьками. Подружжя мало носити однакові, хоч пара таких перстенів не повторювалась. Трапляються у кільцях вплавлений кольоровий пластик та інкрустація бісеру;
- бовтиці. Отаку гарну назву мали сережки. Були у формі павучків або підвісок, які називались лелітками або дармовисиками;
До середини ХІХ століття прикраси робили лише з бронзи та латуні, потім з’являється нейзильбер (бакунт), а у 20-30-х роках ХХ століття використовується навіть алюміній. На початку ХХ століття мосяжництво поволі занепадає, в основному завдяки здешевленню виробництва неякісними матеріалами.
Щодо традицій носіння. Перш за все, варто знати, що тогочасний одяг можна поділити на три типи – буденний, святковий та весільний. На щодень жінки вбирали ґердан та разок чи два коралів, на свята – трохи більше, молода ж (або по-гуцульськи «княгиня») одягала на себе все, що можна було назбирати в родинному маєтку. Отже, голову прикрашав вінок або чільце, у волоссі – уплітки, вухах – бовтиці, на шиї – венеційське намисто, зґарди та коралі. На Буковині замість зґард носили салби – прикраси із нашитих на шматок матерії рядочків монет; нагадували захисний обладунок.
Зґарди та шелести роботи Романа Тафійчука
Роман Тафійчук – не лише колекціонер, що добре знається на минулому гуцульських та покутських прикрас, а ще й народний майстер. Натхненний чудовими витворами забутого ремесла він є автором власних зґард та шелестів, які відрізнити від оригінальних може лише справжній фахівець. Але щоб уникнути нечесних ґешефтів, на кожному своєму виробі пан Роман ставить підпис – тиснені ініціали.