Багато галасу з нічого. Так можна було б охарактеризувати словами Шекспіра реакцію української громадськості на оприлюднення російським письменником Захаром Прілєпіним інформації про те, що ще восени минулого року він став заступником командира батальйону у самопроголошеній «ДНР».
Після виходу нещодавно цієї «новини» соцмережі й деякі інтернет-видання почали схвильовано вивергати на адресу новоявленого терориста різні епітети: «виродок», «покидьок», «фашист» тощо.
Безперечно, хоча Прілєпіну й вдалося написати кілька книжок, які мали успіх на похмурому літературному тлі путінської Росії, по життю він справді не цілком адекватний. Досить сказати, що свого часу цей чоловік перебував у російській Націонал-більшовицькій партії. Навіть в Росії з її не дуже розбірливим населенням членство у цій політструктурі завжди вважалося різновидом душевної хвороби.
Своєрідність творчій людині не перешкода. Однак маргінальність Прілєпіна – з розряду тих, які не роблять честі жодному справжньому художнику. Майже одночасно зі зростанням його популярності як автора книг з жвавими, але нерідко затягнутими сюжетами стала вимальовуватися фізіономія безнадійного російського націоналіста. Ідею «русского мира» колишній ОМОНівець Прілєпін відстоює з такою пристрастю, що часом стає просто смішним.
Наприклад, пам'ятається, навесні 2014 року в інтерв'ю одному з російських інформагентств він заявив: «Російська культура – це і є європейська культура. Якщо ми до них не поїдемо, у них теж не буде культури». На тлі настільки безглуздого висловлювання публічна подяка, яку письменник висловив Путіну за бандитську анексію Криму, цілком логічна й зрозуміла.
І ось тепер цей супермаргінал офіційно став професійним терористом. За його словами, він мріє захопити Київ і всю Україну. Для цього Прілєпін готовий, як маніяк, убивати всіх без розбору: «Ми повинні змусити всіх любити “русскій мір”! Що менше буде свідомих українців та їхніх нащадків, то більше у нас шансів повернути свої території. Випалювати і вбивати всіх!».
Як повідомляють донбаські джерела, навіть бойовики «ДНР» виявилися не готові до того, що один з нових лідерів «республіки» закликатиме до вбивства дітей. Загалом, в особі росіянина Прілєпіна світ побачив, до якого морального розкладання можуть дійти прихильники путінізму. Бр-р! Мимоволі починаєш думати про трупну отруту...
І все-таки навіть тоді, коли з надр путінського режиму на світ божий вилазить такий моральний небіжчик, не варто сильно дивуватися. Адже таких, як Прілєпін, в Росії чимало. Сотні відомих російських діячів мистецтва й кіно незабаром після нападу банди Путіна на Україну заявили про підтримку його політики. Багато з них так старанно били чолом і виправдовували порушення господарем Кремля міжнародного права та вбивства українців, що варто ставити питання про їхнє психічне здоров'я. Але справа, звісно, не тільки в ньому. Путінізм володіє таким отруювально-руйнівним потенціалом, що в «заживо похованих мерців» запросто перетворюються навіть ті, у чиєму доробку – численні талановиті роботи на творчій ниві.
Взяти 79-річного депутата Держдуми Йосипа Кобзона. Колись його вважали непоганим співаком, людиною мистецтва. А на що він перетворився зараз? Неприємне видовище: діяч культури завзято підтримує несправедливу війну, бреше і викручується, доводячи, що на сході України немає російських військовослужбовців. Людина на старості років зрадила саму себе, свою творчість...
Або ось Олексій Баталов. Знаний нам за багатьма вдалими ролями у фільмах, поставлених ще за радянської доби. Цікавий був актор. А ким став зараз? Підписантом листа на підтримку загарбницької кривавої бійні... Кажуть, на вісімдесят п'ятому році життя у Баталова вже почався старечий маразм. Не будемо кепкувати з цього приводу. Шкода старого. Настільки незавидну крапку поставив під завісу свого життя. Чи хтось за нього поставив?
На жаль, моральними каліками в Росії нині стають не тільки у зв'язку з віковими захворюваннями. Візьмімо відомого кіноартиста Сергія Безрукова. Далеко ж не старий чоловік, а в прославлянні авторитарного режиму проявив себе не гірше за маразматиків.
«Але хто сказав, що між нашими народами війна? Хто нагнітає пристрасті навколо елементарного наведення порядку, навколо допомоги, про яку наші брати-кримчани сьогодні просять у нас? Немає ніякої війни! І бути не може!», – наполягав у соцмережі Безруков незабаром після підписання відкритого листа на підтримку варварської анексії Криму за допомогою «зелених чоловічків». У цьому ганебному списку, до речі, понад 500 відомих прізвищ.
Чому? Якими шляхами в Росії творчі діячі, котрі колись служили людям моральними взірцями, дійшли до виправдання міжнародного бандитизму та військової агресії проти близького народу? Вникаючи у біографії та висловлювання тих, хто публічно схвалив розв'язані Путіним війни проти України і Сирії, розумієш, що не все тут просто й однозначно. Одні пішли на це заради преференцій для рідних театрів і студій, інші – заради престижних ролей, грошей на фільми...
Небезталанна актриса Чулпан Хаматова, судячи з її пояснення, виступала на підтримку головного кремлівського бандита, щоб той дав грошей для лікування дітей з онкологічними захворюваннями. Без лизання черевиків Путіна гроші на лікування дітей в Росії не дають...
У багатьох підписантів начебто була вагома причина для лизоблюдства і виявів вірнопідданства. Таких по-справжньому ідейних моральних виродків, як Кобзон, здається, не так уже й багато набереться. Але чи переважують всі ці нібито вагомі причини для підтримки війни те, скількох людей знищив і знедолив російський головнокомандувач Путін? Звісно, ні.
Як відомо, є в Росії чимало творчих діячів, які рішуче і беззастережно засудили агресивні дії Путіна на міжнародній арені. Співак і музикант Андрій Макаревич, кінорежисер Ельдар Рязанов, актриса Лія Ахеджакова, актори Леонід Бронєвой, Сергій Юрський, журналіст і письменник Борис Акунін...
Але невтішна для сьогоднішньої Росії правда така: творчих людей, які з яких-небудь причин підтримали розпалювачів війни, в країні набагато більше, ніж її противників. А що відбувається, коли творча інтелігенція стає «моральною» опорою аморального режиму? Все суспільство серйозно хворіє. Росія сьогодні – це територія, населена, як мінімум, на три чверті моральними каліками.
Поза всяким сумнівом, у самій Росії дуже малий відсоток населення усвідомлює, в яку моральну безодню скинув їх путінізм. З досвіду регулярного спілкування з друзями і родичами в Росії чудово знаю: переконувати більшість росіян у неправедності воєн Росії проти України і Сирії – марна трата часу та сил. Крим більшістю росіян беззастережно визнаний «своїм, законним». Вірус путінізму вразив не всіх, але дуже і дуже багатьох. Вразив глибоко і надовго, принаймні, на найближчі років 10-15. Тому для України сьогодні дуже важливо відгородитися від кремлівської пропаганди, і передусім від огидного російського кінематографа та людиноненависницького російського ТБ. Відгородитися наглухо й міцно, наче залізною завісою висотою один кілометр. Особисто я, наприклад, зробив це понад 15 років тому і, повірте, нічого не втратив.
Інша справа, що, навіть геть відгороджуючись від російської пропаганди у всіх її проявах, не варто відштовхувати друзів. А справжніх, щирих прихильників незалежності України в сьогоднішній Росії теж чимало.
Одним із таких друзів України є молода російська письменниця Марина Шаповалова. Нещодавно вона написала на своїй сторінці у Facebook: «На руках Прілєпіна вже кров усіх загиблих, навіть якщо він особисто нікого не вб'є. На ньому кров тих російських хлопців, котрі повірили в його сволочну пропаганду – в тому числі. На ньому сльози вже сотень матерів. Для таких, як він, у мене – тільки прокляття».
Приєднуюся до цього прокляття. І це може зробити кожен, хто виступає проти російської агресії. Сподіватимемося, збудеться прогноз відомого російського вченого і публіциста Андрія Піонтковського, який слідами прілєпінського самовикриття застеріг: «Прілєпін – чесний переконаний російський фашист. Такі на Донбасі довго не живуть. Їх там періодично зачищають мультимільярдер Путін і мультимільйонер Сурков, котрі косять під фашистів». Час пішов.