Буквально днями я був шокований інформацією, що на Львівщині, виявляється, офіційно зареєстровано аж 59 релігійних громад Московського патріархату. 7 із них - безпосередньо у Львові, 10 – на Дрогобиччині, 8 – на Сокальщині, 6 – на Жовківщині.
Моторошно робиться від таких цифр. Особливо на четвертому році війни з Росією. 20 травня 2014-го року, у військовій частині в Бродах попрощалися із п’ятьма льотчиками 16-ої бригади, які загинули під Слов’янськом. Нині там будують великий храм московської церкви. Тої церкви, яка освячує зброю і благословляє бойовиків, серед яких, можливо, вбивці бродівських льотчиків.
Як таке можна сприйняти? Як?! Як представник влади я не маю права заходити на територію, де починається свобода совісті інших людей. Але як українцю, як громадянину своєї країни мені водночас і дивно, і боляче. Не можу зрозуміти людей, котрі в нинішній час реалізовують свої релігійні потреби у храмах церкви, котра благословляє діяння Путіна і займається поширенням рускава міра.
Але, на щастя, є й інші приклади. Вони тішать. Регулярно надходять повідомлення про перехід парафій російської церкви в лоно Київського патріархату. І не лише на Заході країни. Я ж особисто вірю, що не за горами той час, коли до української церкви повернеться і наша історична святиня - Почаївська Лавра.
Скажу ще раз: свобода совісті – невід’ємне право кожного, гарантоване конституцією. Але я переконаний, що зовсім не обов’язково молитися у церкві держави-ворога. Тож, думаю, що досвід громад Волині, Закарпаття, Чернігівщини, Поділля, які переходять в лоно української церкви може бути прийнятним і корисним для віруючих на Львівщині. Українцям нема жодної потреби триматися за засалену бороду попа Гундяєва. Чи не так, товариство?