Парламентські слухання на тему видобутку сланцевого газу, які пройшли 22 травня, черговий раз розбурхали тему, яка в Україні є настільки ж актуальною, наскільки й маніпульованою. Багато тез, які озвучують ініціатори дискусії, на жаль, сильно спотворені.
Спотворення дискусії виливається у надзвичайну кількість наслідків: з одного боку, залякування неіснуючими привидами підриває довіру і до економічного потенціалу добування газу зі сланцю, і до політичних сил та конкретних людей, які маніпулюють цією темою. З іншого, абсолютно реальні проблеми та загрози цієї нової для нас індустрії залишаються поза увагою громадськості.
За міжнародними оцінками, Україна має четверті за обсягом в Європі запаси сланцевого газу – 1,2 трильйона кубометрів. За власними оцінками, ці запаси є в кілька разів більші. Іноземні інвестори, які через тендер минулого року отримали дозвіл підписати договір про розподіл продукції та почати видобування, муситимуть інвестувати десятки мільярдів доларів не тільки у видобуток, але й у суспільні та освітні програми тощо.
Тільки за підписання угоди Україна отримує по кілька сотень мільйонів доларів з кожного інвестора. Але питання в тому, як ці гроші (та потенційний прибуток від видобутку газу) використають.
Втрати через фірму-“прокладку“
Згідно з договором про розподіл продукції, який підписала Україна з компанією “Шелл”, у спільному проекті також має частку сумнозвісна компанія “СПК-Геосервіс”.
Заснована трьома геологами компанія, тим не менш, отримала серйозний шмат потенційного прибутку від участі у компанії Надра Юзівська (10%) і, найвірогідніше, отримає таку ж частку в СП з “Шевроном” та “Ексон-Мобіл” на видобуток газу у Західній Україні та на чорноморському шельфі.
Хоча формально компанія виграла тендер на учать у проектах, саме цю компанію вважають такою,через яку реалізовується інтерес “Сім’ї” у спільних проектах з іноземними гігантами.
Фактично, підписуючи угоду, в якій фігурує така компанія, іноземці підставляють себе під дію Акту про корупційні практики за кордоном (Foreign Corrupt Practices Act).
Цей американський закон передбачає низку серйозних санкцій (зокрема фінансових) проти будь-якої американської компанії, яка бере участь у корупційних діях за межами США. Він поширюється і на приватних осіб, і на іноземні компанії, які мають бізнес у США або акції яких котуються на американських біржах.
Знаючи про ризики, про які, до речі, представники ЗМІ та дипкорпусу їм постійно нагадують, іноземні партнери можуть погоджуватися підписувати таку угоду з Україною тільки за обставин, коли альтернативу або рішення проблеми ніхто не пропонує.
Але перемовини щодо підписання договору про розподіл продукції з “Шевроном” і “Ексон-Мобіл” тривають, і (теоретично) ще не пізно “витягти” корупційну фірмочку принаймні з нових домовленостей. Але досягнення цієї мети потребує злагодженої роботи зацікавлених сторін, зокрема самих іноземних компаній, які абсолютно точно розуміють, що за 50 років дії договору вітер в Україні зміниться, і дамоклів меч Акту про корупційні практики повисне над їхніми головами.
Але з українського боку ця ситуація потребує не так критики, як підготовки нового рішення та ініціативи для його реалізації.
Це страшне слово “фрекінг”
Теза про “страшну технологію” фрекінгу мусується постійно. Людей, що проживають в областях, де планують добувати газ зі сланцю або піщаника, лякають міні-землетрусами та забрудненням води через цю таємничу, майже диявольську, технологію.
Новітність технології, до речі, полягає в тому, що газові компанії схрестили дві технології, які існують десятки років: горизонтальне буріння та гідророзрив пласта. В абсолютній більшості вертикальних свердловин для традиційного видобутку газу також застосовують технологію контрольованого гідророзриву, зокрема в Україні.
На десятки тисяч свердловин, які наразі пробурено в США, тільки у восьми випадках зареєстровані міні-землетруси, причому такої сили, що без спецобладнання відчути їх неможливо і про будь-які пошкодження не йдеться взагалі. Про це у нещодавній статті в New York Times написали Сюзан Брентлі, професор геологічних наук з Пенсильванії (цей штат переживає сланцевий бум, і там відбувається багато досліджень), член Національної академії наук США та Анна Меєндорф, викладач Школи публічної політики університету штату Мічіган.
Так само багато уваги автори приділяють воді. Як і в Україні, порода, з якої добувають газ, у Пенсільванії залягає на глибині 2-4-х кілометрів, а питна вода — на глибині кількох десятків метрів. Автори пишуть, що не було зареєстровано жодного (!) випадку в штаті, коли через видобуток газу було б забруднено горизонт питної води.
Отруйна вода та таємничі хімікати
Потреба у великій кількості води для видобутку газу зі сланцю також часто фігурує як один із ризиків для України. Це твердження могло бути правдивим кілька десятків років тому – до того, як віднайшли спосіб використовувати воду повторно. Правда, це можливо лише на етапі промислового видобутку, а не на початкових етапах.
Крім того, вода не обов'язково має бути джерельна. Існують технології очищення, які дозволяють використовувати фільтровану воду, наприклад, відкачану зі старих звалищ сміття. Яку саме воду будуть використовувати інвестори — це предмет для переговорів на місцях.
Часто противники сланцевого газу говорять про те, що в свердловини заливають воду з хімікатами невідомого складу, та докоряють газовидобувним компаніям небажанням розкрити формулу заздалегідь. Річ у тім, що склад речовин, який потрібен для оптимального видобування газу, сильно залежить від хімічної формули породи та води, тому підбирається вже після буріння.
Але в країнах, де є закони про оприлюднення хімічного складу розчину, компанії це роблять обов'язково. У США, наприклад, будь-хто може зайти на сайт та знайти хімічний склад розчину будь-якої свердловини за допомогою простої функції пошуку чи інтерактивної мапи. На час написання статті на сайті була інформація про 45145 свердловин.
Законодавче поле – самі дірки
Проблема в тому, що закону, який вимагатиме оприлюднення такої інформації в доступний спосіб, у нас наразі немає. Україна ратифікувала Орхуську конвенцію, яка надає нам право доступу до такої інформації. Але конвенція, на відміну від закону, не регулює, як саме.
Загалом українське законодавче поле, що стосується нетрадиційних способів видобутку газу, може успішно конкурувати з весняними дорогами за кількістю дірок. Пітер Кларк, голова представництва “Шеврону” в Україні, говорить, що навіть поняття видобутку газу зі сланцю не існує законодавчо, як і поняття горизонтального буріння. Відповідно, стандартів для безпечного проведення таких робіт та інших підзаконних актів так само не існує.
Газовидобувне законодавство в Україні датується 1971 роком. Звісно, технології відтоді просунулися надзвичайно далеко. До того ж, навіть під час зміни законодавства автори роблять багато помилок. Наприклад, приймаючи закон, який регулює розподіл продукції, законодавці помилково видалили шматок, що дозволяв Кабміну делегувати виконання контракту на місцевий рівень. Це створило законодавчий вакуум.
Загалом складається враження, що законодавче поле надає надзвичайні можливості проявити себе тим групам, які справді хочуть безпечного і прибуткового для країни видобутку газу. Все – від умов використання приватних земель до навчання державних службовців, які ліцензуватимуть буріння, – потребує законодавчої роботи.
Реальні ризики
Частина природоохоронних груп у США вважає, що бум сланцевого газу може виявитись короткостроковим — кілька десятків років замість ста. Вінможе виявитись бульбашкою, як ціна на нерухомість наприкінці 1990-х. Продуктивність свердловин у США, говорять вони, в основному невисока, вимагає буріння нових свердловин, а це досить ресурсоємно.
У такому разі економічний ріст в регіонах видобутку сланцевого газу буде нестійким, на відміну від впливу на середовище та додаткові, або периферійні, витрати, що випливають з розвитку цієї індустрії.
Наразі ці побоювання не виправдовуються: якщо 2000 року приблизно 1% газу у США видобували зі сланцю, то 2010 року — вже п'ята частина. До 2040 року цей обсяг можесягнути половини усього видобутку. США активно переобладнує власні LNG-термінали з прийому на відправку газу. Його експорт суттєво вплине на газовий баланс у світі.
Але для України навіть перспектива на кілька десятків років забезпечити себе нетрадиційними вуглеводнями може стати потужним економічним двигуном. Щоб дізнатися про це напевно, треба проводити ґрунтовні економічні дослідження, які досі, на жаль, підміняли галасом.
Ну, і дебати довкола нетрадиційного газовидобування можуть втратити взагалі будь-який сенс, якщо компанії, що його видобувають, не матимуть доступу до газотранспортної системи, за допомогою якої доставлятимуть цей газ власним покупцям.
Це може статися внаслідок домовленостей з Росією про управління трубою, які закриють доступ третім особам. До речі, багато аналітиків застерігають, що недопущення диверсифікації газовидобування в Україні, яке має потенціал змінити газовий баланс у Європі, якраз є одним із найбільших інтересів Росії у нашій ГТС. Очевидно, що без доступу до труби компанії втратять будь-який економічний сенс видобувати тут газ.