Нещодавно під час «солянки» у Львівському оперному театрі зауважив, як одна співачка-львів’янка дуже вдало розкривала рот під плюсову фонограму. Після виступу до мене підійшов її продюсер і вдоволено запитався: «Ну як моя заспівала? Вона сьогодні в голосі, дуже добре звучить!». Тоді я зробив для себе висновок, що в Україні ще не соромно співати «під фанєру», але вже соромно в цьому зізнаватися.
Справді, за останні 2 роки суттєво зменшилася кількість українських виконавців, які співають під «плюс». За моїми спостереженнями, приблизне співвідношення «фанєрних» виконавців до справжніх, як 60% до 40% відповідно. «Плюсова» більшість по-суті підписує вирок і собі, і своїм прихильникам, що жодного вокального та сценічного прогресу ніколи не буде: на так званих концертах просто звучатимуть треки з компакт-дисків. Зал запрограмований на однакову реакцію, від нього не потребують співтворення пісень, а просто фінансових інвестицій для випуску наступних компактів. Під час концерту «15 акапельних років» у Львові Андрій Капраль (вокаліст «Піккардійської терції») поступився своїм правом на співання першого приспіву «Пустельника» саме залові. Попри складну тональність, глядачі з радістю вели свою багатоголосу партію, бо були мимовільними співавторами цієї ліричної драми! Хіба таке дано відчути співакові, в якого мікрофон – це лише бутафорія?
Цікавість будь-якого виконавця визначається фактом та вмінням імпровізувати з людьми. «Фанєризація» вокалістів зазвичай відбувається не тому, що «не можу», а через «не хочу». Для багатьох із українських виконавців не обов’язково збирати бенд, можна просто під фонограму «мінус» співати на-живо. Вочевидь, без промахів не обійтися: не завжди добре звучатиме голос, десь «побігають» півні, але згодом буде сатисфакція! У цілому світі спів на-живо цінується як апаратура хай-енд, як лампові підсилювачі, а не діодна електронічна побутова техніка. Тому доволі смішно виглядає, коли в Україні на афішах вказують «живий звук» (бо це апріорі закладено в поняття концерту!), краще вже бути чесними з глядачами й попереджувати: «Фанєра!»
Я – трикратно щаслива людина. По-перше, за своє життя побував на численних концертах справжніх зірок. По-друге, вже довгі роки колекціоную записи live-концертів. Щоразу під час перегляду відкриваю заново співаків: манера виконання, гра на інструментах, поведінка та сценічні емоції завжди відрізняються. Не можна сказати, що ці зміни на-краще чи на-гірше, вони просто інші. Тож такі концерти – професійна школа для будь-якого вокаліста початківця, а то й професіонала. Для прикладу, ніколи не знаю чого чекати від мого улюбленого виконавця – Джо Кокера, але константою є злагоджена та професійна віддача його команди. По-третє, сам виступаю на великій сцені та отримую шалене задоволення від комунікації з глядачами в залі. Лише тоді можеш бут самим собою – жартувати, імпровізувати, переносити акценти.
1995 року ми, вже тоді будучи невиправними романтиками, виступали на Таврійських іграх у Каховці. Не маючи досвіду працювати на такому великому відкритому просторі, із виставленою не «під нас» апаратурою, ми таки вирішили, що 45 хвилин співатимемо на-живо свою програму. Дискомфорт на сцені автоматично відбився на чистоті звуку та енергетиці пісень. За контрактом, кожен виступ кілька разів показували по телебаченні, то мене найбільше шокувала не критика на нашу адресу, буцімто зле відспівали, а протиставлення, що певний виконавець (прізвища якого справді не пам’ятаю!) співав під фанеру просто перфектно! Це був єдиний раз, коли я взагалі чув щось про цю «зірку»!
У сусідній Польщі не лише концерти, а й записи телевізійних програм відбуваються на-живо. В лексиконі вокалістів, продюсерів, звукорежисерів навіть немає такого поняття - «плюсова фонограма», хіба передбачається такий формат для запису кліпу. Тому якщо би хтось з України хотів робити кар’єру в Польщі чи у віддаленішій Європі, то «труднощі перекладу» цього не дозволять. Західний ринок відкритий лише для тих, які працюють на-живо. Серед українських – «Гайдамаки», ТНМК, «Мандри», «Піккардійська терція» (без зайвої скромності) та інші, яких часто запрошують на гастролі за кордон. Біда в тому, що ми копіюємо Росію, з її фанєрним раєм, а не Захід.
Найкраща похвала для будь-якого музиканта, коли йому говорять авторитетні музиканти, що він чесно працює. Про багатьох сьогоднішніх зірочок через кілька років навіть не згадають, бо нема за що. Якщо вже сольні концерти співаються під «фанєру» – це вже армагедон, кінець світу в музиці!