Найбільш непопулярне сьогодні гасло: «Не все так однозначно» таки не може жодним чином існувати в епоху, коли все напрочуд однозначно, коли поняття Добра і Зла оголилися настільки, що шукати чогось проміжного між ними – марна справа, коли все стало чітко рельєфно чорно-білим, а усі можливі проміжні сірі кольори стерлися. Можливо колись, згодом з’являться знову п’ятдесят чи навіть сто відтінків сірого між чорним і білим, але не тепер.
І в цю епоху, коли все так однозначно, коли все так спростилося, хочеться шукати спрощених моделей світовідчуття. Для яснішого розуміння світу завжди кортить усе максимально спростити і зробити яснішим. Насамперед хочеться зазирнути у глибину протиріччя між цивілізованим і нецивілізованим світом, і здається, що усі ці розумні теорії про протиріччя між демократією і тоталітаризмом, між правами людини і деспотією, між прогресом і занепадом, між модернізацією й архаїзацією світу, між моральним християнством і неморальним нацистським, рашистським, комуністичним, радикально-ісламістським чи якимось іншим тероризмом, зводяться лише до протиріччя між так званим «золотим» мільярдом і рештою бідного світу.
Коли Україну у війні з Росією рішуче підтримали майже пів сотні передових і розвинутих демократичних держав світу, рашистські пропагандисти одразу в ейфорії завили, мовляв, подивіться на мапу світу, їх підтримує лише один мільярд, а нас аж шість мільярдів! І таки вони мають рацію. Можна ненавидіти Маркса в купі з Енгельсом, утім протиріччя між так званим бідним і багатим світом, тобто протиріччя економічне усе ж таки висувається на перше місце.
Загалом моральний, розумний, діяльний, винахідливий і підприємливий «золотий» мільярд протистоїть загалом жебрацьким, тупим, бездіяльним, ледачим і аморальним навіть не «позолоченим» і не «посрібленим» шести мільярдам. Одразу зробимо застереження, що не варто огульно всіх стригти під один гребінець, не можна казати про на сто відсотків діяльні чи ледачі, моральні чи неморальні народи, та все ж у сухому підсумку, відкидаючи усі винятки, які часто-густо не вкладаються навіть у статистичну похибку – просунута євроатлантична цивілізація, яка дала світові все, що він має – від усіх можливих ідеологій і технологій до 5-ї симфонії Бетховена – має у світі своїм антиподом таку собі дурну, безпорадну, ледачу, аморальну, підступну, безнадійно заздрісну колективну венесуелу чи зімбабаве, а нині вже сміливо можемо сказати – рашку.
Тренд «nine/eleven» (теракт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку) у боротьбі бідного світу проти багатого останніми роками стає все більш поширеним, і майже всі теракти у світі – що це, як не помста бідних багатіям, і меседж у них лише єдиний: «Ви тут розкошуєте і з жиру біситесь, а в бідному світі люди мільйонами помирають від голоду, війн і хвороб, то й ви здихайте!» Натомість багатий світ переконує світ жебрацький: «Ви теж зможете так жити, впроваджуйте демократію, робіть реформи, вчіться в нас працьовитості, моральності, ми вам дамо купу грошей, усі технології, тільки ставайте нормальними людьми».
А бідний світ собі пручається: «Не хочемо ми цього, ці моделі не для нас, а ви, прокляті піндоси все одно подохнете!» В Афганістан Америка, кажуть, вгаратала два трильйони доларів, у невелику країну: це взагалі вже виходить за межі здорового глузду. Але все намарно, все пішло, як у суху землю, нічого з них не вийшло, як з алкоголіка, якому скільки грошей не давай, все одно всі проп’є, і лише глузуватиме з твоїх настанов, що бухому вдриск лежати пикою в своїй блювотині – це погано, а бути чесним, працьовитим моральним і заможним – це добре. Дай цим жебрацьким недолугим народам не два трильйони, а двадцять, чи двісті, чи дві тисячі трильйонів, все одно нічого, нічогісінько з цього не вийде, зі своїми рідними «талібанами» їм набагато комфортніше.
Початок: Про багатих і бідних
Для спрощення ситуації уявімо собі господаря, який живе з родиною у великому гарному багатому домі, побожного, чесного і працьовитого, сумлінного і законослухняного. У нього все ОК – лише живи і насолоджуйся життям. Та де там! Бо має під боком сусіда ледаря, шахрая, пияка, наркомана. Той знущається з дружини, б’є рідних дітей. Він ніде не працює, товаришує зі сумнівними ділками, в нього в хаті безперервні пиятики, дикі крики, бійки. Сп’яну може й хату спалити, а тоді вогонь чого доброго перекинеться й на хату доброго сусіда. І цей добрий сусід може в потаємних думках і хоче, аби кубло ледаря згоріло і сліду його не залишилося на Землі, але він побожний і усвідомлює, що Бог дає йому в особі сусіда важке випробування, аби життя на Землі раєм не здавалося.
Тоді добрий сусід вирішує перевиховати свого непутящого сусіда, запрошує його до себе в гостину, показує, як багато і щасливо він живе, позичає гроші невдасі, які той одразу пропиває, доводить нездарі, що повага до своїх домашніх і взагалі до усіх людей, чемність, спокій, віра в Бога і чесна праця обов’язково дадуть йому щастя. Насправді добрий господар робить це все не через свою безмірну доброту, а лише для того, аби самому жити і працювати спокійно, бо без перевиховання небезпечного сусіда таке життя буде зовсім неможливе. Отак і триває це нервове і напружене головне протистояння на Землі.
Однак пияк і нездара зрештою бачить всю цю картину зовсім по-іншому. Новітня провісниця «гнаних і голодних» Грета Тунберг волає: «Те, що ми називаємо нормальністю, є екстремальною системою, побудованою на експлуатації людей і планети. Це система, яка визначається колоніалізмом, імперіалізмом, пригніченням та геноцидом з боку так званої глобальної Півночі для накопичення багатства, яка досі формує наш нинішній світовий порядок». Та зрештою екстремістські лівацькі ідеї не новина для світу.
І ось тут у XXI столітті на світовій політичній арені вчергове з’являється новий-старий лідер «гнаних і голодних», ворог «однополярного домінування Заходу» – рашка. Не вдалося нездарі вписатися в компанію цивілізованих, заможних і порядних країн (навіть не віриться, що до 2014 року ця країна входила восьмим номером до тодішньої G8), то вже треба зовсім спитися й пуститися берега, очоливши бідний світ. Звісно, більш почесно бути на останньому місці у вищій лізі, аніж на першому у першій, але це логіка не для рашки, бо в них все навпаки.
Іран, Північна Корея, Сирія, Зімбабве, Венесуела, Нікарагуа, Куба і ще ціла компанія країн бідного і авторитарного світу, де відсутні демократичні інститути, де немає відкритого громадянського суспільства, незалежних медіа, де не функціонує ані міжнародне право, ані будь-яке право взагалі, де повальна корупція і клептократія призводять до бідності й жебрацтва населення, отримали нового-старого лідера – енергійного, зубастого, дикого, навіженого, «без царя в голові», який лізе у бійку, не думаючи про наслідки, і це імпонує бідному світові, це його справжній лідер. У Гаїті босоногі юнаки бігають вулицями з російськими триколорами, а Путін урочисто в кремлі зустрічається з президентом Гвінеї-Бісау, яка входить у п’ятірку найбідніших держав світу.
У XX столітті лідером «гнаних і голодних» був, як відомо, СРСР. Ось що розповідав, за словами ув’язненого в тюрмі на Лонцького 1945 року, його слідчий: «Де ви бачили так звані цивілізовані країни? Франція, Англія, Америка? Там хочете знайти культуру? Вони прогнили! Cифілізовані культури! Ми несемо вам культуру, нове поняття. Це вам не те, що наскрізь прогнилий Захід. Що дала людству ця культура? Війни і війни. Радянська культура несе звільнення від старих заскорузлих норм. Ви повинні це розуміти. Радянська влада дала вам свободу від ваших експлуататорів». Російська риторика мало змінилася і у XXI столітті. Блазень-Медведєв заявляє, що тепер Росія формує новий світопорядок, а не «Штати з Британією і темним Києвом». До «прогнилого Заходу» додався ще «темний Київ». Єдина різниця лише у тому, що на місце більш притомного і економічно та військово потужного СРСР прийшла насправді недолуга й карикатурна рашка.
Кремлівські ідеологи вже перевзули цю рашку в новітні одежі месії шести «не позолочених» і навіть «не посріблених» мільярдів, і проголошують, що «російський народ разом із традиційними суспільствами Сходу, Латинської Америки, Африки, Євразії складає основу світової цивілізації». Яке ж нахабство!.. Уявіть, «основу світової цивілізації» складають не ті народи, які створили на цій Землі усе: від туалетного паперу до айфона і від філософії Платона, Гегеля, Канта до музики Баха, Бетховена і Моцарта, а якісь недолугі «традиційні суспільства».
Рашистські ідеологи проголошують, що ось цим, на їхню думку, «великим» народам, звичайно ж у купі з рашкою, «західна модель глобалізації нав’язує неоліберальні цінності, зокрема новомодні тенденції на кшталт десятків гендерів і гей-парадів». Таке силове нав’язування «небезпечне глобальними конфліктами або цілою низкою глобальних конфліктів, що являє собою загрозу для людства». І тому «конструктивно і творчо вирішити протиріччя однополярного домінування Заходу і є головним сьогоднішнім історичним завданням», кажуть рашистські ідеологи. Бачимо, як рашка «конструктивно і творчо» «вирішує» нині це завдання в Україні.
І от власне Україна, де її місце у цьому, тепер можемо сказати, відверто поляризованому світі між «золотим» мільярдом і «не золотими» шістьма мільярдами, чи була це завжди історично бідна й недолуга нація, якій дорога лише до такої ж самої компанії архаїчних бідних і недолугих націй, а чи це нація, яка по праву заслуговує на долю передової модерної нації, про це ми з вами поговоримо наступного понеділка.