Одного разу я мав нагоду спілкуватися з людиною, яка видавала якісь дозволи на якісь перевезення. Відповідно, запитав, навіщо воно треба. Тобто взагалі – який сенс водію доказувати, що він водій, і це в нього фура, а не комбайн? І вони разом можуть щось перевозити по дорозі. «Як навіщо? Без них не можна! Без них оштрафують!» За межі цих причинно-наслідкових зв’язків розмова не вийшла. Я ж наївний думав, що машина не може їхати, коли несправна чи коли щось порушує, а воно ж насправді все зовсім не так. Можна навіть мати всі документи в порядку, але не мати довідки, що всі документи в порядку – і все, приїхали.
Це, до речі, фундаментальна різниця в сприйнятті навколишнього світу різними людьми. Звідки беруться люди, для яких довідка є самоціллю, альфою і омегою, причиною і наслідком – достеменно невідомо. Але їх вплив на життя країни важко переоцінити. Так само важко не побачити, що будь-яка хоч трохи притомна дискусія з часом перетворюється на чемпіонат із порівняння пальців з дітородним органом, а її наслідки мало корелюються з початковими стартовими позиціями сторін.
З «бляхами» вийшла та сама історія. Влада (точніше, ті, від кого вимагали зменшити мито й акцизні збори) запропонувала «компроміс». Він наразі полягає у тому, що зі всіх «шустрих» (які встигли пригнати собі машини, але не спішили їх розмитнювати) знімуть якусь «відкупну» суму (близько 1000 євро), а потім цю шпарину прикриють. Як тут не згадати мітинги «обдурених вкладників», яких держава «обманула» і не втримала курс долара «по 8». Та сама система: збираєш однодумців, газуєш під Верховну Раду, виправляєш несправедливість. З точки зору депутатів, якраз така схема має право на існування.
З іншого боку, люди, які хочуть узаконити свої автомобілі, несподівано для себе взяли участь у перформансі «повернення Саакашвілі в Україну». Навіщо було пхатися колоною на бляхах, якщо там вже багато років стоїть готова колона на таких самих номерах? Окрім релігійних і польських державних свят, бо «Бєдронка» тоді не працює. Прив’язка до одного опозиційного, нехай навіть і харизматичного політика точно допоможе ухвалити необхідні зміни? Чи просто хтось когось використав?
Є уявлення, якою буде митна політика стосовно вживаних автомобілів? Не для тих, хто вже пригнав, а для тих, хто хотів «по чесному, по закону». Такої інформації немає навіть в планах. А все тому, що знову відбулася класична підміна понять, коли замість пальців починають показувати інше.
По-перше, люди не вимагали від держави «зробіть нам добре». Це не долар по 8 і не лікарня в кожному селі. Ніхто не просив «мудрого царя» забезпечити електорат недорогими автомобілями. Попросили просто не забирати +200% до ціни за право користуватися вже купленим товаром, просто в межах нашої країни.
По-друге, дискусія про бляхи стосується не лише жителів великих міст, які мають таку «нездорову» в нашому суспільстві амбіцію «їздити з комфортом». Якби йшлося виключно про комфорт, такої проблеми не було б. Дешеві автомобілі – це мобільність (не всіх на нові заводи безкоштовно завезе фірмовий автобус «Фуджікура» чи дешеві лоукостери, які от-от полетять в усі кінці світу). Це розвиток малого бізнесу, заправки (й акцизи), станції техобслуговування, магазини автотоварів, мийки і т.д. і т.п. Це не лише таксі, а можливість працювати де краще, а не де ближче. Або виробляти і доставляти свій товар. Не завозять люди масово кабріолети, а місткі і надійні машини. І безпечні, якщо порівняти із китайськими чи українськими аналогами. Це, до речі, тягне за собою і зміни на ринку нерухомості. І те саме село, за яке всі рвуть на грудях вишиванки, зможе не їхати «в місто», як на еміграцію, а залишатися жити вдома. Бо автомобіль – не розкіш, а засіб пересування. А також потрібна річ у торгівлі, виробництві і навіть сфері послуг. Врешті, це свобода вибору та свобода пересування.
По-третє, «бляхарі» – це давно вже не тільки учасники «малого прикордонного руху». В них хоч і однаковий транспорт, але цілком різні економічні ніші. Більше того, вони навіть створюють одні одним зайві черги на кордоні.
Про це чомусь «державники» не згадують. Натомість говорять про корки у великих містах, розвиток зелених технологій, велоінфраструктуру, реформування громадського транспорту та інший досвід Данії. Постраждає вітчизняний урбанізм від того, що чоловік зможе з Перемишлян у Бібрку заїхати не 30-річним ВАЗом а 10-річним Гольфом? Гірше від того стане екології?
Німецький досвід ще можна розглянути. На думку «борців за законність», німці стимулюють свого виробника і купують німецькі машини виключно тому, що патріоти. Повезло їхньому уряду з народом. Але ж це знову не про нас!
Так само сильними аргументами є нахабність і стиль водіння «бляхарів», які стрімко перебралися «з грязі в князі». Сильнішою є хіба що заява про «несправедливість» того, що хтось ризикнув, купив і не прогадав, а хтось побоявся, не купив і зараз злорадно чекає на «караючу руку закону». Але з таким самим успіхом можна говорити, що на українських номерах їздять самі лише мажори-чиновники які натойвовокали на машину. Можливо, хтось не зауважив, але подібними до зухвалих бляхарів «інтелігентами» переповнені маршрутки, електрички, тротуари і навіть нові «електронівські» трамваї. Насправді цьому є просте пояснення: поки законослухняна людина збирає довідки і ходить в тир, гопник купує пістолет нелегально. І він вже – «цар гори». Поки добропорядна людина відкладає гроші на новий телефон, пацани на районі купують один в одного крадені айфони. І знову у виграші вони. Поки звичайний водій відкладає на «чисту» машину, «бляхарі» їздять на преміум-класі за ціною розбитого ланоса. А законодавство діє так, що, крім економії коштів, вони отримують і додаткові бонуси – поліція не знає, хто перебував за кермом під час ДТП. Наявний стан речей вигідний найбільш зухвалим, але це не феномен «блях», так всюди!
Не секрет, що в Україні заборонено не лише порушувати митні правила, поза законом азартні ігри, ігрові салони, біткоїни. Був навіть час, коли Роман Насіров строго забороняв користуватися свіжими, не сертифікованими в Україні айфонами. Зате є транзитні номери на авто, спорт-лото, масажні салони. Всі ці речі об’єднує спільна особливість – в кожному із цих випадків правоохоронці можуть мати «питання» до конкретного порушника, але ніяк не можуть побороти саме «явище». Проте не втрачають оптимізму. Головне – це можливість вирішувати все індивідуально і в ручному режимі.
Натомість там, де держава могла б проявити всю свою репресивну потугу, але нема матеріального зацікавлення, у нас повна свобода, як у часи зародження капіталізму. Наприклад, дитяча вакцинація рівня ХІХ ст. не становить суспільної небезпеки, і захистити свою дитину від кору чи правця є правом громадянина, а не обов’язком. Тоді як підтримувати вітчизняного «васадзевиробника» – таки обов’язок, очевидно. Добре, що він не складає на тому заводі ще й мобільні телефони.
У нас держава не володіє ані ресурсами, ані кадрами, ані бажанням тих самих кадрів для того, щоб когось тотально контролювати. Якби ми жили на острові, тоді, можливо, було б як на Кубі. І довідку на купівлю найдешевшого Рено за ціною Майбаха треба було б чекати кілька років. Але в нас асоціація з ЄС і безвізовий режим. У нас судова реформа, люстрація і готівковий розрахунок в Убері.
У нас все одно буде дуже багато вживаних машин з Європи.
Натомість не буде ідеологічних партій, тим більше не буде партії середнього класу. Бо ліберальні ідеї чужі і непотрібні, а совок живий і навіть молодіє. І вожді ніяк не закінчаться.