Ти, що прагнеш зрозуміти основи Світобудови, пізнати Істину, збагнути Задуми, а якщо пощастить, можливо, й познайомитися з Творцем, – чи задумувався ти, наскільки можеш розчаруватися, досягши бажаного? Якщо ні, прочитай свіжий роман-антиутопію Олексія Жупанського «Першими до мене прийдуть діти». Мізків він не вправляє і прописних істин не розвінчує, але кілька питань, які ти боявся собі задати, таки спливають на поверхню.
Про престарілого й Бога ми чули вже неодноразово - старий маразматик, що своїм всемогутнім белькотанням відхаркує світи, один потворніший за іншого - ідея давно не нова (чомусь вона йде в ногу з європейською цивілізацією - після Середньовіччя, протягом якого настирний божок претендував на встановлення тотального контролю, його спершу відправили на пенсію деїсти, а потім і взагалі поховав один божевільний філолог, але не про те річ). А ось Бог-студент - це вже цікавіше. Молодий і недосвідчений деміург, який ще не досить володіє сам собою, на пробу пера створює кілька світів, звісно, кривих і неправильних, але вже цілком самостійних. Це останнє - його непростимий злочин, оскільки кожен зі світів досить добре тримається купи, щоб його дірявість не кидалася в очі його мешканцям. Деміурги Єшкілєва були досить відвертими й лінивими, щоб виказувати нехіть до своєї професії, наприклад, однотипними ландшафтами - і були, як мінімум, чесними. Деміург Жупанського за справу взявся із запалом, але до кінця не доробив просто через нефаховість (а про відповідальність перед створеними по молодості не задумувався). Зате честолюбство його розпирає настільки, що він у всіх своїх недосвітах починає активну піар-кампанію імені Себе, в першу чергу, серед дітей...
Сірі будні дрібного журналіста раптом заводять його в передмістя, з якого немає виходу; дівчинка-кіборг Юка блукає мертвим мегаполісом і вчиться бути байдужою до тих, хто її любить; робітник гігантського міста-заводу, крім якого у світі більш нічого немає; асоціальний журналюга Тарас - чотири головні історії (переплетені ще кількома меншими), на позір не пов'язані між собою, чотири незалежні оповідання про різні світи, яким би не судилося перетнутися, якби не примха автора...
Роман важко назвати добрим в літературному плані, так само, як і затаврувати його безперспективним. Це чудове чтиво з кількома справді красивими фрагментами, але лишень кількома. Все решта сприймається як дорожнє чтиво, якому більше би пасувала м'яка обкладинка. До вже згаданого Єшкілєва «ПДМПД» ні рівнем деміургічності, ані майстерністю не дотягує; на книжковій полиці йому місце поряд із Дерешем, хоча на відміну від дерешевих творів, які відчутно записані на одному подиху, «ПДМПД» клаптиковий і уривчастий. Склалося враження, що автор не міг вибрати, який із кількох наявних етюдів розвинути в роман, а тому використав усі зразу, перетворивши таким чином книжку на подобу описаних у ній недосвітів. Не знаю, чи це вважати за свідомий авторський хід, свідома гра в стилі треш, чи просто так вийшло внаслідок невиписаності. Можна критикувати як задум (мутація героя у всесильного автора далеко не нова), так і кострубате виконання, але від трешевого чтива більше й не вимагається.
Він захоплює, але не вражає. Його легко дочитати до кінця за день на одному подихові, але навряд чи захочеться взяти до рук ще раз. Занадто вже багато всього в ньому намішано - й нічого не доведено до кінця. Те, що така форма якнайкраще корелює зі змістом, вже було вказано, але це важко записати романові за заслугу - пишучи про недосконалу реальність, зовсім не конче писати недосконало. В деміургії йому не вистачає єшкілєвської монументальності, у змалюванні життєвих буднів - жаданової стилістичної геніальності, у викритті прихованих механізмів світобудови - пєлєвінської продуманості. Попри це, він якщо не ставить нових запитань, то принаймні дозволяє хрестоматійно відновити в пам'яті призабуті старі. Так що якщо вам нічого робити кілька вечорів поспіль, з цією книжкою ви добре проведете час. Але замість ставити її на полицю (поряд зі згаданим Дерешем), її краще просто залишити в людному місці - для буккросінгу вона просто ідеальна. Хоча якщо її залишити вдома, можливо, вона колись стане трампліном до серйознішого чтива для ваших дітей - хай і вони подумають про сумнівний моральний образ Деміурга.