Як? Ви не знаєте, хто такі чеберяйчики? Це такі маленькі істоти, які колись мешкали в лісах і полях, і трохи скидалися на зайчиків, які ходять не на чотирьох, як зайці, а на двох ніжках, як люди. А ще вони кудлаті, мають великі очі, які вночі світяться, і гладенькі рожеві животики, які вони полюбляють чухати. А ще – улюбленим заняттям чеберяйчиків, як у пісеньці, є чеберяння ніжками.
Дитяча книга «Гопля і Піпля», яку написав знаний львівський письменник Юрій Винничук, - про пригоди двох чеберяйчиків та їхніх друзів. Кожна з одинадцяти історій розповідає про життя-буття героїв, їхні знайомства з іншими, не менш казковими героями, святкування, готування перекладанця, непорозуміння з граматикою, і навпаки - порозуміння з «супер-мега-експрес-Равлик»-поштою. Говорячи дорослою мовою, Гопля - логіст, реаліст і справжній товариш, який рятує Піплю то від холоду, то від сорому. Натомість Піпля - мрійник та фантаст, таких ще називають романтиками, які не знають, звідки що береться. Однак різні характери не заважають їм бути нерозлучними друзями.
Взимку чеберяйчики мешкали в дуплах дерев. Однак цієї весни Гопля запропонував товаришу збудувати хатку - з цього й почалася вся епопея пригод чеберяйчиків. Гопля вирішив збудувати хатку «з очерету. А щоб очерет тримався, перекладемо його глиною, А коли глина засохне, то хатці не буде страшний вітер». Піпля вирішив, що то багато мороки, тому вирішив «збудувати» хатку з бульбашки. Це була найгарніша бульбашка в світі, на ній грали всі кольори веселки, відбилося небо голубе, і сонечко, і ліс, і навіть кущ калини, однак, як тільки Піпля наблизився до «хатки»... вона луснула. Довелося щирому Гоплі рятувати Піплю від грози у своїй хатці. А щоб ліс не реготав з «дурної» витівки Піплі, вирішено спекти великий пиріг і запросити усіх-усіх на гостину.
Поруч з чеберяйчиками в лісі живуть гаївки - малюсінькі дівчатка і хлопчики з прозорими крильцями, що пурхають поміж квітів, також козарики або дрібнолюдьки, а ще -пані Гусялапка, яка має свій транспорт - Літаючу Сковорідку, родина водяничків Брекекекс, дідусь яких, захотівши когось полякати, натрапив на дівчинку (справжню), яка прийняла його за... утікача з Кульпаркова.
Вигадані Юрієм Винничуком герої дуже милі і запам'ятовуються з першого читання. Особлива манера письменника, в якій чимало суто галицького світу, створює відчуття, що читаєш про своїх, місцевих казкових героїв. Коли читаєш, складається враження, що ось ці герої - вони живуть трохи далі від твого будинку, он за тим пагорбом, у лісочку. Їх можна зустріти, тільки треба вірити в них.
Книга насичена добрим гумором, відчуттям поваги казкових персонажів один до одного, маленькими філософськими роздумами, веселими діалогами. Загалом кожна історія тішить пригодою, ненавмисно навчає благородності, доводить, що навіть серед асфальту сучасного міста все ж є місце казці. А фантастичне оформлення книги, яке здійснила львівська художниця Олена Микула, лише підкреслює особливість цієї книги: малюнки ніби запрошують до читання.
«Гопля і Піпля» читається легко, багата та яскрава мова дозволяє бачити образами, водночас оповіданнячка прості для наймолодшого читача, а про кілька слів, які видадуться малечі незрозумілими, можна запитати в дорослих, бо казкові пригоди будуть цікавими і їм.
Винничук Ю. Гопля і Піпля. - Львів: ЛА «Піраміда», 2008