Упродовж цього страсного передвеликоднього тижня багато людей у нашій країні починають посилено молитися. Публічні люди моляться публічно. Особливо ревно вони моляться перед телекамерами, щоб їхню побожність могли добре розгледіти всі ми – ті, ким телекамери цікавляться значно менше.
Скупа чоловіча сльоза завмирає мені в куточку ока щоразу, коли я дивлюся, як він молиться. Який з нього міг би бути монах, - думається з тугою - природній і блаженний, натхненний і умиротворений. Молився б досхочу і вдосвіта, і зранку, і в полудень, і в обід, і в підвечірок, і у вечір, і на сон грядущий, звичайно. А між тим порав би грядки і поливав квіточки, дбав би про бджіл та робив мед, богомазив би іконки та гласкав по головах прихожанських дітей. Ех, який був би монах...
Та й пастухом був, мабуть, непоганим. Овечок своїх любив, тулив і ніжив. Пильнував, щоб не спрагле, не голодне, не холодне. Та й щоб розмножуватись хтіли і могли. Пастух був, так пастух, нічого не скажеш. Та посміявся Господь з нього і з нас поглузував, дозволивши цьому пастухові стати пастирем. А він же не втямив господнього промислу, все за «чудо» взявши. От і пастирством своїм так перейнявся, що вирішив стати опікуном не лише овечок, як звичайний пастух, але й вовків, як справжній пастир. Як пастир, то пастир.
Однак вовки і вівці в одному стаді ніяк прижитися не можуть - одних меншає, інших намножилося. Мирне блеяння заглушило войовниче завивання. А він ніяк не дійде, чому так діється. Все молиться за мир та злагоду поміж овечками-сестричками і вовчиками-братиками, та молиться. Чекає Божої помочі. Чекає, бо не бачить, як Всевишній шуйцею та десницею вуха затикає від його молитов. Як ангелів з архангелами к бісовій матері гонить із їхнім заступництвом - «Що мені з його молитов, коли ж він і лоба розіб'є. Краще б про стадо своє подумав, аніж набридати мені своїм скиглінням». Вже й Сам, мабуть, не рад. «Прибити його, чи що?» - інколи згрішить подумки Сам перед Собою - «Не намарно ж я послав їм дар воскресіння». «Але, ні-ні - одного Месії й Спасителя досить із них. Нехай про нього не забувають. Нехай щороку вшановують його привітанням - Христос Воскрес!». Тільки так можна навчитися відрізняти пастирів від пастухів.