Виявляється, Німеччина також може постраждати від повені. Звичайно, є свої нюанси. Наприклад, «там» був природний катаклізм, на відміну від «тут», де у всьому винні злодійкуваті чиновники. Але не будемо про другорядне.
Загалом, актуалізовані розмови про клімат можна поділити на дві великі групи. Перша – що потрібно змінитися, повернувшись до стилю життя «до потепління». Обмежити викиди вуглецю, скоротити споживання м’яса, електрики, одягу і тому подібне. Такі тези, навіть не беручи до уваги колоритну постать Ґрети Тунберг, роблять цю групу аргументів подібною на релігійний культ. У ньому нема камлання жерців та бродячих проповідників. Нема закликів посипати голову попелом, і тоді боги змилостивляться та пошлють дощ замість посухи. Зате є доповіді на конференціях, які спонукають очиститися від гріхів індастріалу, покаятися у споживацтві, відмовитися від екстенсивності і тоді Мати-Природа знову стане до нас ласкавою. А минуле повернеться.
Хоча не факт. Навіть якщо сучасне потепління дійсно спричинене тільки людиною, це не означає, що людство в стані виправити ситуацію. Тому потрібно адаптовуватися.
Антропологи стверджують, що мільйони років тому наші далекі предки програли боротьбу за африканські савани. Тоді інші, більш успішні істоти, зуміли організуватися в дисципліновані групи і дати відсіч хижакам. Вони відростили здоровецькі ікла, скорилися жорсткій ієрархії стада і стали павіанами. Побудували свій павіанячий рейх з дисципліною, порядком і культом сили. Який, до речі, існує в Африці досі.
Тим часом наші менш дисципліновані і сильні предки, якщо вірити антропологам, змушені були адаптовуватися до нових умов. Адже традиційну їжу забирали собі предки павіанів, залишалося хіба що доїдати кості за хижаками. Така дієта, попри те, що непрестижна, є доволі поживною і корисною для розвитку інтелекту. Крім того, слабакам доводилося комунікувати між собою та викручуватися за допомогою примітивного, за сучасними мірками, мислення. Це «прокачало» мозок замість іклів, а також емпатію замість культу сили.
Якщо віри не йметься дарвіністам-антропологам, можна звернутися до істориків. Наші, тепер уже без сумніву, предки-слов’яни вийшли з лісів на історичну арену не просто так. Це був час тривалого періоду похолодання, коли традиційні способи господарювання занепадали, а цивілізовані люди прагнули переселитися. У слов’ян не було якоїсь кращої зброї, технологій, організації чи інших переваг. Просто вони могли жити собі, коли іншим було занадто холодно, і не перейматися через малий врожай. Він у них і до цього був малий. Не складно було адаптуватися, тим більше, що інші старалися втекти подалі на південь.
Зараз у людства також непрості виклики. І безліч варіантів: пробувати змінити світ навколо (за допомогою жертв богам чи обмеження викидів СО2), або адаптуватися і змінити себе. Багато хто каже, що треба змінитися самим і цим змінити світ. Але цей сценарій малоймовірний. Поки одна група обмежуватиме себе, інша (наприклад, китайські комуністи) – розвиватиме оборонно-промисловий комплекс. Цікаво, хто ж переможе в такій еволюційній гонитві?
У нас, українців, вибір ще складніший. Адже наші еліти зайняті не стільки тим, щоб суспільство було адаптоване до нових кліматичних викликів. Як і їхні колеги з Росії, Азії та Африки, вони організовують життя своїх нащадків на Заході. З погляду свого персонального майбутнього, вони все роблять правильно. А з точки зору майбутнього решти суспільства, це доволі сумно. Бо до кліматичних змін можна сміливо додавати іншу проблему – забруднення. Води в нас, теоретично, досить. А от з питною вже починаються проблеми. Коли стало неможливо пити з джерел, перейшли на криниці. Нещодавно загидили поверхневі води, тому масово почали бурити свердловини. Далі які варіанти, крім еміграції?
Знаєте, чому існує приказка «нема так зле, щоб на добре не вийшло»? Тому що приказки складають живі. Ті, хто вижив. Так виглядає, що в Україні виживуть ті, хто адаптується не лише до зміни клімату, але й до життя та розмноження в умовах токсичних викидів, забрудненої води і нездорового харчування. А воріженьки згинуть, як роса на сонці. Ця група, цілком імовірно, назве себе спадкоємцями славного минулого початку ХХІ століття.