У час, коли українських людей міцно вкрило марлевими пов’язками і інформацією про можливий прихід легеневої форми чуми, італійці все-одно вирішили навідатися до отої країни. Країни, відомої їм завдяки постачанню неймовірної кількості заробітчан-кріпаків і одного особливого заробітчанина – Андрія Шевченка, якого зацінив сам «хрещений батько Апенін» Берлусконі. Приїхали італійці не з гуманітаркою, а по роботі – футбол зіграти проти київського Динамо…грипи грипами, а гроші відробляти треба.
Впевнений, що ані італійські, ані українські футболісти, та й загалом мало хто на цій планеті підозрював, що десь там у напханому вірусами і панікою Львові таки ще працює кілька закладів громадського харчування, в яких не надто хворі і не надто спаніковані люди стежили за цим футболом максимально експресивно. Ну, мушу зауважити, що не просто стежили – на столах перед глядачами у склянках стояли дуже особливі протизапальні препарати. Ті люди лікувалися так, як слов’яни лікуються споконвіків, а точніше – пили за здоров’я. Несправедливо би було не сказати, що слов’яни за здоров’я роблять дві речі – п’ють і моляться, до лікаря звертаються вже у важких випадках…Так от, сиділи такі люди в одному із закладів і стежили за кольоровою картинкою протистояння Динамо і Інтера.
«Шевченко – пацан!», наголошував дехто і багатозначно наводив хронографію усіх подвигів Андрія в українській футбольній збірній. За здоров’я пили і оцінювали занудний початок гри до 21-ї хвилини, а потім…потім фантастичний гол все того ж «пацана» Шевченка відвідувачі генделика оцінили нецензурною лайкою. Не подумайте, що гол не сподобався, навпаки, дуже сподобався. Просто від надміру емоцій і накопичених за день розповідей про померлих від грипу і про те, що «одній дівчині через грип навіть руку відрізали», народ з себе отими добротними матами викидав своє невдоволення. Один до речі скаржився, що весілля робив минулої суботи і третина гостей запрошених не прийшла. Ну, на футбол теж не всі прийшли через оті справи зі здоров’ям.
В перерві купа часу була, в туалет встигли збігати, Шевченка і Хачеріді похвалити, ще карафку горілки взяти…А вже у другому таймі лаялися через дикі провали захисту Динамо і дивом не забитий гол у ворота Богуша, гримали руками по барній стійці і питали бармена: «Як так можна?» Бармен не відповідав, подивився на те, як м’яч потрапив у стійку воріт київського клубу, дістав з шухляди цигарку і задумливо закурив, в тому закладі всі завжди багато курили. Хто не курив, той, прийшовши сюди, мусів курити, бо інакше легені у тому сизому димі працювати не хотіли, некурець тут був такою ж фантастикою, як тракторист-неалкоголік в прикарпатському селі.
Коли у ворота Динамо італійці якось божевільно не забили кілька стопроцентних м’ячів поспіль, бармен сам гримнув рукою по стійці і налив собі чарку. Врешті-решт, якщо пити за здоров’я, то всім, бо інакше тост не спрацює, програма зіб’ється, коротше, карма порушиться. З іншого боку екрану, на стадіоні Лобановського у Києві, нервувався схожий на невиспану сову Валерій Газзаєв. Ніби щось передбачав.
Наповнені лікувальними горілкою і часником глядачі не передбачали нікого, забитий м’яч у ворота Богуша вони зустріли ще смачнішою лайкою…за дві хвилини логічний обвал у виконанні того ж Богуша і ще один гол вже викликав сміх. Невиспана сова Газзаєв стояв на стадіоні відкривши рота, а Лобановський голосно перевертався у труні. Динамо якось дико програло на власному полі, бармен курив вже п’яту поспіль цигарку, а народ замовляв ще горілки – перед виходом на вулицю комусь ще раз хотілося випити ЗА ЗДОРОВ’Я!