Зараз доволі інтенсивно обговорюються сексистські розмірковування орденоносного «Героя України», « академіка» Володимира Литвина. Мене не шокували маразми, які він виголошував, бо все інше його блудослів’я мало чим , по-суті , відрізняється від цитованих "розумувань". Такі ж неуки і хами у владі МАЙЖЕ всі – від Президента, до голів сільрад. Не люблю узагальнень, одначе, без них не можна відслідковувати тенденції.
Дискримінаційні ксенофобські, гомофобські , сексистські, расистські та й просто дурні висловлювання не тільки державних діячів, а й публічних осіб, не кажучи вже про звичайного обивателя, є для держави Україна нормою. При чому ці висловлювання можуть стосуватись як інтерпретації певних активностей в суспільстві чи державі, так і прямо пропагувати БУДЬ-ЯКІ ідеї – від релігійних до політико-ідеологічних доктрин – без гамульців. Про яку МОДЕРНІЗАЦІЮ країни, ми можемо говорити з так захаращеною і занечищеною свідомістю, з так стагнуючим інтелектом і з такою мозковою антисанітарією самоназваної еліти, яка присвоїла право проголошувати хуторянські максими «своєму» народові?
Вони не читають книжок, не слухають музику, навіть не ходять на катехизацію чи на Тибет, вони не шукають ні себе, ні істини. Вони вже все знайшли – свої квадратні метри, своїх омарів, своїх дівок. Тепер вони намагаються втюхати нам, що так виглядає успішна людина.
А ми слухаємо, обговорюємо, порпаємося у цьому лайні , засуджуємо, віримо – тобто сприймаємо їх серйозно, як адекватних.
Але чи ці симптоми властиві тільки представникам нашої дрімучої влади? І чи ми з вами відрізняємося від них, дозволяючи хамські випади у свій бік? І яка різниця між тіткою чи дядьком в жеку, які поводяться як володарі нашого життя, таксистом, який бере 35 гривень за 2 км, працівником митниці, який вцідить вам крові після тригодинного медитативного «кайфу» на кордоні, чиновника, з його постійним «прийдітьзавтра», столяром чи укладачем плитки, яким ми платимо еквівалент добової зарплатні топ менеджера General Electric, учителем/лікарем, які відбувають панщину, за яку їх би свого часу з праці повиганяли і тими новочесними євангелістами-литвинами/януковичами/азаровими/тягнибоками/яценюками/іншими, які заганяють нас в світоглядне гетто?
Ніякої різниці між нами нема, бо усі вище згадані й не згадані фігуранти приходять зі своїх жеків/шкіл/лікарень/ верховних рад/ автопарків/кабінетів/магазинів ect. додому і клянуть владу, а інші клянуть народ, бо вони – це ми, а ми – це вони. Андрогіни.
А що робити? Розпростатися. Згадати про честь. Не абстрактну, а свою – андрогінно-гендерну) Немає – «вони» і «там». Є «ми» і «тут». І не голосувати за тих «козлов, коториє мєшают нам жить» - за ЖОДНОГО з них. Хай би ті вибори і не відбулися, хай би і наступні не відбулися і ще одні після них. Хай би ми не пропускали хамства, хай би ми вивчили поняття «асертивність». І хай би це дно, на якому ми є, сягнуло свого дна. Гірше не буде. Принаймні – не втратимо себе і честь. ІМХО
Без малодушной укоризны
Пройти мытарства трудной жизни,
Измерить пропасти страстей,
Понять на деле жизнь людей,
Прочесть все черные страницы,
Все беззаконные дела...
И сохранить полет орла
И сердце чистой голубицы! (с)
Подоляк