Днями у швейцарському місті Лугано відбулась Міжнародна конференція з питань відновлення України, під час якої урядова команда презентувала проєкт відповідного Плану та бачення післявоєнного розвитку країни. У цій конференції взяли участь представники більш ніж 50 країн та міжнародних організацій.
Подія для України, насправді, безпрецедентна. Особливо зараз, коли наші Збройні Сили ведуть героїчну боротьбу із здичавілим окупантом.
Чому такі події для нас настільки важливі? І чи все в Лугано відбулось ідеально? Кілька моїх думок про це.
Дуже добре, що ми уже зараз почали говорити про відновлення України. Таким чином держава Україна не втрачає дорогоцінний час і уже веде діалог зі світом про те, як повинні відбуватись відновлення і модернізація наших міст, містечок і сіл після перемоги у цій війні. Так, цей План не ідеальний, але ми його уже маємо.
І тут одразу проявляється другий позитив, який ми бачимо у нашої влади. Чіткий розподіл функціональних обов'язків між різними гілками влади. У той час, коли військові під керівництвом Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського обороняють і захищають наші землі від загарбника, Уряд на чолі з Денисом Шмигалем займається своїми конституційними завданнями – економікою. Тобто Президент Зеленський не перейняв на себе не притаманні йому функції, а довірився Кабінету міністрів. А це, у свою чергу, дає сподівання, що процес відновлення України не буде політизуватись.
Тепер головне завдання Уряду – це зберегти цю аполітичність процесу відбудови і відновлення України. Якщо ми цього не зробимо, то є велика загроза, що світ втратить інтерес до України і її відновлення. Нагадаю, що на цю конференцію приїхали представники понад 50 країн та міжнародних організацій, які готові фінансово долучатись до відродження нашої держави. І це, до речі, ще одна наша перемога. Ми повинні і надалі тримати світ у тонусі і не давати забути, що у нас війна, а після перемоги у цій війні постійно нагадувати про обіцянки допомогти нам у побудові нової України.
Конференція в Лугано стала такими собі двосторонніми оглядинами. Ми презентували своє бачення того, як відбуватиметься процес відновлення, і водночас дивились, наскільки світ готовий нам у цьому допомагати. А світ намагався зрозуміти, наскільки адекватно ми оцінюємо свою ситуацію і наскільки реалістичний План ми їм пропонуємо.
І саме на цьому етапі починають з'являтись певні нюанси і недопрацювання.
Перша і, на мою думку, найголовніша проблема. Ніхто не розуміє звідки взялась цифра у 750 мільярдів доларів. А якщо ми не розуміємо цього, то наші партнери тим паче не зрозуміли цього. А вони до такого не звикли. Вони повинні бачити і розуміти обгрунтування і пояснення кожного долара чи євра, а тут ми говоримо про 750 мільярдів. Тому тут Уряду ще треба дуже добре попрацювати, щоб все це деталізувати. А після деталізації потрібно провести масовану і широку комунікаційну кампанію щодо роз'яснення цього Плану. І не лише серед закордонних партнерів, але й серед громад. Ми повинні донести ідеї і меседжі цього Плану відновлення України до кожного українця, щоб всі зрозуміли, яку Україну ми зможемо збудувати після нашої Перемоги.
Друга проблема – це сама суть цього Плану. Ми не маємо права втратити свій шанс на побудову нової держави. Тому нам потрібно говорити не про відбудову того, що було, а про побудову якісно нового. Ми повинні провести ревізію усього зруйнованого і тоді приймати рішення, що з цією зруйнованою інфраструктурою робити – банально відбудувати, чи збудувати там кардинально інший об'єкт. Ми повинні створити нову економічну модель, яка дозволить нам якнайшвидше стати повноцінним членом ЄС.
Тому я знову повертаюсь до проблеми, про яку я вже згадував. Уряд повинен зберегти аполітичність процесу відновлення України і максимально не допускати до нього політиків будь-яких партій, чи то опозиційних, чи провладних. Це нереально складне для виконання завдання. Ми розуміємо, що процес відбудови України буде супроводжуватись виборчими процесами і кожен політик захоче по-максимуму затягнути таких «відновлювальних» коштів на свій округ. А це, як ви розумієте, поламає будь-яку раціональну думку будь-якого стратегічного бачення.
Ми також повинні розуміти, що ніхто нам одразу не дасть всі ці кошти. Та й взагалі немає гарантій, що нам хоч колись дадуть такі гроші. Тим паче, що джерела отримання цих коштів, які передбачив Кабмін, є достатньо складними для отримання. На це все може піти десятки років. Тому сподіватись на якесь диво я б не радив.
І на завершення кілька слів про участь Львівщини у цьому процесі. А тут найменш позитивна ситуація. Львівщині та й іншим регіонам заходу України в процесі відновлення України мало що дістанеться. Увесь план відновлення України скерований на ті частини України, які найбільше постраждали від цієї війни. На щастя, військові дії нас практично не зачепили, але саме тому ми і не будемо включені в цей процес відновлення. Тому нам уже потрібно думати над тим, де ми будемо залучати інвестиції. Можливо, нам потрібно кооперуватися і організовувати своє Лугано, щоб там шукати кошти на розвиток транспортної логістики – доріг і вузькоколійного залізничного сполучення, розбудови складських приміщень та елеваторів, а також збільшення пунктів перетину з Європейським Союзом. Тобто ми маємо самі шукати ресурси, щоб стати логістичними дверима в Європу.
Але тут вже на перший план виходить якісна і дієва місцева влада та наскільки вона готова впоратись із такими глобальними викликами. Відповіді на ці питання буду шукати вже у наступних блогах.