Є в мене одне питання, яке таки не дає спокою. Звідки стільки ненависті – ненависті від «друзів»? Ну у фейсбуці так пише – «друзі». Коли стається біда чи неприємність, друзі намагаються допомогти чи підтримати, зрідка ненавидять. І та ненависть корисна, бо саме визначає тих друзів. Так є поза фейсбуком.
За всі роки, шо ми є, в нас гостило, певно з пів-України людей, і тисячі шодня. Після отруєння в «Правді» - ми серйозно змінились. Пережили. Подорослішали. При наших об`ємах і заходах безпеки, з`явилась ще й ймовірність. Всі думають, шо таке може трапитись, але не з ними. Ми теж так думали. Раніше. Тепер знаємо, може трапитись все що завгодно. Але навряд чи ви повірите, що когось отруїли навмисно, чи знали, але не відреагували, чи мали злий умисел.
Ми подивились в очі усім, хто постраждав та переживали разом всією командою, визнавали та платили, коли залажали. Хоч деколи розуміючи негативні піар-наслідки, на радість новомодним блогерам :). Бо вважаємо себе відкритими, і так себе поводимо. Ви мабуть не помітили, шо в тій країні – то рідкість, навіть одиниці, і у Львові теж. Бо нам нема шо ховати. Бо ми живемо позитивом. Добром.
Так звідки ж стільки ненависті довкола? Чи у вас з`явиться більше грошей? Мабуть вірите, шо саме тепер попре, якшо воз'єднатися у пориві радості нашим невдачам? Чи від того ми менше зароблятимемо, всім на втіху?
Ми ж так всі помагаємо армії, так воюємо з корупцією, так об`єднуємось на Майдані – і, водночас, так ненавидимо.
Постійно ставимо приклади успішних країн та націй. І кажемо про сильну громаду. Але жоден успіх не побудований на ненависті. І тому, певно, ми саме там, де є. Любов та взаємодопомога, терпимість та небайдужість – те, шо зробило країни успішними!
Але фейсбук подарував можливість не дивитись в очі. Можна лайкати, поширювати якесь гімно, і тихенько хіхікати ніби інкогніто.
Проте все далеко не так зле. Вас таких не більшість. Бо людей, шо пишуть в приват, підтримують і дивляться в очі поза фейсбуком – більше. Бо їм не байдуже і вони таки друзі. А вас менше. Хоч вам в фейсбуці так не здається. І від вас таки погано пахне. Бо лайками і шерами запах теж передається.
За останній тиждень сталось чи не найбільше отруєння в Камянці-Подільському, і пожежа у львівському клубі. І я щиро обом співчуваю. Вони того не хотіли і в них трапилась біда. Це в першу чергу. І якщо зможу, то їм допоможу. Бо мені не байдуже, хоча нікого з них не знаю. Вони того потребують – і ми того теж потребуємо, як нація насамперед.