Обидва помітно постаріли, змарніли за рік перебування в московських і ростовських СІЗО, по суті здорових красивих чоловіків поступово перетворюють в напівпритомних інвалідів. Важко уявити, якими вони вийдуть на свободу після 20 і 10 років ув'язнення.
На жаль, але посадили цих двох страждальців всерйоз і надовго. На відміну від багатьох мережевих оптимістів я не вірю в раптову кончину Путіна, яка блискавично поверне Моторолу назад на ростовську автомийку, повісить українські прапори над Кримом і зніме замки з камер українських в'язнів.
Російські сайти буквально розриває від коментарів простого питущого пролетаріату. З трусів вистрибують, мовляв, мало покарали "терористів". Холодець замість мізків у 140000000 особин по сусідству - запорука того, що наш добрий ранок настане нескоро.
В'язні Сенцов і Кольченко - обидва уродженця Криму, сьогодні не просто жертовні ягнята Путіна, а й справжнісіньке втілення окупованого напівзабутого багатьма вже українцями півострова. Хлопці розуміють, що справжні їхні муки і страждання почалися з оголошення вироку - провести півжиття в колонії суворого режиму далеко не жарти. Але вони не просять пощади, а співають гімн України ворогові на зло.
Якось так сьогодні виглядає і сам Крим. Нахабно вкрадений, заляканий. Де загриміти у в'язницю можна з дріб'язкового приводу - за пост в соцмережі, фото з українським прапором на горі Мітрідат, за участь у Евромайдані ще до анексії півострова, через донос заздрісного сусіда і хижаків з "кримської самооборони".
Я не знаю, що і кому хоче довести Путін в ХХI столітті, але переслідування, показові розправи, атмосфера страху і тотального контролю шалено схожі на Сталіна та його обожнені табори НКВС.