Років так чимало (ще до кризи) тому, працював я у велиій компанії. І от на моїх очах (дякувати Богу - не у нас) сталася вельми показова історія. Велика компанія Н виграла значний тендер. Точніше - впритул наблизилася до виграшу. Перемога у вигляді певного обсягу роботи і гривневого дощу вже марилася на обрії, але треба було зробити останній ривок, а для того - мобілізувати сили всієї компанії. Проте керівництво охопила певна ейфорія. Саме в цей час, компанія-конкурент, знаючи що втрачати вже нічого, зробила хід конем. Через "спільних друзів" (мотивованих зеленим папірцем) і корисних ідіотів (мотивованих правильними розмовами) у вуха керівництва компанії Н була вкладена думка, що у них надмірно роздута витратна частина, а це означає - крадуть. Була висунута ідея, користуючись загальною мобілізованістю, а давайте зробимо чистку на предмет крадіїв!
Розумні люди билися мов у лихоманці доказуючи що не можна водночас кохатися і вести переговори - не можна водночас відвойовувати ринок збуту у конкурентів і влаштовувати чистку у власних лавах. Обидва процеси - такі що потребують мобілізації сил і відповідальності всього колективу і поєднання їх призведе до того що другордний процес зламає більш важливий. Але хто чує розумних людей, коли всіх охопила "ярість шляхетна"?
Результат, вже за тиждень тендер на фірмі нікого не цікавив, всі тремтіли над думкою "мене особисто, зачистять чи ні?" Звісно, кожен чесний працівник знав, що особисто він не крав, і не шахрував, але ж кожна чистка - для заклятих друзів це дивовижний час "крапнути" та підкласти свиню.
Результат. Тендер фірма програла на останьому етапові. Бюджет на наступний рік полетів до біса. Всім в компанії довелося затягнути пояси. Низка гарних працівників після такого шоу звільнилася на фіг. Натомість - знайшли з десяток фінансових порушень. Ну й фірма-конкурент яка таки взяла цей тендер не просихала тиждень.
Чому ця історія мені згадується щоразу, як я чую заклики проводити люстрацію, посеред війни?