Те, що переважну більшість українських політиків об’єднує членство (колишнє) в одній партії (КПРС), загальновідомо. Але є більш потужний об’єднуючий чинник – любов до народу.
Люблять всі. Різноманітно і натхненно. Як заповів товариш Кім Ір Сен, який казав: «Треба поклонятися народу, як Небу». В полоні цієї максими перебувають автори промов українських чільних політиків, депутати місцевих і немісцевих рад. І якось за інерцією - інтелектуали. Щоправда народ виглядає просто таки ошелешеним від результатів любові. А все чому? Тому що товариш Кім Ір Сен недопрацював. І забув вказати, в чому полягає любов до народу. Але виникають єретичні сумніви: чи саме любов потрібна народу? І чи варто його ідеалізувати?
У нас, апріорі, народ був завжди мало не «богоносцем». Якось підзабулося, що так звані «прості люди» мають свої погані звички: то покричати «розіпни, розіпни його» на мітингу біблійних часів, то підкласти в'язанку хмизу у вогнище під якимось незрозумілим Яном Гусом, якому залишалося лише зітхнути про «святу простоту». Є мільйон історій, які змальовують «симпатичний» образ людини з народу. Це ж простий люд полюбив Гітлера як рідного (демократично обраний улюбленець), і досі «тащиться» від товариша Сталіна. А от товариша Сахарова полюбили неміцно, ненадовго. І вогнище під ним і сьогодні могло б бути не гірше від того, що під Яном Гусом.
Можна, звісно, пригорюнитися з таких-от фактів і вигукнути «бидло!», розмазуючи сльози по щоках. А можна підійти більш професійно, спитати «Чому так?»
Питанням цим задавалися, як правило, жертви натовпу. Зрідка ті, хто спостерігав за «інквізиторськими вогнищами» з безпечної відстані. І майже ніколи той, хто підкладав хмиз.
Отже, щодо позиції жертви. Вчений-психолог Вільгельм Райх, одна з перших зірок плеяди піонерів психоаналізу, на які таке щедре нервове прикарпатське повітря. Місце народження Райха в різних джерелах гуляє між Галичиною і Буковиною. Цьому вченому поталанило особливо. Його книги спалили в демократичній Америці 50-х (куди він втік із наших недемократичних теренів), що, до певної міри, доводить: схильність до інквізиції є навіть у найтолерантніших суспільствах світу. Це загальна позачасова людська риса. Райх наполягав на сексуальній революції та твердив, що онкозахворювання трапляються він нестачі життєвої енергії «оргону», пристрій для його вироблення він спробував створити. До наукової реабілітації він не дожив. Але, що важливо, висловився з позиції жертви «маленьких людей». Звісно, як психолог. Свій відомий твір він назвав просто - «Послухай мене, маленька людино», у російському перекладі висловилися вже більш точно, виходячи з тексту: «Я боюся тебе, маленька людино». Кілька цитат із досить об'ємної праці дають точне уявлення про його загальний настрій:
«Я дуже і дуже боюся тебе, маленька людино. Я й сам був маленькою людиною - одним із мільйонів подібних маленьких людей. Потім я став вченим і психіатром. Я зрозумів, наскільки ти слабка, і наскільки ти небезпечна у своїй слабкості. Я усвідомив, що тільки твоя власна недосконалість принижує тебе щодня і щогодини, і ніяка зовнішня сила тут ні до чого. Ти уже давно скинула б тиранів, якби мала в душі правильні орієнтири.
Колись твої гнобителі були з вищих прошарків суспільства, але тепер вони виходять із твого власного оточення. Вони навіть менші, ніж ти, маленька людинко. Вони і повинні бути по-справжньому маленькими, маленькими до такого ступеня, щоб самостійно усвідомити, яке жалюгідне існування вони ведуть, а потім, спираючись на власний досвід, гнітити тебе, але уже більш жорстоко та вишукано.
Велика людина на відміну від тебе не бачить мети життя у збагаченні, у соціально престижних шлюбах своїх дітей, у політичній кар'єрі чи науковому визнанні. І тільки тому, що така людина відрізняється від тебе, ти називаєш її «генієм» чи «божевільним»...
Ти міряєш її власними перекрученими мірками нормальності, в які вона не вписується. Ти не можеш побачити, маленька людино, і не хочеш усвідомити, що ти витісняєш із громадського життя того, хто любить тебе і бажає тобі тільки добра і намагається допомогти тобі. Ти робиш його життя нестерпним, де б він не з'явився. Хто перетворив його на те, що він являє собою зараз, після десятиліть гонінь, розпачу і страждань? Це зробив ти з твоєю безпринциповістю, твоєю вузькістю мислення, твоєю викривленою свідомістю і з твоїми так званими «вічними істинами», що не живуть більше десяти років. Для тебе важливі такі поняття, як «народ», «суспільна думка», «колективний розум». Ти, маленька людино, хоч раз задумувалася над наслідками такого ставлення до цих понять? Ти колись запитувала себе (відповідай чесно) за всю історію світового розвитку чи хоча б з часів поширення вчення Ісуса Христа, права ти чи не права? Ні, ти запитувала себе не про це, а про те, що скажуть твої близькі в зв'язку з тим чи іншим твоїм вчинком, і чим це тобі загрожує.. Про це, тільки про це ти завжди запитувала себе, маленька людино!»...
«Тебе лякає висота й глибина. Я хочу, щоб ти перестала бути недолюдиною, а стала б «самим собою». Повторюю, самим собою. Не газетою, що ти читаєш, і не думкою сусідів, а самим собою. Ти не знаєш, а я знаю, наскільки низько ти впала насправді. Ти молиш Бога про щастя в житті, але благополуччя для тебе важливіше, навіть якщо слідуючи йому ти цілком утрачаєш себе і усе твоє життя зазнає катастрофи. А оскільки ти не навчилася хапатися за своє щастя, насолоджуватися ним і оберігати його тобі бракує сміливості і чесності. Розповісти тобі, маленька людино, що ти собою являєш? Ти слухаєш комерційні оголошення, що рекламують проносне, зубну пасту, крем для взуття, дезодорант тощо. Але тобі нічого невідомо про крайню дурість, огидний смак тих, хто вигадує все це, розраховуючи на тебе. З тебе коли-небудь привселюдно насміхався конферанс'є нічного клубу? З тебе, з себе і з усього цього жалюгідного світу? Згадай ці жарти, а потім послухай свою рекламу засобу для поліпшення травлення. Тоді ти зрозумієш, хто ти є і ким ти став»...
«Ти здатна лише витрачати і пожирати, але не творити і віддавати. І це твоє уявлення про життя є кричущо помилковим. І думки твої рухаються лише в одному напрямку: тобі треба забезпечити себе грошима, їжею, щастям і знаннями, тому що ти почуваєшся бідним, голодним і нещасливим, позбавленим і знань, і прагнень до знань. От чому твій шлях до правди такий довгий і тернистий, маленька людино. Правду може породити любов. Вона може показати тобі в реальності те, що я зараз намагаюся розтлумачити тобі «на пальцях». А саме цього ти і не хочеш, маленька людино. Чого ти хочеш - так це бути споживачем і патріотом»...
Портрет пересічного громадянина, як споживача і патріота, здається досить переконливим. У нашому суспільстві не прийнято дорікати патріотизмом та нахилом до споживання. Мало хто припускає, що всі наші біди переважно від цього. Райх, як жертва людської сліпоти та упередженості, можливо, дивиться глибше. І бачить корені конфлікту. Отже, тверезо оцінюючи історію, як можна дійти висновку, що народ є втіленням гідності, моралі, здорового глузду!? З чого це випливає? А багато чого пишеться і говориться нині саме з цим підспудним почуттям, яке є абсолютно ілюзорним.
Друга ілюзія, якою грішать оплачувані та, на жаль, щирі неоплачувані любителі народу, що прості люди бодай в якісь мірі потребують політпросвітництва. Здається, це тяжка спадщина радянського режиму (втім, можна говорити і про часи народовольців). Колись школярів зганяли на мітинги протесту. Виглядало дивно. Але чому теперішній муляр, продавець, селянин, студент, вчитель і т.д. має знати більше, ніж школяр? У них замало часу, інформації, бажання.
В скарбничці людства є й більш неординарні ідеї щодо просвітництва «простої людини». Ідеї ці відходять не від жертв, а від тих, хто спостерігає за вогнищами з боку. Що говорить про те, що вони бодай передбачливі.
Наприклад, видатний, майже міфічний мудрець Китаю Лао-Цзи у своєму єдиному творі «Дао-де цзін» стверджував: гріх мудрих у тому, що вони нав'язують свої знання маленьким людям. Відповідно, за гріх доводиться розплачуватися, а «керування здійснюється без мудрувань. Врата світу відкриваються і закриваються при здійсненні спокою».
«Дао-де цзін» зіграв видатну роль в історії думки людства. Хоча б тому, що увага до нього мала б бути більшою, аніж до базікань Савіка Шустера, який якраз позбавляє спокою той народ, і навіть мою тещу (за це варто помститися).
Розвиваючи тезу Лао-цзи, можна говорити про величезний гріх наших ток-шоу, коли людей примушують думати про конституцію парламентсько-президентську чи президентсько-парламентську, юридичні тонкощі газових стосунків, іншу непотрібну їм чортівню, в якій вони заздалегідь не розберуться. Історія людства знає безліч монстрів, породжених не тільки з благими, але й зі святими намірами просвітництва.
Хіба між соціалізмом Плеханова та Енгельса і соціалізмом пройдисвіта Шарікова-Швондера немає різниці? Але одне породило інше. Причому, судячи з усього, цього неможливо було уникнути. Хіба християнство Христа і християнство католицьких інквізиторів чи «комуністичних» священиків-агентів КДБ хоч у чомусь подібні? Однак, одне виростає з іншого. Майже обов'язково. Хіба наша реальна демократія не разюче контрастує з тим міфом про демократію, який невідомо чому у нас склався? Певну інформацію варто сприймати як інфекцію. Шаріков читає листування Енгельса з Каутським і вирішує щось своє, шаріковське. І це не крайність, це закономірність. Інтелектуал пропонує ідею, виходячи зі свого контексту, але в простої людини внутрішній контекст зовсім інший. Й ідея трансформується у Бог зна що. Ви просто її не впізнаєте. Пише Лао-Цзи: «Керування мудрої людини робить серця простих людей порожніми, а шлунки повними». Ідеями ситий не будеш, навіть якщо це ідеї чергового раю на землі - демократії.
Мимоволі виникає думка про те, що верхній шар суспільства, особливо ті, хто звик «нести ідеї в маси», має поводитися екологічно стосовно натовпу. Тобто не з любов'ю, а саме екологічно. У демосу своя пісня. І закони тієї екології щодо натовпу варто було б вивчати.
Бурхлива просвітницька діяльність (демократія-комунізм-євровибір тощо), спрямована ніби на благо, як правило, має дивовижні наслідки. Чому досі ніхто не ставить питання екології щодо натовпу, важливості принципу - не зашкодь? Окрім, можливо, прихильників цензури, здається, потрібної інституції. Не треба громадянам міркувати про конституцію та економічні стратегії. Про це мають говорити експерти, в колі експертів. Можливо, варто заборонити ще багато речей. Розтиражована, нав'язана, пропагована «ідея-примара» часто небезпечніша ста порнофільмів зі сценами насильства. Які людоненависницькі нотки, можливо, обуриться хтось. Ніякої поваги до громадянина, віри в людину.
Ну що ж, давно він не чув, як баба Параска розважається спічами про демократію. І, чи не шкода йому цю стареньку?