Хоча при визначенні «бестселер» усвідомлюєш, що книга сподобалася «масам» і таким чином може бути просто «попсовою», роману поляка Януша Леона Вишневського «Самотність в мережі» це не стосується. Незважаючи на те, що в ньому трапляються подекуди дуже «сльозогінні» епізоди і навіть мелодраматичні, книга однозначно вартує прочитання. Хоча б для того, щоб усвідомити, що сильні любовні пристрасті, аж до самогубства включно, не завершилися на епосі Ромео і Джульєтти.
Роман був для автора дебютним, і за короткий час викликав неймовірний резонанс серед читачів. Він не тільки був екранізований, а й декілька разів перевидавався, зокрема, була створена книга, в яку ввійшли «Самотність в мережі», вибрані листи-історії читачів Вишневського (до слова, автор отримав мейлом понад 23 тисячі листів від читачів, які захотіли розповісти йому про своє враження від книги та поділитися своїми життєвими історіями) та інший варіант кінцівки. Цікавим є також те, що за перо взявся не професійний літератор, а вчений - доктор хімії та інформатики, який називає себе феміністом.. В одному з інтерв'ю Вишневський пожартував, що його дружина - наука, а з літературою у нього «бурхливий роман».
Письменник-чоловік, який не боїться відверто говорити про почуття, очевидно, проектує чимало своїх рис на свого героя. Неймовірно чутливий і розумний Якуб справляє виняткове враження на свою віртуальну знайому, щодня вони спілкуються через «аську» та мейлами, і хоча не бачилися «на живо», невдовзі стають не менш близькими, ніж коли б спілкувалися віч-на-віч. Але автор не збирається розповісти тільки про віртуальну любовну пригоду, яка може мати або ж не мати реального завершення, він одночасно говорить про те, наскільки самотньою може бути сучасна людина попри всі засоби комунікації. Адже першопричина, що підштовхнула головних героїв до відвертого спілкування в мережі, - неможливість поділитися своїми почуттями з кимось із близьких. Найперше, що бачить поза екраном монітора кожен з віртуальних співрозмовників - такого собі ідеального психотерапевта, якому можна відкрити душу, не остерігаючись осуду.
Але автор захотів нам розповісти не лише історію головних героїв, а й чимало історій любові (не раз дуже і дуже сумних), а то й пристрасті їхніх друзів і знайомих, і навіть послушників монастиря. Всі ці історії тільки підсилюють головну лінію. Йдеться, зрештою, не тільки про кохання, а й про любов взагалі - до людей, до дітей, до тварин. Йдеться про вміння співпереживати і про потребу бути захищеним і любленим.
Сильне враження справляють ті сторінки роману, де Якуб розповідає своїй віртуальній знайомій про трагічне кохання до дівчини, яка виявилася глухонімою. Тут вражає те, наскільки винятковою може бути сила любові, яка долає всі перешкоди. Автор говорить про чуйність і співчуття, завдяки яким стають неважливими ні каліцтво, ні думка оточуючих, говорить про любов, яка долає страх і долає смерть. Говорить про любов, яка змушує глухоніму дівчину купувати платівки, аби «слухати» їх із коханим, про любов, завдяки якій він вчиться «розповідати» їй почуту музику, ословлювати на листку паперу те, що вона не може почути. Любов ця дає йому силу зробити все можливе і неможливе, аби доправити кохану на операцію, що зможе відновити їй слух, однак трагічний випадок забирає її життя.
Відверто слабким і дуже вже «мильним» є в романі хіба що епізод, в якому йдеться про можливу загибель головного героя в літаку, що розбився. Цей сентиментальний слізний момент вже видається просто зайвим у тексті, де й так багато сумних подій, тим більше, що нічого не змінює в розвитку стосунків головних героїв.
Критики наголошують, що найбільший успіх письменника в тому, що він зміг зрозуміти жінку, можна додати також, що Вишневський зміг також створити ідеального для цієї жінки чоловіка - інтелектуала, який є для жінки вчителем і коханим, який попри глибокий інтелект має велике серце, він відразу відгукується на чужу біду, є лагідним, чутливим, уважним і печальним водночас. Впадає у вічі, що автор «центрує» роман все-таки на героєві, а не на героїні, і що саме він залишається вірним їхньому почуттю, яке зародилося з випадкової переписки, тоді як героїня, скоряючись інстинкту і поклику крові, відмовляється від їхнього спільного майбутнього заради дитини, яка має народитися, і її біологічного батька.
Письменник створює надзвичайно «живих» персонажів. Він надає значення як дрібним деталям, на які найперше звертають увагу, як правило жінки (колір одягу, запах парфумів іт.п.), він досконало знає не тільки психологію, а й фізіологію жінки, «виписує» характерними психологічними штрихами і другорядних персонажів. Він зацікавлює своїми пасажами з таємничого світу генетики, розповідає про біохімію любові і про те, як важливо вміти чути музику. Дуже важливою для нього є мова - адже при спілкуванні в мережі для тих, котрі переписуються, слово мусить замінити і погляд, і жести, слово бере на себе всю «відповідальність» за передачу почуттів, відчуттів, вражень і кольорів. Воно тішить або пригнічує співрозмовника, який може перебувати за тисячі кілометрів і разом з тим є таким близьким - тільки клікнути - і відкриється жовтий конвертик з новою звісточкою.
Намагаючись «витерти» спільне з Якубом минуле, героїня видаляє листи з електронної скриньки та зарікається відповідати на ті, що ще надійдуть. Залишаючись самотнім у мережі, герой заново переживає трагізм втрати, виходом з якого обирає смерть.
Януш Вишневський. Одиночество в Сети. Азбука-классика, - c. 400, 2008.
Фото зі сайту https://www.bookshop.ua/