Спостерігати за вітчизняним політичним паноптикумом – справа нехитра. Загальний сюжет, з точки зору прихильника опозиції, дуже простий. Ситуація ніби от-от вибухне скандалом, але новий скандал перекриває попередній, тому замість вибухів чути звичне «добрий вечір» від умовного Савіка Шустера. Тоді у студії, за законами жанру, влада пробує «загасити» ситуацію, а опозиція – «розпалити» в глядачів бажання справедливості.
Теоретично, кожен такий мікросюжет, як епізод якогось серіалу, мав би допомагати опозиції стати владою. Але цього не відбувається, рейтинги залишаються незмінними. Не сприймає глядач такого видовища, чи це серія про вагнерівців, чи про офшори, чи про кругову поруку.
Здається, учасники цього безкінечного шоу, апелюючи до «простого народу», витворили у своїй уяві дещо хибний його образ. Зокрема – переоцінили рівень моралі та недооцінили рівень інтелекту цих «звичайних людей». Яких, до речі, не існує. Бо середньостатистичний «простий українець», як правило, є «складнішим» за своїх обранців. З обранцями ж навпаки – все просто: нацарював, купив квартиру «на маму», машину «на жінку», взяв новий телефон, вдягнувся у все брендове і ходиш на ефіри. І ніяких тобі душевних переживань, жодної драми.
«Народ» чудово оцінює рівень старання, фальші та «віддачі» персонажів на політичній сцені. Тому коли погані актори звинувачують іншого поганого актора (але кращого, нема чого гріха таїти) в тому, що він актор, то і «проста людина» зрозуміє, що ця теорема Ескобара – не для нього.
Коли високочолий опозиціонер говорить, що Зеленському просто «фартить», тому що нема серйозних викликів, бо війна не в гострій фазі, а пандемія нас сильно не зачепила, то це якось «не грає» з тим, що відбувається в реальному житті. Або коли Зеленського одночасно звинувачують в тому, що він маріонетка й узурпував владу (але тепер не знає, як нею скористатися) – то така «аналітика» викликає бажання не стільки міняти цю владу, скільки перемкнути радіо.
Журналісти, які були поганими, коли писали про Panama papers, раптом стали хорошими, опублікувавши інші матеріали в рамках Pandora papers. А сам скандал мав би полягати в тому, що людина, яку три роки щоденно називають маріонеткою Коломойського, виявляється, отримувала від Коломойського гроші за свою продукцію і ховала їх в офшорі… Неймовірно.
Ну явно ж недооцінюють глядачів. Тим більше, що поки нас лякали постправдою, вона стала частиною щоденного життя. І ми непогано адаптувалися. Ви зауважили, що кожне друге повідомлення на «Гарячій лінії» закінчується словами «там ходять діти, щоб не було біди»? Люди чудово навчилися маніпулювати, лякати, апелювати до здоров’я дітей, старих і немічних. Людей не візьмеш примітивними страшилками, адже вони вже давно «просікли тему» і самі активно їх використовують.
Будьмо відверті. Хто з «простого народу» відмовився б від квартири за кордоном? «Звичайна людина» несла б податки чиновникам чи зекономила б за допомогою офшору, якби мала таку можливість? Чи «маленький українець» не прилаштував би на державну посаду своїх близьких? Тому й апеляції до моралі – мимо.
У такій ситуації влада може не боятись нинішньої опозиції. А за наявної системи виборів, коли партії вирішують усе, влада може не боятись і «нових облич». Бо завдяки «попередникам» їм тепер немає звідки взятися. Не буде перспективних політиків з провінції, тому що навіть у нещасних ОТГ потрібно мати партію. Тобто вже на старті політичної кар’єри домовлятися про місце в списку, гроші і доступ до медіа.
Згадаймо останні місцеві вибори. Списки партій були переповнені волонтерами, вояками, медиками та іншими хорошими людьми. Але мало хто з них отримав мандат. Натомість масово отримали чиїсь юристи, родичі та інші «правильні товариші».
А «прості люди» – вони ж не ідіоти. Вони бачать, що «боротися за Україну» не завжди означає одне й те саме. Ті, що роблять це на війні, стрімко старіють і втрачають здоров'я. А ті, що «борються» в радах різних рівнів і в «органах» – навпаки. Зуби біліють, шкіра молодіє, любо глянути. Знову ж таки, матеріальний стан змінюється по-різному. Простіше кажучи, жоден «борець» не збіднів і не пішов з торбами за час каденції. Чого не скажеш про солдатів.
Наша «друга за милозвучністю у світі» українська мова цього нюансу не передає. Але на рівні відчуттів усі все розуміють. Скільки б не вправлялися в красномовстві люди з телевізора.