Про те, що ані «верхи», ані «низи» не хочуть, написано у першій, теоретичній, частині. Що ж робити? Для початку я радив би уважніше придивитися до маргінальних, контрсистемних рухів. Бо з юних комсомольців можуть вирости хіба що партійні бонзи, що ми спостерігаємо вже не одне десятиліття. Це в нас перманентний процес, його чомусь ще називають «когось там зламала система». Хоча, якщо людина цілеспрямовано йде в політику отримати свою «порцію», про які злами і душевні муки можемо говорити?
Чому до контрсистемних? Тому що «рабський закон» про вибори місцевих органів ніхто не скасував і без поважних причин скасовувати не збирається. У нас на рівні вищому від села, щоб стати депутатом, треба йти від партії. Тобто комусь щось пообіцяти і довести лояльність. Так ми повертаємося до згаданих уже комсомольців усіх кольорів та відтінків. З іншого боку, ми розуміємо, що люди можуть «примикати» до партій суто від безвиході. Тоді немає сенсу бачити в них політичних опонентів, тим паче, що ідеологіями там і не пахне.
Пам’ятаєте скоєне юними нацистами вбивство в ромському таборі? А що цьому передувало? Цьому передувала бездіяльність поліції стосовно агресивних «жебраків» із Закарпаття помножена на заклики місцевих недофюрерів «очистити місто». Що робили в цей час «добропорядні громадяни»? Крім читання «Варти-1», в принципі – нічого.
Найцікавіше, що ситуація розвивається строго згідно з теоретичними напрацюваннями ще класиків. На зміну старим, недієздатним інститутам приходять нові, «неканонічні», але дієві. Замість пострадянських профспілок (які тупо здають в оренду приміщення) маємо цілі підприємства, що складаються з вірян якоїсь конфесії, де своя трудова етика і свої механізми регулювання відносин працівників з працедавцями.
Ще раджу подивитися таке. Якщо коротко, відкинувши всі прийняті в таких випадках реверанси в бік поліції, батьків, школи і нації, то ситуація така. Є школярі, залучені до схем розповсюдження наркотиків через «закладки». В основному так само серед школярів. Постачальників багато (принаймні, судячи з кількості різних онлайн-платформ для купівлі-продажу), стати покупцем чи дилером – простіше простого, ціни доступні. Для прихильників класики діють старі-добрі «точки» і притони прямо у квартирах, по сусідству з «порядними галичанами». Наркотики виготовляють з побутової хімії, тому боротися з «каналами», «трафіком», «картелями» – до одного місця дверцята. Ну і для фанатів гангстерського кіно – торгівля «з рук в руки».
Що ми бачимо в сенсі організації протидії? Абсолютно логічну, закономірну ситуацію. Група людей невдоволена наявним станом речей, перепробувала законні методи (безрезультатно) і вирішила не пробувати незаконних (тому що не бажають повторити долю «Тверезих і злих» або активістів на півдні України. Вихід? Максимальний розголос, іншого поки що не дано, бо в поліції немає ані фінансування, ані повноважень.
При цьому, мушу зауважити, розуміння ситуації та раціонального зерна тут більше, ніж в модних експертів від психології, державного управління чи професійного освоєння коштів міжнародних донорів. Вони не говорять про зубожіння (бо рівень життя тут не вирішальний, це радше з категорії «задоволеності собою відносно друзів по Фейсбуку»), ні про «держава мала би карати» (хіба що для годиться), ні про розуміння чи емпатію стосовно «жертв». Все притомно.
Але й ці молоді люди потрапляють в логічну пастку, яку можна назвати «вкрути лампочку в під’їзді, а потім критикуй владу». Теоретично, можна перейняти на себе функції держави, але для чого тоді платити податки? Чи не простіше використовувати наявні механізми? Для початку, «Гарячу лінію» для комунальників (які мали б усі ці графіті замальовувати), для поліцейських (які мали б виявляти закладки, притони, сайти). Якщо їх методично змушувати відчувати дискомфорт через графіті (бо «Гаряча лінія» – це премії, це тривалість робочого дня, це наради і багато іншого), вони знайдуть спосіб із цим боротися. А мораль тут ні до чого.
Ще одна помилка – це брати на себе роль тимурівців для «основної маси». Якщо так стоїть питання, то результату не буде, аж доки «порядні громадяни» не вирішать стати «добропорядними». І не тільки будуть «не робити нічого поганого», але й наважаться нарешті зробити щось добре. Заявити в поліцію, проконтролювати стан виконання заяви, написати скаргу на дії начальника ЖЕКу. І «не злізати» з нього, поки він не зрозуміє, що простіше зробити, ніж «пропетляти».
Зрештою, створювати дискомфорт «їм», а не жити в постійному стресі самому.