Якщо не прискіпуватися, то вже сам факт того, що політики говорять з нами безпосередньо, а не через спеціально дресированих міньйонів – це вже добре. Ну бо будьмо відверті, нікого ж не дивує, коли якийсь «незалежний експерт-безсрібник» озвучує потрібні тези «незаангажованим журналістам» на черговому «незалежному телеканалі». Тому, коли представники політеліти щось пробують пояснити своїми словами – це вже приємно.
Єдине, треба робити поправку на те, з ким ми маємо справу. Переважно з людьми, які буквально «вийшли з 90-х». Або з тими, хто в них вчився. Тому, коли політики намагаються комунікувати з виборцями не під час передвиборчої кампанії, тобто не в режимі «святий Миколай все зробить», не залишає відчуття ніби тобі банально «втирають». Це, до речі, стосується і копірайтерів, які готують ці «звернення». Або навіть їх передусім.
Людині сторонній може здатися, що 90-ті позаду і кожен політик має свій неповторний «фірмовий» стиль. З останнього: Притула – молодий і перспективний, позитивно налаштований. А Порошенко – патріот та державник. Але це враження від слів політика – лише надбудова. Надбудова над поняттям «розказати», яке корінням сягає 90-х.
Ну бо як пояснив Притула свій вихід з партії? Він почав з того, що «в ситуації, яка склалася…». Що це означає? Він стояв збоку, а ситуація сама склалася? Смисл тоді дочитувати до кінця його повідомлення? І так уже зрозуміло, що чоловік ні в чому не винен, і весь той вертеп в партії відбувся без його участі… Хоча, якби він почав словами «в ситуації, яку ми, на жаль, допустили», можна було б подумати і зважити на аргументи. Дивно, до речі, що досвідчений гуморист так закапарив початок своєї сольної політичної кар’єри. А мав би пам’ятати анекдот про «шановні гості, весілля триває, дружба сі вибачив».
Інший, відносно свіжий, приклад – реакція Петра Порошенка на серіал про плівки Медведчука-Бігуса. Той самий перевірений метод «пояснення», але з вкрапленням українського архетипного «кому ти віриш, очам своїм брехливим чи рідній жінці?». Тобто ніби й пояснив, але неприємний осад від цього нікуди не зник.
Складається враження, що ми і далі живемо в 90-х, тому й політична культура в нас вимагає не комунікації, а вміння «розказати тєрпілам». Коли потрібно не переконати по-справжньому, а створити видимість якоїсь розмови.
На цьому тлі Зеленський – виробник серіалів та шоу, дійсно виглядає свіжим і новим. Хоча й він за два роки вже встиг набити оскомину. Але, слід визнати, що «Зеленський знову анонсував» – це вже трохи з іншої опери. Видно, що чоловік в 90-х не мав серйозних справ, хіба що розважав тих, хто цими серйозними справами займався. І паралельно пробував «нарозказати» цим поважним людям на свій шматочок хліба з маслом.
А розказувати «інвесторам» і розказувати «тєрпілам» – це, погодьтеся, різні речі. Народ України, помаленьку, хоч на такому суто вербальному рівні, таки «піднявся» (отут перепрошую за застарілу термінологію, але проситься).
Тому що ми бачимо? Ми бачимо серіал, де одна серія не обов’язково випливає з попередньої. У попередній серії були олігархи, у цій – мільярд дерев. У наступній буде ще щось.
Що тішить? Нарешті на нас, на простий електорат, звернули увагу. Бо ж серіал для нас пишеться. Це ж не традиційні «пояснення» того, що ми неправильно зрозуміли. Звичайно, нас недооцінюють (хоча кого я обманюю, нас реально оцінюють…), але і це вже прогрес. Так, може, і до нормальної комунікації доживемо. «Як не ми, то хоч наші діти», як люблять казати оптимісти-галичани.