Наприкінці червня у Львівському органному залі відбулась світова прем’єра двох опер Порфирія Бажанського – «Довбуш» та «Біла циганка».
Робота над цим матеріалом була доволі довгою і кропіткою, адже доводилось відчитувати весь текст з авторських літографій і перетворювати його в партитуру, зрозумілу сучасному виконавцеві і слухачеві.
Хочу поділитись тут власними думками, які виникали впродовж процесу репетицій і виконання цих двох творів.
Кожен митець живе в певному середовищі. Те, що нас оточує, завжди сильно впливає на наш світогляд. Уявімо собі середовище, в якому народився Бажанський – галицьке село першої половини ХІХ ст. Точніше 1836 рік. Ще існувала панщина. Вона буде скасована тільки в 1848 році. Як жили галицькі селяни в той час? Економічні умови були вкрай складними. Рівень життя за сучасними мірками – дуже низький. Чи не єдиним способом вижити була робота на землі. Доступу до медицини взагалі майже не було. Люди жили тоді недовго. Отримати якусь освіту і вирватись із села було дуже непросто. Попри це все, Бажанський з раннього дитинства виявляв цікавість до освіти і зокрема музики. Тут дуже цікавий парадокс: у розповідях композитора про своє життя ми ніде не побачимо, щоб він на щось скаржився. Навпаки – складається враження, що музика й освіта були чи не єдиними рушіями його життя. Попри те, ми чітко знаємо, що бували випадки в його житті, коли йому доводилося голодувати. Таке враження, що всі життєві негаразди надихали Бажанського на те, щоб якомога далі вирватись із безвихідного соціального становища та повністю віддатись власним мистецьким ідеям. Він пережив і свою дружину і свою доньку, але ніколи не впадав у депресію. Він творив безперервно.
Порівнюючи Бажанського зі сучасниками, бачимо що він встиг зробити дуже багато: написав багато творів, наукових праць у різних сферах. Він навіть встигав займатися бізнесом, або як тоді казали – кооперацією. Ініціював будівництво шкіл і т.п.
Вдуматись тільки: свої основні, на його думку, сценічні твори Бажанський написав, коли йому вже було майже 70 років. У світовій музиці не так багато прикладів такого довгого творчого життя.
Ще одна цікава річ. Як ми знаємо з наявних на даний момент історичних джерел, Порфирій Бажанський ніколи сам ні з ким не конфліктував, не був ініціатором суперечок і не висловлювався, мовляв “всі такі погані, мене ніхто не розуміє, я мудріший і далекоглядніший від вас усіх”.
Багато сучасників Бажанського вважали його трохи диваком. Особливо стосовно його музичних творів.
Є одна вагома річ, чому музичний стиль опер Бажанського не міг бути сприйнятий його сучасниками.
Музичні смаки того часу, і взагалі поняття про музику, базувалася на принципі гармонії і довершеності. А в своїх «простонародних операх» Бажанський ніби робить все навпаки. Він свідомо відкидає будь-які плавні переходи між настроями чи музичними думками. Він нагнітає контрасти. Так, ніби різкі зміни кадрів в кінематографі. Українській музиці це стане притаманно значно пізніше, коли вже ніхто й не памятатиме, хто такий Порфирій Бажанський.
Відкриваючи твори Бажанського, ми відкриваємо новий і дуже цікавий стиль в українській музиці – натуралізм. Мистецтво про життя без прикрас, трагічне, психологічно не врівноважене, неоднозначне, яке немає чорного чи білого, а має безліч відтінків.