Жодного сумніву, що істерія і критика, яка здійнялася навколо дій та висловлювань Петра Порошенка і Валерія Гелетея - багато більша, ніж вони заслуговують. Крики про зраду, повну неадекватність - і зовсім несправедливі. Публіка, журналісти і навіть експерти ще навіть вповні не можуть оцінити всіх переваг і негативів їх рішень. Однак, припущу, що за умови продовження тієї лінію, яку вибрали ці два очільника - істерія буде тільки рости.
Впевненність Президента в дієвості дипломатії і не дуже відчутне прагнення будувати військо - тривожать. А те як Міноборони і особисто Гелетей реагує на труднощі життя, військові невдачі і критику від добровольців, волонтерів і журналістів - взагалі змушує думати, що він не в стані з тими труднощами впоратися і воліє робити вигляд, що проблем в МО не існує в принципі. Звичайно, всі ми можемо помилятися і вони обидва просто навігласи в роботі з громадською думкою. Але тут також є небезпека. Ця війна має дуже велику інформаційну складову.
Та будь-яка війна, зрештою, виграється спочатку в уявленнях людей, а вже потім бойовими діями. І якщо обидва очільника армії не вміють і не в стані вигравати психологічну війну в самій країні, через те, що взагалі не здатні побачити звідки і як їх атакують, не відчувають і не аналізують загроз, не мають достатньо кваліфікації щоб попереджувати ці загрози - то вони явно не справляються.
І те, що загал експертів і спеціалістів з тих питань, в яких так наочно програють обидва "полководці", не можуть достукатися до них - це й спричиняє найбільшу турбулентність в інформпросторі.