Напередодні Великодня нас традиційно закликають вийти на весняну толоку та прибрати рідні населені пункти. Це така традиція, яка сягає корінням у сиву давнину і яку відроджують після здобуття незалежності.
Прибирання – справа потрібна, а шанувати традиції – взагалі священний обов’язок. Але пасувало б також знати і розуміти, про що йдеться. Тим більше, зважаючи на існування ще одного, не чужого нашому минулому феномену – «суботника».
Отже, традиційна толока в різних народів передбачає, що збирається колектив і спільно виконує якусь роботу. Там, де потрібно швидко мобілізувати велику кількість робочих рук. Збудувати церкву чи школу, допомогти накрити дах, зібрати врожай, вирубати ліс під поле. Про масове прибирання зон відпочинку в ті далекі часи нічого не відомо, але суть не в цьому. Суть у тому, щоб результат толоки обов’язково був видимий. Це щось, що мало принести конкретну користь конкретним людям. І ці люди, після такої допомоги, були вдячні колективу.
Натомість суботник – це принципово інша штука. Учасники суботників безкоштовно виконували роботу, яку хтось перед цим неякісно виконував за гроші. Або просто ніхто не виконував через специфіку радянського планування та організації.
А ще існує таке явище (теж уже традиційне) як флешмоб. Це коли люди вирішують зібратись і разом щось вчудити, переважно для привернення уваги.
Сучасні толоки в різних пропорціях поєднують в собі ознаки всіх трьох вищезгаданих явищ: толоки традиційної, радянського суботника і флешмобу. З одного боку, зараз ніхто не виганяє працівників інститутів на «добровільно-примусові роботи» з прибирання. Виходять дійсно мотивовані, небайдужі люди (та примкнулі до них особи з політичними амбіціями, але зараз не про них). Вони дійсно роблять корисні речі. Однак ці корисні речі, якщо йдеться про толоку-прибирання, є чиєюсь роботою. Якщо в лісі, напередодні Великодня, лежить побутове сміття і будівельні відходи, що їх волонтери збирають раз на рік, значить когось не оштрафували. Значить, хтось вчасно не виявив, не притягнув до відповідальності, не виконав своєї роботи. Значить камери спостереження стоять не в тих місцях, врешті-решт. А це все ознаки суботника – виправляти чиїсь недопрацювання.
З флешмобом весняні толоки поєднує не лише інформаційна складова. Не про селфі йдеться. Толока – це коли від кількості робочих рук залежить кінцевий результат, коли час вирішує майже все. Наприклад, зібрати урожай потрібно за кілька сонячних днів. Збирати ж пластик можна майже цілорічно, головне, щоб снігу не було. Але щоденне прибирання – це не новина. Такого в телевізорі не показують.
Цікаво, що оцей «спільний простір», який прибирають волонтери навесні, не завжди «спільний». Як правило, в решту днів року він комусь належить, або хтось на цьому просторі керує. І лише коли доходить діло до відповідальності за стан території, тоді стає «загальним». Зрештою, місцеві ради, як відомо, можуть ефективно і швидко «виділяти» землі, але не можуть їх прибирати.
Важливо розуміти, що традиційні толоки – це взагалі інша логіка подій. Наприклад, одна сім’я не може швидко звести будинок – тому потрібна допомога односельчан. У сучасних же умовах суспільство розділене на тих, хто смітить, і тих, хто за ними прибирає. Фактично це допомога комунальникам, яка, однак, не залишає по собі нічого, крім короткочасних позитивних емоцій. Це не будинок, у якому можна жити. Це просто один день в році, коли мітла в руках не лише в тебе. Ті, хто смітить, утверджуються в думці, що «лохи і так приберуть, нічого страшного в тому нема». А ті, хто прибирає, можуть відчути власну моральну перевагу (на що, до речі, мають вагомі підстави).
Якби йшлося тільки про весняні прибирання, на це можна було б взагалі не зважати. Але це симптом. Як «битви за урожай» силами студентів вишів були симптомами радянського сільського господарства.
Наші Майдани – це така собі політична толока. Коли ми всі разом вийшли і вирішили прибрати весь цей політичний непотріб. За одним махом. А потім, без системної роботи (бо хтось не виконував своїх прямих обов’язків) нам знову накидали сміття. Спочатку небагато, потім кульками, нарешті вивалили цілими самоскидами. І тоді ми знову чухаємо потилиці і прикидаємо в голові, коли ж організувати наступний суботник.
Волонтери, які допомагають військовим, – це прекрасно. Але це латання і перекривання чужих помилок та злочинів. Це так само симптом.
Висаджування дерев – чудовий флешмоб. Але якби все було настільки сумно в цій галузі, за «Галсільліс» не боролися б з кожною «зміною караулу» в обласній раді. Якщо потрібно зробити ефективно, а не ефектно, то варто почати з «посадки» лісників і їхніх перевіряючих. А тоді і до саджанців справа дійде.
Тому толока-прибирання – це не стільки про чистоту, скільки про позитивні емоції і віру в те, що комусь ще не все одно. Адже штраф за «порушення правил благоустрою» (це коли самоскид викидає сміття в лісочку біля дороги) – 340 грн. Замовити таку машину для вивезення свого непотребу коштує 2000 грн. А потім ці люди, які вірять, що рак викликає Сорос і ГМО, поширюють в мережі фотографії хворих дітей, яким «не пощастило».
Я, звісно, за правову державу, механізми і процедури… Але якщо в якусь п’ятницю РНБО винайде термін «екологічний тероризм» і висипати сміття в річку стане невигідно, мені буде важко не підтримати таке рішення. Адже процедура – це щось умовне і концептуальне, а вбита природа – вона тут і тепер.