Грати в довгу дуже важко, бо це неможливо робити на адреналіні, емоціях або ж завищених очікуваннях. Війна – про довгі марафони, на які доведеться налаштуватись та не вигоріти раніше часу. Бойові дії будуть змінювати свої форми, масштаби, кожна окупована/деокупована територія потребуватиме різних підходів, що пов'язано з особливістю травми, тривалістю і тактикою бойових дій, станом суспільства в контексті міграції або ж блокади, діями лідерів громадської думки в активній фазі. Дату перемоги будуть визначати наші нащадки, а не ми.
Лупати скалу доведеться довго, бо після завершення битв, нам не лише доведеться розгрібати згарища, будувати нову інфраструктуру та ефективну державу, яка повинна залишатись демократичною, а і зрозуміти, що робити з сусідами.
Я зараз взагалі не про примирення, бо наше покоління вже нікого не пробачить. І садити за стіл переговорів сторони не лише наївно, а і шкідливо, місцями – злочинно. Українці – травмовані, непутінські росіяни – мало вмотивовані, егоцентричні або ж взагалі не впливові. Імітувати процес не варто. 6 років тому з Північної Ірландії я привезла 4Т, через які часто проганяю потенційну переговорну рамку: truth (правда), trust (довіра), talk (розмова), time (час). Правда зараз у кожного своя, довіри немає жодної, розмова в період цієї фази бойових дій щодо стратегічних рішень неможлива, а час не може лікувати, бо щодня нам розкриваються нові факти про акт геноциду проти українського народу, воєнні злочини та злочини проти людяності. Також часом може маніпулювати противник, щоб перегрупуватись та натиснути на больові точки глобальних гравців (осінь без тепла, інфляція, продовольча криза, знищені логістичні ланцюжки тощо).
Але ми вже сьогодні повинні вимагати від тих росіян, які називають себе опозицією путіна, припинити шкодити українському сьогоденню. Не сідати за стіл перемовин, бо вони не приймають жодних рішень, але можуть вже бути мінімально корисними майбутньому, яке невідворотнє. Їх єдина чесна та добросовісна роль може бути щодо підготовки EXIT Strategy (Стратегії виходу) росії з України, її економіки, соціально-політичного та правового поля, її території та історії. Цей процес триватиме десятиліттями, але він повинен бути і елементом мирної угоди, яка підписуватиметься не з путіним, звісно.
Я понад тиждень провела у США та зустрічалась з різними політиками, партнерами, аналітичними центрами, державними та недержавними інституціями. Що можу точно сказати, що кожна точка призначення (Конгрес, Сенат, Державний департамент тощо) супроводжувалася інформацією, хто з «хороших росіян», що робить у Вашингтоні та які надає рекомендації. Цей список, насправді, дуже-дуже короткий і в ньому НЕМАЄ України:
- Не накладати санкції на ті сектори або гравців, які шкодять звичайним громадянам, особливо надзвичайним, які вже живуть на Заході та шукають себе там;
- Накладати санкції на тих посадовців, які є в списках росіян, наприклад, антикорупціонерів, але там немає фокусу на винних у загибелі українців;
- Підтримувати опозицію в екзилі та будувати демократію на відстані (це – особливо наївно, але за це чіпляється око та на це будуть виділяти ресурси, час, увагу наші партнери, а потім прийде розчарування.
Як бачимо, немає нічого про засудження геноциду в Україні, вимог зупинити путіна, постачати українській армії більше зброї для максимально швидкої перемоги на полі бою. Вибачте за відвертість, але є і факти, коли вже західні росіяни просять кошти у американців, щоб фінансувати за них акції гуманітарної допомоги українцям в країнах перебування. Якийсь є в цьому особливо глибокий цинізм.
Без хейту й неповаги, але цілком раціональні та притомні люди з паспортами країни-агресора, де б вони не знаходились, повинні були б інвестувати свою енергію у EXIT Strategy з України. Війну ми виграємо за допомогою нашої армії, підсиленої західною зброєю та глобальними санкціями, але «російські ліберали» повинні були б озвучити, що вони робитимуть зараз для української перемоги та після падіння режиму путіна:
- Що буде з Кримом та яким шляхом він буде повернутий Україні: припинення існування там воєнних баз, як і мілітарної інфраструктури, юридичний процес, який потребує зміни законів рф та переселення тих росіян, які приїхали після 2014 року, відшкодування збитків Україні та її громадянам за тривалу окупацію, легкої форми виходу з російського громадянства тих, хто був насильно паспортизований. Крим я би ставила на перше місце, бо з нього війна почалась, на ньому повинна і закінчитись. Але на цьому ж питанні варто тестувати «хороших росіян». Вони переважно перебувають вже не в себе вдома, їм нічого не загрожує, тому мовчання на цю тему просто демонструє їх реальну суть, а деталей по Криму дуже багато. Я би, до речі, наполягала на історичній спокуті перед кримськотатарським народом, як окремою складовою спокути росіян;
- Паспортизація Донбасу та нові процеси набуття примусового громадянства створять багато правових проблем. Звісно, кожен буде вільним зробити свій вибір, але другого російського громадянства після завершення війни за незалежність України бути не може. Це вагоме соціально-економічне питання, з яким необхідно працювати;
- Визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду та участь у засудженні путінського режиму на рівні національної та міжнародної правових систем, в тому числі і в росії, з наступним засудженням злочинців в судах місцевої юрисдикції;
- Репарації та фінансова участь/відшкодування понесених збитків/видатків на відновлення інфраструктури та відшкодування родинам жертв та постраждалих;
- Перегляд історії без пропаганди і маніпуляцій з правдивим відображенням російсько-української війни, яка розпочалась у лютому 2014 року.
Є дуже багато інший ідей, але для 90% візаві може вистачити і першого пункту.
Героїчні виступи в судах та посадки російських опозиціонерів особисто мене зачіпають, але я згадую про своїх дідуся і бабусю, які були засуджені іменем Радянського Союзу за державну зраду цього монстра і ці сміливі політичні дії вже не здаються екстраординарними.
Нам варто намагатись на цю тему започатковувати внутрішню дисткустію та список вимог до нового покоління російських політиків.