«Тільки ти напиши, обов’язково напиши про все, що ми сьогодні з тобою говорили», - такими словами закінчив нашу дискусію мій давній, добрий приятель. Гм… І звідки у наших людей така необмежена довіра до написаного? На них же тоннами щодня викидають різну брехливу макулатуру, а в них іще лишається ота світла віра у написане?
Ми давно не бачилися, бо обоє були зайняті рутиною святкувань, її наслідками і боротьбою з побутовими негараздами, викликаними екстремальною погодою. Мені завжди подобалося спілкування з цим товаришем, бо він втілення здорового глузду і надійності. Він добрий майстер своєї справи: саме до нього можна застосувати оте забуте слово добрий «ремісник». Заробляв він завжди непогано – вистачало на сім’ю і на відпочинок.
Цього разу він подивував мене фразою: «А для чого мені ваша держава?» Далі намагатимуся передати нашу розмову у діалогічній формі.
- Як це для чого? Держава тебе захищає, гарантує соціальний захист. Ви з нею домовилися, що ти платитимеш певну суму від заробленого, а вона за це організує тобі оборону у випадку агресії, захистить твій дім і родину від криміналу, справедливо розсудить суперечку… І вже на третій позиції я відчув, що сам не вірю у сказане, але почав, то мушу докінчити.
- Ти ще скажи про безкоштовні освіту і медицину. Розреготався мій співрозмовник.
- Так, скажу. Ти розумієш, у нас все функціонує недосконало. Я знаю приклади успішних соціальних країн, можу тобі назвати.
- Не напружуйся. Краще я тобі розповім, чого прийшов до такого висновку. Минулий рік у мене був просто скажений. Випускний у школі доньки, вступ до вузу, захворіла теща, треба було серйозно лікувати. Та й біда одна не ходить – рідний брат потрапив у тарапати, відлупцював коханця дружини і її саму. Міцно побив, заставши на гарячому. Так от, я тобі розповім про соціальні гарантії і таке інше.
Для доньки довелося наймати репетиторів, бо вчителі у школі не перепрацьовуються, на уроках нічого не пояснюють, щоб дітей потім навчати тієї ж програми, тільки вже приватно, за гроші. Викинули серйозну суму. Але цим все не закінчилося. Тепер чекаємо першої сесії, бо треба «підмастити», якщо в заліковій в першу сесію будуть погані оцінки, то це на всі п’ять років.
Захворіла теща. Завезли в лікарню, відразу отримав список, що треба купити, а купити треба все. Я розумію, що у лікарів просто мізерні зарплати, а у них також сім’ї, та й вони стратилися, поступаючи і навчаючись на лікарів, тепер хочуть швидше «відбити» витрачене. Заплатив лікареві за трохи кращу палату і за операцію, і за ліки… Потягнуло на поважну суму.
Подзвонила мама із села і попросила приїхати, бо брата арештували і триває слідство. Довелось найняти адвоката (брат погано жив з дружиною останні роки, то не мав ніяких заощаджень), отже все я оплатив. Чуєш, я й не знав, що то можна на різних етапах «домовитися». Спочатку з міліцією і вона усе «затре», а якщо вже пізно з ними, то добрий адвокат все із суддею вирішить. Судді настільки розлінилися, що адвокати деколи їм навіть текст судового рішення пишуть. Тільки треба, щоб суддя адвокатові довіряв…
І що ти мені скажеш тепер про «гарантії» від держави. Може почнеш говорити, що наші діди і прадіди боролися за свою незалежну державу і тому оця наскрізь корумпована потвора тепер має бути для мене великою цінністю? Для мене це жодна цінність, навіть більше, я знаю їй ціну – це сума заплачених нами простими громадянами хабарів.
- Але ж ти розумієш, що сам в більшості наведених тобою прикладів порушував ту «домовленість» з державою?
- Розумію. Але свою провину визнаю тільки у випадку з міліцією, не хотів, щоб рідний брат сів через ту дурнувату.
- Але з того все починається.
- Ти не розумієш. Правоохоронні органи, які мають стежити за дотриманням законності в державі є їх першими порушниками. І вони мене відповідним чином покарають, якщо я їм не дам хабара.
Наша розмова почала кружляти звичним колом. І мені пригадалися враз основні тези виступів претендентів на найвищу посаду в Україні - всі ці політтехнологічні прийоми, маніпуляції. Це майже все технології: і про історію, і про ментальні різниці між регіонами. І якщо глянути під цим кутом зору на державу Україна, то ми – корумпована резервація, яку створили оманливі байкарі, зануривши нас в гіпнотичний сон історії, мови і взагалі – розуму. Справжнім героєм, а не історично-міфічним, стане той, хто розірве оцей замкнутий ланцюг корупції, фальші і брехні самим собі. Той, хто відродить у нас почуття власної гідності і цінності держави, яка направду захищатиме. Позиція стороннього спостерігача не для нас, тобто не в нашому становищі казати: «Це моє конституційне право не йти на вибори». Інші підуть і проголосують і вони виберуть. А ми знову нарікатимемо на тих «нерозумних», що продалися за гречку. І хоча «ми» завжди наймудріші, нам бракує усвідомлення себе громадянами. Держава – це ми!
PS. У цій розповіді свідомо не торкався проблем зовнішніх, тобто геополітичних, а також міжнаціональних, бо найбільша проблема – наскрізна корупція в державі, а вона національності не має.