Одна з найбільших проблем розслідувальної журналістики в Україні (на мою думку) полягає у намаганні штучно роздути важливість зробленого розслідування. Проблема навіть не стільки в тому, що антикорупційні розслідувачі хочуть хайпанути. Це якраз я розумію і в окремих випадках як інструмент поширення серед аудиторії – підтримую. Те, що мені не подобається – спроби зробити розслідування важливішими ніж вони є за допомогою притягування до них важливих персон.
Ліричний відступ. Під час сміттєвої кризи у Львові усі звинувачення в трагедії на сміттєзвалищі звелися до «у всьому винен Садовий». Частка вини Садового у цій трагедії безумовно є. Проблема в тому, що ніхто не спробував навіть з’ясувати яка це частка. З частки зробили сто відсотків, політизували ситуацію і обвалили рейтинг Садового з 10% до 2%. Чому це проблема? Тому, що коли ви намагаєтеся в корумпованій системі бити по політичній верхівці, усю систему мобілізовують на захист верхівки, а господарську проблему перетворюють на політичні розбірки. Наслідком є те, що в більшості випадків винні виходять сухими з води. Інколи показово когось садять, але на рівні системи проблема залишається. Водночас часто вдається завдати репутаційну шкоду, як це було з Садовим чи є з Порошенком. Але це відбувається шляхом консервації корумпованої системи. В кожній корупційній справі є люди, які повинні отримати штраф, які мають бути звільнені, які мають отримати умовний термін та люди, які мають сісти надовго в тюрму. Спроби ж політизувати справу завершуються тим, що у нас практично немає прецедентів, де кожен з винних отримав свою заслужену частку покарання.
Розслідування по «Укроборонпрому» має сумнівні моменти, які відкривають у ньому слабкі місця і дозволяють його дискредитувати чи хаотизувати дискусію довкола нього. Одним з таких місць (на мою думку) є спроби напряму пов’язати розкрадання в «Укроборонпромі» з Порошенком. І це той момент, коли начебто «сильний аргумент», що має зробити розслідування суперважливим стає «слабким місцем». В нього б’ють і в такий спосіб підважують чесність та важливість усього розслідування. В такій ситуації виграють прямі винуватці.
Справа в тому, що вина Порошенка в цій ситуації для мене очевидна. Питання в тому яка це вина. Він винен в тому, що організував цю схему особисто? Чи він винен в тому, що знав про неї, але не зупинив? Чи він про неї не знав, але створив такі умови, щоб схема виникла? Чи він не створював умов, а просто не зруйнував ті старі умови в яких такі схеми можливі? Це все різні рівні відповідальності і різний ступінь вини. І це питання, на яке журналістське розслідування відповіді не дало. Проблема в тому, що такими дрібницями журналісти не переймаються. Зате їх чітко бачать політтехнологи. Якщо відповіді чіткої немає – значить можна дати свою. Так розслідування журналістів стають інструментом знищення рейтингу політиків.
Чому журналісти не зважають на ці моменти? Я думаю, що через нас з вами. Через суспільство для якого ці напівтони не важливі. Людям, які живуть в чорно-білому світі не потрібне визначення ступеня провини. З’ясовувати суть і докопуватися до причин вимагає зусиль. Ми хочемо розіп’яти винного. І бажано швидко.
Повернемося знову до Садового. Його розіп’яли. В політичному сенсі, звісно. Я розумію що це дало прихильникам і що дало противникам Садового. Що це дало нам як суспільству? В Україні по всіх містах почалися системні зміни з впорядкування сміттєзвалищ? В кожному місті почали будувати сміттєпереробні заводи? Ні. Системних змін в державі і суспільстві не відбулося.
Управлінські помилки Садового (зумисні чи несвідомі), що переросли в трагедію, мали стати каталізатором системних змін. А стали інструментом знищення його політичного рейтингу. Управлінські помилки Пороха (зумисні чи несвідомі) мають стати каталізатором змін в системі, зокрема правоохоронній, а не інструментом знищення політичного рейтингу. Українська влада, на щастя, є чутливою до публічної критики і скандалів. І це можливість змінювати систему, а не лише персоналій в ній.
Розслідування по «Укроборонпрому» є важливим і мало бути опублікованим. Його рівень відповідає суспільним запитам. Вони зараз такі. Це проблема росту суспільства. Моя пропозиція полягає в тому, що ми повинні змінити запити як до влади, так і до журналістських розслідувань. Я вважаю, що в українському суспільстві є достатньо тих, хто вміє розрізняти напівтони і кого не влаштовує чорно-біла інформаційна картинка. Ці люди готові читати чи дивитися розслідування без натяжок. Ці люди готові підтримувати такі розслідування фінансово і вимагати від влади системних змін.
Наприкінці ще один показовий приклад. Давайте згадаємо харківське ДТП, яке перетворилося на трагедію з великою кількістю жертв. Який був суспільний запит тоді? Люди вимагали «посадити або розстріляти наркоманку на лексусі». Як багато ви пам’ятаєте коментарів, де були вимоги вирішити проблему системно? Що ми отримали врешті? Кожен з учасників ДТП отримав по 10 років (до речі, сумнівний розподіл вини). Суспільство заспокоїлося. А системна проблема залишилася. Жодних запобіжників, які могли б такі трагедії попередити, впроваджено не було.
Тому я вважаю, що потрібно змінювати суспільний запит. Спершу вимагати системного вирішення проблеми, а потім уже посадок, розстрілів чи відрубаних рук.