Ранок. Камердинер будить короля словами: „Королю, сьогодні день виборів!”. Протираючи заспані очі, король невдоволено перепитує – „Що, знову?”, та все ж бреде до прозорої виборчої скриньки й опускає в неї аркуш.
По тому вдоволено промовляє: „Обрано одноголосно!”. Це епізод з польського мультфільму, який дуже пасує для ілюстрації безальтернативності передвиборчої української лихоманки. Українському виборцю створюють ілюзію вибору, і чомусь він стабільно на це „ведеться". То вибирає між більшим та меншим злом, то між двома тезками, то ратує за жінку-політикомученицю. А тепер невеличка логічна загадка для виборця: яка різниця між НСНУ і НУНС? Відповідь можна знайти...в підручнику з математики, пригадуєте: від перестановки доданків сума не змінюється.
Що пропонує виборцю в телерадіоефірі політична реклама? Політичні „зірки" купаються в телепроміннях своєї слави, в невдачах, як завжди, звинувачують опонента; пропонують Україні взірцюватися на Китай; переконують, що порядок у нашій державі спроможна навести одна-однісінька людина, варто лише за неї проголосувати. В агітаційних роликах використовують так само образ простих смертних, які переконують, наводячи приклад зі свого життєвого досвіду, хто з політиків достойний довіри. Сум'яття, однак, викликають соціальні ініціативи, які, судячи з політичної реклами, належать, як мінімум, двом політичним силам та президентові. Насторожує також і перетягування на себе ковдри недоторканності. Вербальний хаос передвиборчих обіцянок, який збиває з пантелику середньостатистичного виборця, призведе, напевне, до того, що люди й надалі, як зазомбовані, голосуватимуть „за інерцією чи звичкою" за вже вибрану раніше політичну силу чи за найбільш симпатичне обличчя з біл-борду.
Одні політики пропонують покращення життя, інші стверджують, що воно вже настало; і ті, й інші красномовно переконують, що противник бреше. Промивання електоральних мізків відбувається по повній програмі, чисельність роликів і біл-бордів перевищує гранично допустиму концентрацію. І образ політиків, які так хочуть сподобатися, так хочуть, щоб за них проголосували, не гребують навіть тим, щоб попіаритися на першому дзвонику чи „закосити" під тінейджера в потертих джинсах, насправді не має нічого спільного з реальними людьми. Це, швидше, якісь фантоми, витвір телекамер та іміджмейкерів. Виборцю ж варто зрозуміти одне: хто платить, той і замовляє музику, точніше, рекламу. Рекламу для того, щоб переконати виборця, що вибір - за ним, однак, скоріше за все, це тільки створення ілюзії, що від нашого вибору залежить їхня політична доля. Скоріше, вона залежить, як і раніше, від них самих і їхніх „чесно зароблених" грошей, дрібка з яких йде на створення ілюзії вибору. Достоту наші політики є в ситуації згадуваного на початку короля. Однак, чи стане комусь духу сказати, що король - голий? Це можуть зробити хіба що діти і поети.
Це вже зробив Леонід Кисельов сорок років тому:
Не йму віри політикам,
Ані тим, що підтримують існуючі суспільні лади,
Ані тим, що базікають про нові
І нишком колючий дріт припасають
Для своїх кібернетичних раїв.
Державні системи бувають кращими і гіршими,
За деяких вже зовсім не можна жити.
І тоді з подивом виявляєш,
Що жити все ж таки можна,
І сам не знаєш - радіти чи гидувати
З цієї людської властивості.
Вірю в Слово.
Велике, палаюче, наче сонце, Слово,
Що було на початку всього,
І було Богом.
(І це слід зрозуміти буквально,
Як вчить Августин)
І насамкінець. Не варто забувати, що серед варіантів вибору завжди є „проти всіх".