«Євробачення», як єдиний і найважливіший міжнародний конкурс, померло вже давно. Залишилася лише буфонада низького ґатунку. Такі конкурси себе вже віджили. Вокально «просунуті» держави давно так не працюють, адже спочатку в себе шукають таланти та одразу розкручують за законами шоу-бізнесу, не питаючись думки міжнародних «поціновувачів».
Стосовно «Євробачення» навіть не можу вживати визначення «конкурс», бо це, швидше, розривковий захід - фестиваль, адже реально не можна порівнювати різножанрові виступи. Погодьтеся, що «Лорді», Юля Савічева та Данилко - це три різні вокальні планети. Ба більше - це справжній фестиваль легіонерів. Пригадую, як наприкінці 80-х років минулого століття канадійка Селін Діон виступала за Швейцарію, дівоче тріо з Прибалтики представляло якусь європейську країну. Це ж «Динамо-Київ» зі своїми неграми-легіонерами! Відтак, цілковито знівельовано тотожність нації, це не фестиваль власне країн, а окремих виконавців. Не можу повірити, що в країні, де населення нехай усього 5 тисяч, не знайшлося би жодного «співочого» громадянина.
Україна вже увійшла в історію «Євробачення», і саме тоді нашій державі треба було зійти з цієї сцени. Після достойної перемоги Руслани, яка професійно «виліпила» з українського фольку яскраве, вибухове шоу, а також після гідного проведення «Євробачення» в Києві. Це не олімпіада, на якій можна постійно вдосконалюватися та встановлювати рекорди! Нехай борються за перемогу ті держави, кому віддавна хочеться її здобути.
Для визначення рівня авторитетності «Євробачення» можна відслідкувати пропозиції держав-засновниць, кандидати яких автоматично проходять у фінал. Для прикладу, Велика Британія три роки поспіль посилає вокалістів, яких інакше як другорядними неліквідами не назвеш. А саме там талантів аж ніяк не бракує, а працьовиті продюсери дуже добре знають свою справу.
Професіоналів завжди дещо піддратовує оцінювання непрофесіоналів, бо воно апріорі необ'єктивне. Згадайте, минулоріч до останньої хвилі Данилко наступав на п'яти «Молитві». А в «Євробаченні» на оцінки впливають ще й геополітичні стереотипи, або простіше - принцип «сусідства». У силу історичних обставин росіяни ніколи Україні не дадуть найвищий бал, але на максимальну прихильність можемо розраховувати від поляків та білорусів. Аналогічно турки «тягнутимуть» болгар, бо ми для них навіть ще не наймасовіші туристи. Якщо музичні конкурси (типу Сан-Ремо в Італії чи Червоної Рути в Україні) проводяться в межах однієї країни, то голосують за виконавців, якщо на міжнародному рівні - за імідж держави.
Українські виконавці, які себе поважають, туди не поїдуть (гадаю, якби брав участь Олег Скрипка, який би співав, грав на баяні та на трубі, то його енергетика пробила би всіх!), а будь-хто там не візьме вже першого місця. Дещо смішно виглядає ситуація з Ані Лорак - її посилають без конкурсу, натомість люди визначатимуть пісню, з якою вона представлятиме Україну! Це ж абсурд! Виконавець сам мусить вибрати під себе пісню, яка найкраще йому підходить за усіма критеріями: від тональності до енергетики. Я сам це знаю не з чужих слів, бо на сцені, дякувати Богу, вже не перший десяток років.