Під час урочистого заходу у зв'язку з Днем Державного прапора України, який 23 серпня відбувся в місті Дніпрі, президент Петро Порошенко вибачився перед співвітчизниками за те, що не виконав обіцянки чотирирічної давності – «зупинити АТО за лічені години».
«Покаянні» слова глави держави викликали бурю емоцій в українському суспільстві. Прихильники Петра Олексійовича зі запалом його підтримали. Так, пропрезидентський блогер Мирослав Олешко, котрий любить фотографуватися з олігархами і розміщує ці фото в соцмережах, не приховував захоплення: «Порошенко вибачився. Знайшов в собі мужність. На таке здатна тільки хоробра людина і гідний лідер». Аналогічні оди в ці дні співав сонм журналістів олігархічних ЗМІ і працівників «фабрики тролів», яка, за даними Freedom House, існує і в Україні (в країні їх називають «порохоботами»).
Не бракувало й негативних відгуків на президентське «прошу вибачення». Багато політиків, активістів і звичайних громадян, висловлюючи свої думки про причини, які породили ту злощасну неправду, пригадали близько двох десятків інших обіцянок Порошенка, про виконання яких той не подбав.
Деякі критики президента висловлювалися досить безсторонньо: мовляв, чотири роки тому українці були шоковані підлим нападом Росії, вони дуже бажали миру на своїй землі, чим і скористався олігарх Порошенко під час швидкоплинної виборчої кампанії. А насправді, мовляв, він або не розумів, що не тільки в лічені години, а й навіть в лічені місяці цю війну неможливо було зупинити (адже все відбувалося після показової анексії Криму), або свідомо брехав заради потрапляння до президентського крісла.
Дозвольте залишити осторонь ці суперечки, в неабияк наелектризованому суспільстві вони ні до чого не приведуть. Але варто спробувати зрозуміти: щиро Петро Олексійович просив вибачення у людей за те, що ввів їх в оману, чи під тиском якихось обставин? Якщо щиро – наслідки від цього вчинку будуть одні, не зовсім щиро – інші...
Визнати свою помилку і відповідальність
Може здатися, що саме питання про щирість президентського вибачення – найскладніше, адже в душу людині не заглянеш. Але я і не пропоную «лізти в душу». Цілком достатньо оцінити ситуацію з погляду нюансів психологічної науки і, головне, здорового глузду.
Наприклад, дослідники з Огайського університету (США) під керівництвом професора Роя Левіцкі склали «формулу» ідеального (читай: переконливого) вибачення. Звичайно, ця «формула» стосується здебільшого взаємин між знайомими, друзями, членами сімей або діловими партнерами. Якихось особливих рекомендацій щодо того, як політики, котрі проштрафилися, повинні перепрошувати своїх виборців або народ загалом, ніхто і ніколи не розробляв. Проте, судячи з висновків учених, існують чинники, які можна вважати універсальними щодо порушеної сфери суспільних відносин.
«Наше дослідження засвідчило, що найбільш важливим компонентом вибачення є визнання відповідальності. Скажіть, що це ваша провина, що це ви зробили помилку», – пояснював в одному зі своїх виступів професор Левіцкі.
За його словами, одна з головних проблем вибачень полягає в тому, що саме по собі вибачення нічого не варте. Вираз готовності «полагодити те, що зламано, відображає прийняття відповідальності за завдані збитки».
Варто наголосити, що з погляду ефективності (читай: щирості) вибачення професор Левіцкі ставить висловлювання жалю і прохання про пробачення значно нижче за визнання відповідальності за помилку. Щобільше, прохання пробачити він вважає доречним лише у взаєминах близьких людей. В інших випадках воно не має вирішального значення. Ці висновки зроблені дослідниками за результатами численних опитувань у низці країн.
З цієї позиції «покаянні» фрази, які 23 серпня виголосив український президент, важко назвати переконливим виправданням. «Більш як чотири роки тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Тепер вже не так важливо, в якому контексті ці слова були сказані. Не важлива й образність заяви. Люди сприйняли її як можливість завершити війну і дуже швидко», – сказав, виступаючи в Дніпрі, Порошенко.
Далі президент додав: «Я шкодую, що породив завищені очікування. І я щиро прошу вибачення, що подав надію, яка не збулася. Шкода, що дав обіцянку, яка не справдилася. Прошу за це вибачення. Це для мене серйозний урок обережного і відповідального ставлення до своїх слів та обіцянок».
Як бачимо, немає тут жодного слова про те, що Порошенко свого часу зробив помилку, причому таку, яка потягнула за собою ланцюг хибних державних рішень. Рішень, які призвели до невиправданих жертв...
Президент наполягає, що тверда обіцянка, дана ним під час виборчої кампанії, є лише образним висловом. Інакше кажучи, обіцянки нібито й не було, а була якась метафора. Причому можна подумати, що подана ця метафора була в іншому контексті, не як обіцянка. В якому ж? Мовляв, у цьому зараз немає сенсу порпатися... Внаслідок цієї гри слів може скластися враження, що справа зовсім не в тому, що Порошенко обдурив народ, а просто громадяни самі винні: неправильно сприйняли образний вислів політика. І взагалі Порошенко нібито не помилявся, а всього лише намагався вселити в людей надію. А вселяти в людей надію – не так вже й погано... Ось так, жонглюючи фразами і застосовуючи потрібні форми дієслів, можна відвести увагу людей вбік від власних прорахунків, некомпетентності і помилкових меседжів. Спічрайтерам глави держави не відмовиш у майстерності.
Рейтинг нижче, ніж у «клоуна»
Одна фраза з «вибачення» Порошенка просто вражає. За його словами, «багато хто не усвідомлювали реальної глибини катастрофи, яка сталася ще до війни, а саме: українську армію знищували, роззброїли, роздягнули, розікрали».
Правду сказав. Але ось яка деталь. Обороноздатність України не зміцнювали не тільки перед самою війною. Армія фінансувалася за залишковим принципом і в ті роки, коли Петро Порошенко був членом парламенту, головою Ради Нацбанку, главою РНБО, міністром закордонних справ, міністром економіки і торгівлі. Останню посаду, до речі, він обіймав за президента Януковича, для котрого свого часу створював Партію регіонів. Будучи членом уряду, Петро Олексійович навряд чи міг не знати про ситуацію в Міноборони. Чи ж до такої міри відсторонився від ситуації в державі?
Якщо припустити, що людина, яка обіймала зазначені держпосади, теж не усвідомлювала «реальної глибини катастрофи, яка сталася ще до війни», то хто ж зараз править Україною? Більш самовикривальної заяви Порошенко не міг зробити...
Не варто, втім, применшувати ділових якостей цього владного чи то політика, то чи бізнесмена, чи то все це разом узяте. Щоб підім'яти під себе парламент так, як зміг Порошенко, і парламентсько-президентську республіку, якою за Конституцією є Україна, фактично перетворити на президентсько-парламентську державу із середньовічним душком – для цього треба володіти неабиякими здібностями і міцною волею.
Не побоюся сказати, що Україною зараз керує дуже талановита людина, ось тільки талант її полягає переважно в умінні особисто збагачуватися і давати можливість збагачуватися своїм друзям, причому навіть в умовах війни.
На щастя, народ виявився невідповідним для такого «талановитого» діяча: незважаючи на всі хитрощі Петра Олексійовича, його президентський рейтинг (9,1%), згідно з серпневим соцопитуванням Seetarget, впав уже нижче, ніж рейтинг політичного «клоуна» Олега Ляшка (9,8%). А до лідерів рейтингу йому, схоже, взагалі проблематично дотягнутися чесним шляхом.
З таким політичним багажем входити у виборчу кампанію, яка вже не за горами, можуть тільки надзвичайно самовпевнені люди або політичні авантюристи. Петро Олексійович явно не хоче виглядати таким. Тому вкрай запізніле і не цілком щире «вибачення» президента можна вважати вимушеною спробою бодай трохи підправити його імідж. Вдалою була ця спроба? Тобто пробачати чи не пробачати Порошенка за помилку/брехню (непотрібне закреслити), якої він допустився під час президентських перегонів, – вирішувати українським виборцям.