Навряд чи нам вдасться зустріти у Львові чи й загалом в Україні багатьох читачів чи й навіть бібліофілів, котрі могли б похвалитися тим, що добре знаються на сучасній австрійській літературі. Уже довгий час бабця-Австрія не дарувала нам гучних імен, а якщо й дарувала, то ми за інерцією не надто помічали їх.
Мимоволі виникала думка: а може, після розпаду Габсбурзької монархії видатні австрійські літератори залишилися поза межами власне Австрії?
Довести українським читачам, що це не зовсім так, що є ще літературний порох у віденських порохівницях, була покликана низка австрійських заходів у межах Форуму видавців у Львові. Безумовно, найгучнішим із них стала презентація перекладів книг Даніеля Кельмана, виданих «ВНТЛ-Класика». Тепер ми маємо змогу насолодитися двома його романами «Я і Каменський», «Край світу» й збіркою оповідань «Під сонцем».
Чому саме Кельман? Перекладач його творів Володимир Кам’янець пояснив це так: «Це єдиний сучасний австрійський автор, котрому вдалося створити прорив німецькомовної літератури на міжнародній арені. Упродовж 20 останніх років німецькомовна література намагалася потужно вийти на світовий книжковий ринок. Але, якщо брати до уваги саме наклади, то ці потуги особливого успіху не мали. І лише завдяки Кельманові вдалося цього досягнути».
Та й справді, переклади Кельмана англійською мовою займають перші позиції в міжнародних списках бестселерів. Після Патріка Зюскінда з його «Парфумером» (1985 р.) Кельман став першим німецькомовним письменником, котрий посів головні позиції рейтингу Amazon Books. А це свідчить про світовий рівень письменника.
Намагаючись пояснити, завдяки чому цей автор так полюбився світові, Володимир Кам’янець зазначив: «Кельман має настільки цікавий синтаксис, особливий стиль, що він своїми короткими реченнями, уникаючи складнопідрядних, вміє передати характер персонажа. Але найбільша його цінність – це його спостережливість за життям, вміння передати це в деталях».
Ще один аргумент на користь саме такого вибору автора навів присутній на презентації Посол Австрії в Україні Вольф Дітріх Гайм: «Кельман – доволі молодий автор, а значить, він досить вдало може презентувати картину вже сучасної Австрії».
Варто пригадати також і те, що 150 років тому відбулася дуже важлива науково-технічна подія і для України, і для Австрії: було збудовано залізничне сполучення між Віднем і Львовом. А це ж була перша залізнична колія на теренах нинішньої України. Як влучно зауважив Вольф Дітріх Гайм: «Ця колія – дуже добрий приклад для ілюстрації австрійського культурного порозуміння. Адже ця залізниця мала не лише стратегічне й економічне значення, вона несла на собі також – культурно-цивілізаційний аспект».
Цій залізничній події присвячено цілу книжку, яка теж виникла завдяки українсько-австрійській співпраці (теж у видавництві «ВНТЛ-Класика»). Це – антологія «Потяг надій та інші залізничні сполучення». Про історію народження книжки розповів її упорядник Тимофій Гаврилів: «Коли я довідався, що цього року виповнюється 150 років з часу, коли було прокладено перше залізничне сполучення, яке втягнуло Галичину в центральноєвропейський контекст, то мені захотілося проілюструвати ці півтора століття через дзеркало художньої літератури. Я сам розробив концепцію збірки, сам підібрав авторів. У передмові я зазначаю, що прагнув досягнути якнайбільше жанрового, тематичного і часового розмаїття». Під однією обкладинкою зібрано «залізничні тексти» українських, австрійських та польських письменників: Іван Франко, Франц Кафка, Богдан-Ігор Антонич, Юліан Тувім, Наталка Білоцерківець, Іван Малкович, Євгенія Кононенко, Юрій Іздрик, Віктор Неборак, Маріанна Кіяновська, Сергій Жадан та багато інших.
Залізниця, за словами Тимофія, «просто в’їхала в художню літературу» своєї доби й зокрема у творчість галицьких письменників, вона досить суттєво вплинула на структурування художніх творів, на тематику: «Оповідач, автор, головний герой уже не мандрує каретою, він мандрує потягом, у купе. Відповідно й всі перипетії відбуваються або на залізниці, або в купе».
Залізниця все ще існує, щоправда кордони та різниця в ширині колій вже не дають можливості так хутко, як колись, доїхати потягом зі Львова до Відня. Чи вплинули ці проблеми на культурні зв’язки між Віднем та його колишніми коронними краями, зокрема Галичиною? Бабця-Австрія не забуває своїх «блудних онуків», переконує Андреас Венінґер – аташе з питань культури і освіти Республіки Австрія в Україні. Минулого року, за його словами, у Відні відбулася презентація нової культурної політики. «У межах закордонної культурної політики країни дунайського регіону залишаються пріоритетними. І, безумовно, у цей регіон входять Галичина й Буковина. Тепер наші спільні культурні проекти можна реалізовувати у межах концепції Східного партнерства» – запевнив пан Венінґер.
Та й з нашого боку перешкод не мало б бути, ми, своєю чергою, щиро віддані проєвропейській орієнтації, як стверджує найвище українське керівництво.