На тлі такої сумної картини українських «виборів без вибору» так і хочеться згадати слова свого колишнього викладача фізики про те, що негативний результат - це також результат. Хто першим це сказав – не важливо. Важливо те, що це об’єктивна реальність і потрібно знайти в ній плюси. Мінуси і траурний сценарій вже озвучували. А який у цьому позитив, на що може опертись простий чоловік, щоб цілком не втратити віру в те, що від нього ще щось залежить і його голос, ще щось важить.
Найпростіше те, що лежить на поверхні – у нас є демократія. Танки не їздили вулицями, людей не шантажували, їм не погрожували, вони цілком добровільно скористалися своїм правом вибору. У нас був вибір? Так був. Приміром, у першому турі були молоді й ще «не спалені» бійці за світле майбутнє, своє і наше. Чи змогли б вони щось змінити? Не знаю, ніхто не знає: вони не отримали шансу, їх не вибрали. Не захотіли. Виборці України своєю більшістю не захотіли. У нас були радикали – від комуністів до націоналістів, їх також не вибрали. Не захотіли. У нас навіть був варіант «проти всіх». Вибрали найбільш консервативний варіант, найбільш передбачуваний – звідси і теперішній ступор, з найменшим ризиком. Більшість набрали двоє, які були в ділі й нічого не зробили, їх знають, вони були (дехто ще є) прем’єр-міністрами. Виборці України не захотіли ризикнути, зробити ставку на «тих, кого не знають». Файно. Врешті решт за цих людей, хто б не переміг, проголосувала більшість, і це потрібно поважати. Такі правила гри в демократію. Ми так багато говоримо про єдність всієї України, так це і буде єдність. Дайте їм можливість пересвідчитись, наскільки правильним чи не неправильним, був їхній вибір, тобто відсутність вибору. Слова були, тепер будуть наслідки.
Мудрі люди кажуть (і на сторінках цього видання це вже звучало), що хто б не прийшов до влади, все одно за два роки всі, без винятку, будуть ним незадоволені. Я думаю, швидше. Це питання часу. Ми помалу, на жаль, занадто повільно, але вчимось. Ми не захотіли ризикнути і поставити на нових, хоча вони не зовсім нові, але все ж таки на нових людей, на нову гвардію. Можливо, вийшло б гірше, але хто не ризикує… Значить, нам потрібно знову стати на ті самі граблі? Значить, це наш вибір і по-іншому не можна.
Ті хто говорить про якесь народне незадоволення, гнів, нові майдани, акції непокори знову говорять, що ми повинні зіграти в рулетку. Але значна частина українців вже грає в рулетку з життям. Буквально - шахтарі, які лізуть під землю і не знають, чи не буде вибуху, чи повернуться живими, моряки, які наймаються на кораблі, знаючи про піратів і заручників, навіть ті, хто вже був у заручниках, наші пілоти, які літають над Африкою в умовах невизначеності й небезпеки, військові – в зоні бойових дій чи наші заробітчани? Хто, маючи можливість, вільний шанс і зайві гроші, буде протестувати? Завжди авангардні студенти? Але тепер це – платники, з яких деруть гроші, яким перекрили дорогу пільговики? Чи ті, хто отримує дипломи і не отримує роботи, стануть революціонерами?
Ми вже мали революцію, ми вже мали президента з 51% підтримки. Засвоїли урок, «не сотвори собі кумира» і «не словами, а ділами» і дали йому 5%. Це також позитив. І не ми одні такі у світі, котрі хочуть, щоб хтось прийшов і зробив, а ми будемо його славити. Америка, Обама, Обамоманія – кращий приклад не придумати. Рік минув, і його Демократична партія програє республіканцям в цитаделі демократів – штаті Масачусетс. Його особистий рейтинг ще високий, але значно впав. Вал критики його дій стрімко наростає. У нього ще є час і є шанс це змінити. У нас також був. Ми не скористались. Це –об’єктивна реальність.
Людей можна дурити, особливо коли вони самі дуже хочуть в це вірити, а хто ж не хоче, але ж не безкінечно. Це означає, що як би красиво хто не співав – у коралях чи махаючи відбійним молотком – все одно, якщо не буде реальних змін, їх поженуть. Але, знову на це піде час, потрібний, щоб нарешті прозріли ті, які завжди непримиренні і голосують тільки за когось одного: бо свій, бо наш, бо гарний, бо патріот, бо минулого разу не пустили, а тепер наша черга, гірше аби інше... Покоління виборців, яке реагує на гучні слова і жести зійде.
Хоч як химерно це звучить, але у нас відбувається прогрес. Виборці знову (на жаль, не всі) отримали щеплення від популізму. Уже ніхто не купився на яскраві рекламні ролики, плакати і книжечки з цифрами міфічних досягнень. Уже не було помпезних концертних турів на підтримку кандидата чи якоїсь бідової рекламної гоп-компанії чергової химери, якоїсь самооборони з барабанами, месіями і викликанням духів майдану. Так, деякі звьозди, ще агітували, бо «так вони відчувають, бо в них такі переконання». Але не всі скурвились. Це не 2004 рік. Це нормальний еволюційний процес. Прийде час, і суперечка буде вестись не тільки в площині високої політики, а конкретної економіки. Тобто піднімати-непіднімати податки, проводити чи ні реформу системи охорони здоров’я тощо. Тоді навіть програми кандидатів справді почнуть писати і, звичайно, читати. Просто якось помалу це все йде, але прогрес є, і якщо ціна, яку потрібно заплатити, – це «вибір без вибору», значить, так мало бути. Негативний результат…