Гра не для всіх
Дитячий майданчик – це дорослий світ у мініатюрі.
Спостерігаючи за ним, інколи можна побачити, як він перетворюється на справжнісіньку політичну арену всіх майбутніх суспільних стосунків, і це, без перебільшення, кумедно. Ці маленькі лікарі, політики, менеджери, архітектори і художники свій шлях починають із майданчика, тут вони соціалізуються, знайомляться, виявляють інтереси, долають перешкоди у вигляді цікавих і не дуже цікавих елементів дитячого простору. У цій «районній міні-копії дорослого світу» вони спілкуються.
Спостерігаючи за ним, інколи можна побачити, як він перетворюється на справжнісіньку політичну арену всіх майбутніх суспільних стосунків, і це, без перебільшення, кумедно. Ці маленькі лікарі, політики, менеджери, архітектори і художники свій шлях починають із майданчика, тут вони соціалізуються, знайомляться, виявляють інтереси, долають перешкоди у вигляді цікавих і не дуже цікавих елементів дитячого простору. У цій «районній міні-копії дорослого світу» вони спілкуються.
До чого це я, це ж звичайна, буденна і навіть банальна картинка, адже дітей на майданчиках сотні, їх можна бачити щодня в кожному місті України і світу, і ця замальовка, щось на кшталт білої смуги у небі від літака, уже вас не дивує. Так само і для батьків маленьких завсідників цих майданчиків – нічого особливого. Окрім одного… це розваги лише для здорових дітей.
До чого це я, це ж звичайна, буденна і навіть банальна картинка, адже дітей на майданчиках сотні, їх можна бачити щодня в кожному місті України і світу, і ця замальовка, щось на кшталт білої смуги у небі від літака, уже вас не дивує. Так само і для батьків маленьких завсідників цих майданчиків – нічого особливого. Окрім одного… це розваги лише для здорових дітей.
Жорстоко, але саме так. Уже багато років поспіль не тільки українська влада, але й влада міст у багатьох інших державах забуває, що дитинство у всіх має бути однаковим, рівноправним.
Жорстоко, але саме так. Уже багато років поспіль не тільки українська влада, але й влада міст у багатьох інших державах забуває, що дитинство у всіх має бути однаковим, рівноправним.
Адже на ту гостроверху гірку із десятком східців, з якої можна з усієї швидкості шубовснути у м'яку перину піску, не може зайти Яринка із ДЦП, а відчути запаморочення від обертання на карусельці не вийде в Іванка, який на візочку, та й на гойдалці, з якої випадеш від першого ж пориву вгору, не вдасться покататися всім цим Олям, Данилкам та Іринкам із ментальними порушеннями…
Їх просто немає на майданчику, їх немає поруч зі здоровими дітками…
Їх просто немає на майданчику, їх немає поруч зі здоровими дітками…
Адже на ту гостроверху гірку із десятком східців, з якої можна з усієї швидкості шубовснути у м'яку перину піску, не може зайти Яринка із ДЦП, а відчути запаморочення від обертання на карусельці не вийде в Іванка, який на візочку, та й на гойдалці, з якої випадеш від першого ж пориву вгору, не вдасться покататися всім цим Олям, Данилкам та Іринкам із ментальними порушеннями…
Їх просто немає на майданчику, їх немає поруч зі здоровими дітками…
Їх просто немає на майданчику, їх немає поруч зі здоровими дітками…
Усі Софійки й Олежики зачинені у своїх оселях, десь там, у спальних районах, на 5-му чи 10-му поверхах під'їздів, у яких час від часу не працює ліфт.
Усі Софійки й Олежики зачинені у своїх оселях, десь там, у спальних районах, на 5-му чи 10-му поверхах під'їздів, у яких час від часу не працює ліфт.
Звичайно, у деяких містах вже почали створювати інклюзивні майданчики, але для того аби потрапити туди діткам з інвалідністю, потрібно подолати багато перешкод: транспортні, нелоблаштовані дороги, і зрештою осуд дітей, здорових дітей, адже наше суспільство мимоволі, ще з пелюшок вчить, що дітки з проблемами здоров'я Інші, а отже не варті нашої уваги. Інклюзивні майданчики і спільні простори, покликані змінти це! Адже їх створюють у світі для адаптації обидвох груп
Цей допис насправді про очевидні й буденні речі, про шлях з роботи додому, про громадські заклади і, насамперед, про дитячі майданчики, одне слово, про комфортне життя в місті. Але йтиметься про те, як комфортні українські міста дбають про невеликий, але вагомий відсоток людей з особливими потребами.
Місто на дотик
Місто на дотик
Володя Пиріг – хлопець, який пізнає світ лише на дотик. Не буду і не хочу розповідати його історію, чому так сталося, звідки він і як йому живеться. Бо це зараз неважливо!
Скажу інше: це активний молодий чоловік, який працює редактором одного з найпопулярніших інтернет-видань Західного регіону нашої країни. Володя майже не користується сторонньою допомогою і на роботу зі спального району Львова – Сихова – щодня добирається сам. Але це для нього не складно, головна проблема – під ногами, і з нею молодий чоловік стикається повсякчас.
Володя виходить із дому і прямує до зупинки маршрутки, до якої зазвичай іде 15 хвилин. Але сьогодні він вирішив змінити звичний шлях і показати нам, чому не може користуватися більш комфортним автобусом, який зупиняється зовсім поруч із його оселею. Уже за п'ять кроків хлопець виносить вердикт: буйна рослинність – це, звичайно, красиво, але для незрячих вона може стати перешкодою.
Скажу інше: це активний молодий чоловік, який працює редактором одного з найпопулярніших інтернет-видань Західного регіону нашої країни. Володя майже не користується сторонньою допомогою і на роботу зі спального району Львова – Сихова – щодня добирається сам. Але це для нього не складно, головна проблема – під ногами, і з нею молодий чоловік стикається повсякчас.
Володя виходить із дому і прямує до зупинки маршрутки, до якої зазвичай іде 15 хвилин. Але сьогодні він вирішив змінити звичний шлях і показати нам, чому не може користуватися більш комфортним автобусом, який зупиняється зовсім поруч із його оселею. Уже за п'ять кроків хлопець виносить вердикт: буйна рослинність – це, звичайно, красиво, але для незрячих вона може стати перешкодою.
А далі надщербленими східцями він спускається донизу, і там, між будинками, де закінчується головна мощена плитками дорога, починається його ходіння по лабіринту.
Адже з цього місця на всі сторони світу веде мереживо стежок: одні протоптані лінивими сихівчанами, які скорочували шлях від зупинки громадського транспорту; інші – ще, певно, за Союзу облаштували для комфортного пересування, але від старості вони розсипалися і перетворилися на суміш бетону, трави, каміння та глини.
Адже з цього місця на всі сторони світу веде мереживо стежок: одні протоптані лінивими сихівчанами, які скорочували шлях від зупинки громадського транспорту; інші – ще, певно, за Союзу облаштували для комфортного пересування, але від старості вони розсипалися і перетворилися на суміш бетону, трави, каміння та глини.
А далі надщербленими східцями він спускається донизу, і там, між будинками, де закінчується головна мощена плитками дорога, починається його ходіння по лабіринту.
Адже з цього місця на всі сторони світу веде мереживо стежок: одні протоптані лінивими сихівчанами, які скорочували шлях від зупинки громадського транспорту; інші – ще, певно, за Союзу облаштували для комфортного пересування, але від старості вони розсипалися і перетворилися на суміш бетону, трави, каміння та глини.
Адже з цього місця на всі сторони світу веде мереживо стежок: одні протоптані лінивими сихівчанами, які скорочували шлях від зупинки громадського транспорту; інші – ще, певно, за Союзу облаштували для комфортного пересування, але від старості вони розсипалися і перетворилися на суміш бетону, трави, каміння та глини.
Через це мереживо Володя не може потрапити на зупинку і часто блукає серед трави і доріжок, особливо в дощ. Але якби все було облаштовано і люди не протоптували зайвих стежок, шлях молодого чоловіка від дому до маршрутки займав би 4 хвилини. Проте, аби не заблукати, він змушений іти далі.
Через це мереживо Володя не може потрапити на зупинку і часто блукає серед трави і доріжок, особливо в дощ. Але якби все було облаштовано і люди не протоптували зайвих стежок, шлях молодого чоловіка від дому до маршрутки займав би 4 хвилини. Проте, аби не заблукати, він змушений іти далі.
А там теж не «рушник вишиваний», а перекопана дорога. Ремонт тут триває вже тиждень, замінити треба лише плити, і на це загалом потрібно 2-3 робочих дні, але лагодити хідник майстри не поспішають. І допоки вони зволікають, Володі доводиться ризикувати життям і виходити на проїжджу частину, аби не втрапити в яму.
А там теж не «рушник вишиваний», а перекопана дорога. Ремонт тут триває вже тиждень, замінити треба лише плити, і на це загалом потрібно 2-3 робочих дні, але лагодити хідник майстри не поспішають. І допоки вони зволікають, Володі доводиться ризикувати життям і виходити на проїжджу частину, аби не втрапити в яму.
Наші комунальники вміють розрити дороги і кинути їх на місяці.
От є в нашому районі такі місця, де каміння й пісок лежать місяцями, бо вони щось там відремонтували, але полагодити покриття хідника, яке зруйнували, не здогадалися, а для мене це проблема. І проблема не тільки в мокрому взутті.
От є в нашому районі такі місця, де каміння й пісок лежать місяцями, бо вони щось там відремонтували, але полагодити покриття хідника, яке зруйнували, не здогадалися, а для мене це проблема. І проблема не тільки в мокрому взутті.
"Наші комунальники вміють розрити дороги і кинути їх на місяці.
От є в нашому районі такі місця, де каміння й пісок лежать місяцями, бо вони щось там відремонтували, але полагодити покриття хідника, яке зруйнували, не здогадалися, а для мене це проблема. І проблема не тільки в мокрому взутті."
От є в нашому районі такі місця, де каміння й пісок лежать місяцями, бо вони щось там відремонтували, але полагодити покриття хідника, яке зруйнували, не здогадалися, а для мене це проблема. І проблема не тільки в мокрому взутті."
Володимир Пиріг
Дійти до зупинки – справа не з легких, але й не проґавити зупинку – теж робота. Адже в Україні облаштування зупинок громадського транспорту – це ледь не нове віяння в урбаністиці. У випадку хлопця – маршрутку він чекає біля старого покинутого кіоску, де немає ні лавок, ні тактильного покриття, що попереджає про небезпеку, ні окресленого початку та кінця зупинки.
Але сьогодні Володя маршруткою не поїде… Він пройде ще 200 метрів, аби скористатися трамваєм.
Але сьогодні Володя маршруткою не поїде… Він пройде ще 200 метрів, аби скористатися трамваєм.
Дійти до зупинки – справа не з легких, але й не проґавити зупинку – теж робота. Адже в Україні облаштування зупинок громадського транспорту – це ледь не нове віяння в урбаністиці. У випадку хлопця – маршрутку він чекає біля старого покинутого кіоску, де немає ні лавок, ні тактильного покриття, що попереджає про небезпеку, ні окресленого початку та кінця зупинки.
Але сьогодні Володя маршруткою не поїде… Він пройде ще 200 метрів, аби скористатися трамваєм.
Але сьогодні Володя маршруткою не поїде… Він пройде ще 200 метрів, аби скористатися трамваєм.
І перша проблема на цьому шляху – нерегульований світлофор, утім, побачивши камери, автівки все ж зупиняються, і Володя з легкістю переходить на протилежний бік. Та біда, коли поруч немає журналістів.
Нові зупинки сихівського трамвая облаштовані тактильною плиткою, яка дозволяє незрячим зорієнтуватися.
Плюс цього виду громадського транспорту – усі зупинки оголошують, і тому хлопець не змушений мудрувати і турбувати людей поруч, аби дізнатися, де він зараз перебуває.
Плюс цього виду громадського транспорту – усі зупинки оголошують, і тому хлопець не змушений мудрувати і турбувати людей поруч, аби дізнатися, де він зараз перебуває.
А ось у маршрутках і багатьох автобусах про зупинки не попереджають.
А ось у маршрутках і багатьох автобусах про зупинки не попереджають.
Новий маршрут Володя вивчає напам'ять за 3-4 години, якщо збивається, то просить допомоги в перехожих.
Утім в центрі Львова він так не робить. Каже, через туристів і постійну метушню, швидкий рух авто на його прохання ніхто не звертає увагу. Тому зазвичай на кінцевій зупинці трамвая, коли Володя їде на роботу, його чекають колеги, вони щодня зустрічають і проводжають хлопця.
Утім в центрі Львова він так не робить. Каже, через туристів і постійну метушню, швидкий рух авто на його прохання ніхто не звертає увагу. Тому зазвичай на кінцевій зупинці трамвая, коли Володя їде на роботу, його чекають колеги, вони щодня зустрічають і проводжають хлопця.
Проте, таких сміливців, як Володя, на жаль, небагато, і зрозуміло чому: адже для незрячих українські міста – це суцільна смуга перешкод, зрештою, і для людей на візках теж. Хоча ні! Останні 10 років про людей на візках таки почали дбати: будують нові оселі та квартали з пандусами, от тільки роблять їх під таким кутом, що ці доріжки радше схожі на трасу для слалому (види спорту, де учасники змагаються на швидкість спуску – ред.), а не для безпечного з'їзду.
Але ви, звичайно, можете сказати: а для кого все це робити? Навіщо напружуватися і вкладати стільки грошей задля комфортності міста, якщо у Львові та в Україні загалом людей з інвалідністю не так уже й багато? Ви будете здивовані, але їх чимало, і не видно цих людей лише тому, що ніхто про них не думає.
Але ви, звичайно, можете сказати: а для кого все це робити? Навіщо напружуватися і вкладати стільки грошей задля комфортності міста, якщо у Львові та в Україні загалом людей з інвалідністю не так уже й багато? Ви будете здивовані, але їх чимало, і не видно цих людей лише тому, що ніхто про них не думає.
До 1999 року в Україні було до 2,3 мільйона осіб, офіційно визнаних інвалідами, а це 5% населення країни. У 2002 цей показник зріс до 2,6 мільйона осіб, а це 5,5 відсотків населення України. До 2014 року в Україні мешкало 2,79 мільйона осіб з інвалідністю. З початком війни їхня кількість склала 2,8 мільйона. А загалом, за оцінкою ВООЗ, станом на 2011 рік майже 15% населення світу є неповносправними.
Нерівна гра
Якщо в пошуковій системі Google задати словосполучення інклюзивні майданчики, то вдасться натрапити лише на кілька статей. Саме з Інтернету можна дізнатися, що в Україні своїми силами і коштом меценатів створили лише 10 інклюзивних майданчиків, два з яких є у Львові. Один спорудив для своїх вихованців і для всіх діток міста НРЦ «Джерело», інший був придбаний за грантові кошти ЮНІСЕФу. Цей майданчик звели поблизу одного з найбільших парків Львова, що неподалік центру міста. Тут є і хороший пандус для комфортного заїзду, і навіть гумове покриття (чи не найдорожчий елемент усього цього майданчика).
Усе це на грантові кошти виготовили українські виробники, але, напевно, вони не консультувалися із фахівцями цієї справи, бо і батьки дітей з інвалідністю, і самі фахівці кажуть, що деякі елементи, які задумані як інклюзивні, взагалі важко назвати придатними.
До прикладу, пісочниця – це дві чаші, які розташовані на різних рівнях, вони мали б працювати за принципом: верхня – для діток на візках, нижня – для решти малюків. Але верхня чаша настільки висока, що дитина на візку навіть не зможе зазирнути в пісочницю, та й нижча для того не годиться.
До прикладу, пісочниця – це дві чаші, які розташовані на різних рівнях, вони мали б працювати за принципом: верхня – для діток на візках, нижня – для решти малюків. Але верхня чаша настільки висока, що дитина на візку навіть не зможе зазирнути в пісочницю, та й нижча для того не годиться.
Розповідають, що фірма-виробник виготовила і карусель, але настільки незручну, що цей елемент ЮНІСЕФу довелося замовляти за кордоном окремо. Це ось така каруселька, вона має два місця, і зручний заїзд, для діток на візку, тобто на цій карусельці спільно можуть кружляти водночас дві групи дітей. І така гра дає свій результат: дітки не проводять між собою різниці – на майданчику вони Рівні.
Розповідають, що фірма-виробник виготовила і карусель, але настільки незручну, що цей елемент ЮНІСЕФу довелося замовляти за кордоном окремо. Це ось така каруселька, вона має два місця, і зручний заїзд, для діток на візку, тобто на цій карусельці спільно можуть кружляти водночас дві групи дітей. І така гра дає свій результат: дітки не проводять між собою різниці – на майданчику вони Рівні.
Додам: таких майданчиків, облаштованих на грантові кошти, в Україні чотири – чотири майданчики, які так-сяк схожі на інклюзивні.
Хтось скаже: добре, що хоч такі є. Погоджуюся, добре, але от є ще одна проблема комфортизації міста для людей з особливими потребами.
Хтось скаже: добре, що хоч такі є. Погоджуюся, добре, але от є ще одна проблема комфортизації міста для людей з особливими потребами.
Інклюзивні майданчики для діток мають бути хоча б у кожному районі міста, аби батькам не доводилося добиратися на громадському транспорті за тридев'ять земель.
Наприклад, львівський майданчик хоч і розташований у дуже комфортному місці, але має свої особливості. Ті, хто приїхав сюди погратися досхочу на повітрі, захочуть зайнятися чимось іншим, і тут є чим. Трохи вище за майданчиком є величезний парк з атракціонами, які підходять для дітей з інвалідністю, тут є різні розваги, але дістатися сюди дітям на візках нереально через високі сходи та пандус, який не придатний для пересування.
Олександр Молодий
Директор парку Культури у Львові
Саме так будували парки в радянські часи. Тоді не замислювалися над комфортом візочників та особливих дітей, не враховували і потреби мам, які були змушені пхати візки під дуже крутий підйом. Директор Парку культури у Львові Олександр Молодий зізнається: зробити комфортним заїзд від майданчика до атракціонів практично неможливо, для цього потрібні значні кошти, яких у парку немає. Тож ніби майданчик є, а спільної дитячої гри так і немає…
Але про маломобільні групи в українських містах таки дбають.
До прикладу, Львівське міське управління культури поставило перед собою дуже амбітні плани – за поточний рік створити умови для вільного й комфортного доступу для всіх у всі заклади культури: театри, бібліотеки, музеї, тощо.
До прикладу, Львівське міське управління культури поставило перед собою дуже амбітні плани – за поточний рік створити умови для вільного й комфортного доступу для всіх у всі заклади культури: театри, бібліотеки, музеї, тощо.
У столиці облаштовують вулиці пандусами, у Покровську встановлюють інклюзивний майданчик. Саме так – один на все місто, де разом бавляться звичайні дітки та дітки з особливими потребами. Окрім того, тема інклюзивних майданчиків стала для України відкриттям, адже дотепер розважальні простори облаштовували без урахування потреб дітей з інвалідністю. До того ж їх будували, забуваючи навіть про самих мамусь із візками і батьків на візках.
Ярослав Грибальський
Радник міського голови Львова
Чия це проблема? Влади країни, яка про це має подбати й ухвалити відповідні законопроекти? Міста, яке власним коштом повинне це робити? Чи людей? Українка Олена Стеців-Віллареаль вважає, що ніхто, крім неї, гарного дитячого простору для доньки створити не зміг би, і довела, що громада «зрушує гори»
«Чарівний міст»
Tilda Publishing
Цей майданчик переповнений упродовж усього року… Але він далеко від України. У Пало Альто, що в Каліфорнії, є найбільший інклюзивний майданчик у Сполучених Штатах Америки. «Чарівний міст», так його називають, доступний для дітей і дорослих незалежно від фізичних, розумових чи сенсорних здібностей. І ви не повірите, головним його розробником та ідейним натхненником стала українка за походженням Олена Стеців-Віллареаль.
У цей майданчик жінка вклала душу, адже він насправді доступний для всіх: і для дорослих, і для дітей. Тут подбали про ігри й розваги для всіх діток з особливостями. Проект розробляли аж 8 років, над ним працювали різні фахівці, враховували думки батьків, спілкувалися з виробниками і лише тоді встановили майданчик, який обійшовся в 4 мільйони доларів.
Усе це – за кошти меценатів, а також пожертви самих батьків. Місто теж не стояло осторонь: мерія Пало Альто безкоштовно виділила землю і забезпечила працівниками, а також профінансувала погодження архітектурних планів. Цей дитячий простір є безкоштовним і насправді найбільш відвідуваним місцем у цьому каліфорнійському містечку.
Інклюзивний дитячий майданчик у США
У США інклюзивні майданчики й адаптація міст для людей з обмеженими можливостями стала законом ще у 1990 році. Відтоді всі громадські місця обладнані пандусами, спеціальними вбиральнями та промаркованою плиткою. Усі американські дитячі майданчики зроблені відповідно до вимог спеціальних структур – загальна територія є доступною для тих, хто пересувається на інвалідному візку. У «Чарівному мості» на візку можна під'їхати до кожного куточка майданчика: до каруселі, іграшкового будиночка, гойдалок, тренажерів та театру. Тут дуже гамірно, але про діток з аутизмом тут теж не забули, для них створили спеціальні зони відпочинку, де все ізольоване від звуку. Майданчик облаштували так, аби батьки та діти могли вільно проводити час і аби з дітками з інвалідністю вільно бавилися ті, які не мають фізичних проблем.
Ідею пані Стеців-Віллареаль у каліфорнійському містечку спершу сприймали дуже скептично, але коли проект втілили і він запрацював, це спричинило величезний рух, який назвали «Чарівним мостом». Нині за кресленнями дитячого майданчика пані Олени в Америці будують десятки схожих, для цього уряд виділив 10 мільйонів доларів.
Ідею пані Стеців-Віллареаль у каліфорнійському містечку спершу сприймали дуже скептично, але коли проект втілили і він запрацював, це спричинило величезний рух, який назвали «Чарівним мостом». Нині за кресленнями дитячого майданчика пані Олени в Америці будують десятки схожих, для цього уряд виділив 10 мільйонів доларів.
У США інклюзивні майданчики й адаптація міст для людей з обмеженими можливостями стала законом ще у 1990 році. Відтоді всі громадські місця обладнані пандусами, спеціальними вбиральнями та промаркованою плиткою. Усі американські дитячі майданчики зроблені відповідно до вимог спеціальних структур – загальна територія є доступною для тих, хто пересувається на інвалідному візку. У «Чарівному мості» на візку можна під'їхати до кожного куточка майданчика: до каруселі, іграшкового будиночка, гойдалок, тренажерів та театру. Тут дуже гамірно, але про діток з аутизмом тут теж не забули, для них створили спеціальні зони відпочинку, де все ізольоване від звуку. Майданчик облаштували так, аби батьки та діти могли вільно проводити час і аби з дітками з інвалідністю вільно бавилися ті, які не мають фізичних проблем.
Ідею пані Стеців-Віллареаль у каліфорнійському містечку спершу сприймали дуже скептично, але коли проект втілили і він запрацював, це спричинило величезний рух, який назвали «Чарівним мостом». Нині за кресленнями дитячого майданчика пані Олени в Америці будують десятки схожих, для цього уряд виділив 10 мільйонів доларів.
Ідею пані Стеців-Віллареаль у каліфорнійському містечку спершу сприймали дуже скептично, але коли проект втілили і він запрацював, це спричинило величезний рух, який назвали «Чарівним мостом». Нині за кресленнями дитячого майданчика пані Олени в Америці будують десятки схожих, для цього уряд виділив 10 мільйонів доларів.
Я ніколи не думала, що моя маленька ідея майданчика може надихнути все це!
Моя донька Ева започаткувала дуже чарівний рух. Саме вона назвала його, і заради неї я створювала цей майданчик, адже донечка теж з інвалідністю. Ми не можемо змінити світ чи національну політику, але ми здатні зробити свій куточок світу добрішим.
Моя донька Ева започаткувала дуже чарівний рух. Саме вона назвала його, і заради неї я створювала цей майданчик, адже донечка теж з інвалідністю. Ми не можемо змінити світ чи національну політику, але ми здатні зробити свій куточок світу добрішим.
Я ніколи не думала, що моя маленька ідея майданчика може надихнути все це!
Моя донька Ева започаткувала дуже чарівний рух. Саме вона назвала його, і заради неї я створювала цей майданчик, адже донечка теж з інвалідністю. Ми не можемо змінити світ чи національну політику, але ми здатні зробити свій куточок світу добрішим.
Моя донька Ева започаткувала дуже чарівний рух. Саме вона назвала його, і заради неї я створювала цей майданчик, адже донечка теж з інвалідністю. Ми не можемо змінити світ чи національну політику, але ми здатні зробити свій куточок світу добрішим.
Олена Стеців-Віллареаль
Так думають і у львівській громадській організації «Батьки в дії».
Зараз молоді матусі планують створити проект і подати його на затвердження до мерії. У Львові є понад 600 дитячих майданчиків, які схожі один на одного, тож молоді батьки запитують, навіщо клонувати їх і надалі, якщо можна урізноманітнити, наприклад, елементами інклюзії. І це зовсім не так затратно, як здається.
Зараз молоді матусі планують створити проект і подати його на затвердження до мерії. У Львові є понад 600 дитячих майданчиків, які схожі один на одного, тож молоді батьки запитують, навіщо клонувати їх і надалі, якщо можна урізноманітнити, наприклад, елементами інклюзії. І це зовсім не так затратно, як здається.
Юлія Гвоздович
Голова ГО "Батьки в дії"
Так думають і у львівській громадській організації «Батьки в дії».
Зараз молоді матусі планують створити проект і подати його на затвердження до мерії. У Львові є понад 600 дитячих майданчиків, які схожі один на одного, тож молоді батьки запитують, навіщо клонувати їх і надалі, якщо можна урізноманітнити, наприклад, елементами інклюзії. І це зовсім не так затратно, як здається.
Зараз молоді матусі планують створити проект і подати його на затвердження до мерії. У Львові є понад 600 дитячих майданчиків, які схожі один на одного, тож молоді батьки запитують, навіщо клонувати їх і надалі, якщо можна урізноманітнити, наприклад, елементами інклюзії. І це зовсім не так затратно, як здається.
Юлія Гвоздович
Голова ГО "Батьки в дії"
У громадській організації зараз консультуються зі шведськими виробниками спеціальних дитячих просторів і навіть уже підібрали для себе кілька варіантів. Звичайно, це справа не з легких, адже макі майданчики добре продумують перед тим як створювати.
Особливу увагу приділяють, тому як добиратися батькам і діткам усіх фізичних можливостей. Опісля, справді важливим є покриття майданчика ( штучна трава чи гумове покриття) адже на візках по піску і нерівностях дуже важко пересуватися. І най головніше: як зробити майданчик цікавий для всіх? Діти мають тут радіти, розважатися і не відчувати образ, за те, що не можуть кудись вилізти, або на чомусь погойдатися. Тому у Швеції вже багато років працює компанія, яка розробляє інклюзивні елементи для спільних дитячих майданчиків: це і балансири, і гойдалки, і каруселі , хатинки і гірки, стінки та розвиваючі елементи.
Тому для Юлія Гвоздович і її однодумці зараз проробляють нелегку роботу : намагаються зробити так аби на їхньому майданчику щасливими були всі! У цій громадській організації вважають, що якби в кожному місті України з'явилася хоча б одна ініціативна група, яка б запропонувала схожі ідеї, то за 5 років ситуація з інклюзивними майданчиками та комфортним під'їздом до них змінилася б на краще. Тим паче, якщо від пелюшок вчити дітей, поважати різноманіття,то в майбутньому не виникатиме не зручних і ганебних ситуаціій. Втім, про це думають не всі батьки, але вже в Україні вже з'явилися батьківські ініціативні групи, які добрикладу вчать своїх малюків жити у гармонії із природою. І я впевнена , у старшому віці, ці діти не знищуватимуть зелені насадження у своїх містах, адже для них це буде антиморально.
