Теорія Великого Виклику
Борис Ґудзяк
Історія успіху морального авторитета української нації
Його називають одним із моральних авторитетів України, він впевнено продовжив справу Патріарха Йосифа Сліпого, відродивши Український католицький університет у Львові, а минулого місяця сам папа Франциск призначив його Філадельфійським Архиєпископом-Митрополитом.
Усе це – про Бориса Ґудзяка. Він є єпископом Української греко-католицької церкви, президентом УКУ та людиною, яка, живучи своєю душпастирською місією на ще кілька країн, невпинно трудиться для блага України.
У програмі «Теорія великого виклику» поважний співрозмовник поділився своїми думками про те, чому вирішив стати священиком, як вдихнув життя в один із найпрогресивніших університетів країни, а ще розповів, скільки часу через насичений графік встигає перебувати в Україні.
Усе це – про Бориса Ґудзяка. Він є єпископом Української греко-католицької церкви, президентом УКУ та людиною, яка, живучи своєю душпастирською місією на ще кілька країн, невпинно трудиться для блага України.
У програмі «Теорія великого виклику» поважний співрозмовник поділився своїми думками про те, чому вирішив стати священиком, як вдихнув життя в один із найпрогресивніших університетів країни, а ще розповів, скільки часу через насичений графік встигає перебувати в Україні.
Його називають одним із моральних авторитетів України, він впевнено продовжив справу Патріарха Йосифа Сліпого, відродивши Український католицький університет у Львові, а минулого місяця сам папа Франциск призначив його Філадельфійським Архиєпископом-Митрополитом.
Усе це – про Бориса Ґудзяка. Він є єпископом Української греко-католицької церкви, президентом УКУ та людиною, яка, живучи своєю душпастирською місією на ще кілька країн, невпинно трудиться для блага України.
У програмі «Теорія великого виклику» поважний співрозмовник поділився своїми думками про те, чому вирішив стати священиком, як вдихнув життя в один із найпрогресивніших університетів країни, а ще розповів, скільки часу через насичений графік встигає перебувати в Україні.
Усе це – про Бориса Ґудзяка. Він є єпископом Української греко-католицької церкви, президентом УКУ та людиною, яка, живучи своєю душпастирською місією на ще кілька країн, невпинно трудиться для блага України.
У програмі «Теорія великого виклику» поважний співрозмовник поділився своїми думками про те, чому вирішив стати священиком, як вдихнув життя в один із найпрогресивніших університетів країни, а ще розповів, скільки часу через насичений графік встигає перебувати в Україні.
АМЕРИКА
Ви народились у Сполучених Штатах Америки й виховувались у сім'ї емігрантів. Як вплинуло таке середовище на те, ким Ви є зараз?
Переїхавши до чужої країни, мої батьки не відчували комплексу меншовартості, а, навпаки, повністю вливались в американське життя. Однак разом із тим наскільки могли, настільки й зберігали українсько-європейську культурну традицію, центром якої було християнство.
Вони виховували мене під впливом української школи, церкви та «Пласту», щоби відчуття тканини життя нашої батьківщини ставали глибшими, а не залишались поверховими. А за умов, коли Україна з-за океану була практично недоступною, це давалось нелегко.
Вони виховували мене під впливом української школи, церкви та «Пласту», щоби відчуття тканини життя нашої батьківщини ставали глибшими, а не залишались поверховими. А за умов, коли Україна з-за океану була практично недоступною, це давалось нелегко.
Переїхавши до чужої країни, мої батьки не відчували комплексу меншовартості, а, навпаки, повністю вливались в американське життя. Однак разом із тим наскільки могли, настільки й зберігали українсько-європейську культурну традицію, центром якої було християнство.
Вони виховували мене під впливом української школи, церкви та «Пласту», щоби відчуття тканини життя нашої батьківщини ставали глибшими, а не залишались поверховими. А за умов, коли Україна з-за океану була практично недоступною, це давалось нелегко.
Ви народились у Сполучених Штатах Америки й виховувались у сім'ї емігрантів. Як вплинуло таке середовище на те, ким Ви є зараз?
Мене виховували під впливом української школи, церкви та «Пласту»
ВІРА
Із чого почався Ваш шлях до Бога? Завдяки кому чи чому Ви до Нього прийшли?
Моя мама 9 років була бездітною у подружжі. Згодом лікарі сказали, що дітей із батьком у них взагалі не буде. Тоді вони й почали процес усиновлення дитини. Та раптом матір завагітніла. У травні під час маївок [традиційні молебні до Богородиці] вона дала обітницю: якщо народиться хлопчик, то виховає його для Бога.
Я це прочитав у львівській газеті, коли мені було вже 40 років. Я цього не знав, мама в жоден спосіб цього не показувала. Але в якийсь ненав'язливий спосіб вона це робила. Вона десь відкривала цю перспективу. І від початку до кінця — це Божа справа.
Я це прочитав у львівській газеті, коли мені було вже 40 років. Я цього не знав, мама в жоден спосіб цього не показувала. Але в якийсь ненав'язливий спосіб вона це робила. Вона десь відкривала цю перспективу. І від початку до кінця — це Божа справа.
Моя мама 9 років була бездітною у подружжі. Згодом лікарі сказали, що дітей із батьком у них взагалі не буде. Тоді вони й почали процес усиновлення дитини. Та раптом матір завагітніла. У травні під час маївок [традиційні молебні до Богородиці] вона дала обітницю: якщо народиться хлопчик, то виховає його для Бога.
Я це прочитав у львівській газеті, коли мені було вже 40 років. Я цього не знав, мама в жоден спосіб цього не показувала. Але в якийсь ненав'язливий спосіб вона це робила. Вона десь відкривала цю перспективу. І від початку до кінця — це Божа справа.
Я це прочитав у львівській газеті, коли мені було вже 40 років. Я цього не знав, мама в жоден спосіб цього не показувала. Але в якийсь ненав'язливий спосіб вона це робила. Вона десь відкривала цю перспективу. І від початку до кінця — це Божа справа.
Із чого почався Ваш шлях до Бога? Завдяки кому чи чому Ви до Нього прийшли?
Мама дала обітницю:
якщо народиться хлопчик,
виховає його для Бога...
Я про це дізнався
в 40 років з газети
якщо народиться хлопчик,
виховає його для Бога...
Я про це дізнався
в 40 років з газети
Мама дала обітницю: якщо народиться хлопчик, виховає його для Бога... Я про це дізнався в 40 років з львівської газети
Знаєте, тяга до молитви була в мене з дитинства. Маючи 12, 13, 14 років, я шукав місця, де можна було помолитись. Тоді брав свій маленький мотоцикл, сідав на нього і їхав у ліс, там я мав таку маленьку святиню, де зупинявся й молився.
У такі моменти я відчував покликання до глибшого духовного життя. Те, що це мало бути священство, вирішилось пізніше. Зрештою, на церковного служителя я висвятився аж у 38 років... Блаженніший Любомир тоді сказав мені: «Посліднім віком став чоловіком».
У такі моменти я відчував покликання до глибшого духовного життя. Те, що це мало бути священство, вирішилось пізніше. Зрештою, на церковного служителя я висвятився аж у 38 років... Блаженніший Любомир тоді сказав мені: «Посліднім віком став чоловіком».
Одна причина, чому я не просив свячень стільки років, було питання, чи одружуватись, чи ні. Але в кінці я зрозумів, що не є важливо, що я хочу. Що Господь мене кличе до такого служіння і я почав сміятися зі своїх побажань, зі своїх сумнівів.
Зустріч з Йосифом Сліпим також вплинула на те, що ви стали священиком, чи ні?
З ним я вперше познайомився у 7 років, коли в кептарику вітав його на американському летовищі хлібом-сіллю та квітами.
Будучи вже підлітком, кілька разів мав нагоду зустрітись із єпископом-кардиналом в Америці й Римі. Тоді, коли я відчував покликання до священства, то розумів, що приклад Йосифа Сліпого мене притягає. Він не лише був чоловіком цього малого українського еміграційного гетто, а й стояв на фронті найбільшої баталії ХХ століття – тоталітаризму та його ідеології. І вистояв. Тому став лідером у найбільшому змаганні минулого століття й може вчити нас про змагання століття теперішнього. За його прикладом я хотів би йти в житті.
Будучи вже підлітком, кілька разів мав нагоду зустрітись із єпископом-кардиналом в Америці й Римі. Тоді, коли я відчував покликання до священства, то розумів, що приклад Йосифа Сліпого мене притягає. Він не лише був чоловіком цього малого українського еміграційного гетто, а й стояв на фронті найбільшої баталії ХХ століття – тоталітаризму та його ідеології. І вистояв. Тому став лідером у найбільшому змаганні минулого століття й може вчити нас про змагання століття теперішнього. За його прикладом я хотів би йти в житті.
УКРАЇНА
Вперше в Україну Ви приїздили наприкінці 70-их років. Чи думали тоді, що ця поїздка вплине на Ваше життя?
Як ми знаємо, в той час ще існував Радянський Союз зі своїми комунізмом та гаслами. Проте ці поняття були для мене якимись ефемерними. Мабуть, тому, що паралельно існувала Україна: побачити у Львові святого Юра, відчути бруківку цього міста, помилуватись Києвом і Золотоверхим собором...
Я вперше був у місці, яке говорить українською. Ми тоді були в готелі «Либідь», це все під контролем, кожен наш крок супроводжувався. Але для мене було важливо зустрітися з реальною Україною і українцями. От тоді я і зрозумів, що саме з Україною і буде пов'язане моє майбутнє.
Я вперше був у місці, яке говорить українською. Ми тоді були в готелі «Либідь», це все під контролем, кожен наш крок супроводжувався. Але для мене було важливо зустрітися з реальною Україною і українцями. От тоді я і зрозумів, що саме з Україною і буде пов'язане моє майбутнє.
В 1988 році я півроку стажувався в Києві як докторант Гарвардського університету [при Інституті літератури АН УРСР]. Формально я мав вивчати українську мову, яку я знав. Це була нагода познайомитись із підпільною церквою, про яку я навіть писав Іванові Павлу ІІ звіт.
Однак треба було бути дуже обережним, адже моя родина десятки років перед тим зазнала репресій: материна сестра загинула в УПА, а батькову сім'ю вивезли в Сибір. Тому тато й мама казали, щоби був обережним...
Я прийняв пропозицію Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського працювати над проектом університету, який стартував від відновлення Львівської Богословської академії.
Знаєте, це був такий великий трепет, однак і певність, що в Україні треба залишатись...
Я прийняв пропозицію Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського працювати над проектом університету, який стартував від відновлення Львівської Богословської академії.
Знаєте, це був такий великий трепет, однак і певність, що в Україні треба залишатись...
Тяга до молитви була в мене з дитинства. Маючи 12 років, я шукав місця, де можна було помолитись. Брав мотоцикл, їхав у ліс – мав там маленьку святиню, в якій молився
Тяга до молитви
була в мене з дитинства.
Маючи 12-14 років, я шукав
місця, де можна було помолитись.
Брав мотоцикл, їхав у ліс –
мав там маленьку святиню
була в мене з дитинства.
Маючи 12-14 років, я шукав
місця, де можна було помолитись.
Брав мотоцикл, їхав у ліс –
мав там маленьку святиню
УКУ
Як взагалі почалось відродження Українського католицького університету?
Передовсім, ми ставили запитання: який університет потрібен постмодерній Україні – країні, яка не лише має інші сильні навчальні заклади, а й на території якої живуть різні національності. Ми хотіли відповісти на виклики тоталітаризму, на цей страх та міжособисту недовіру, цим самим допомагаючи молодим людям бути вільними у спілкуванні, працювати чесно – без корупції і плагіату.
Потім для спорудження УКУ ми купили територію, на якій Червона армія з Москви будувала культурний центр Прикарпатського військового округу. Там, де партія мала бавитись, де мала свою ідеологію, так би сказати, втілювати в соцреалістичні культурні заходи, там сьогодні стоїть головний кампус Українського католицького університету. Мені здається, в Господа є почуття гумору.
Потім для спорудження УКУ ми купили територію, на якій Червона армія з Москви будувала культурний центр Прикарпатського військового округу. Там, де партія мала бавитись, де мала свою ідеологію, так би сказати, втілювати в соцреалістичні культурні заходи, там сьогодні стоїть головний кампус Українського католицького університету. Мені здається, в Господа є почуття гумору.
Ми купили цей будинок, недобудову, яка стоїть на чотирьох гектарах землі за, здається, 30 тисяч умовних одиниць. Нам не треба було великих грошей. Все обходилося з мінімальними витратами, але знаходилися люди, які в це вірили. Той, хто шукає гроші, ніколи їх не знайде. Треба плекати людські стосунки.
Відтак нам почала надходити допомога і приємно, що гроші надсилали незнайомі люди. Виходить, неукраїнці повірили в цей університет більше, ніж український істеблішмент... Але тоді в Україні було багато проблем, тому ніхто не зобов'язаний тобі допомагати. Але комусь ти можеш допомогти...
Зараз УКУ стало місцем, де люди шанують одне одного й живуть у любові, де якість стосунків дає людині бути собою і творити. Не всі є свідомими свого духовного життя. А цей університет є спільнотою, яка допомагає розуміти, що життя – не гроші, влада чи слава, а якість стосунків, приміром, чоловіка з жінкою, батьків і дітей, на роботі і в суспільстві. Бо коли ми маємо добрі взаємини, тоді багато нам насправді не треба.
Відтак нам почала надходити допомога і приємно, що гроші надсилали незнайомі люди. Виходить, неукраїнці повірили в цей університет більше, ніж український істеблішмент... Але тоді в Україні було багато проблем, тому ніхто не зобов'язаний тобі допомагати. Але комусь ти можеш допомогти...
Зараз УКУ стало місцем, де люди шанують одне одного й живуть у любові, де якість стосунків дає людині бути собою і творити. Не всі є свідомими свого духовного життя. А цей університет є спільнотою, яка допомагає розуміти, що життя – не гроші, влада чи слава, а якість стосунків, приміром, чоловіка з жінкою, батьків і дітей, на роботі і в суспільстві. Бо коли ми маємо добрі взаємини, тоді багато нам насправді не треба.
УКУ є спільнотою, яка допомагає розуміти, що життя – не гроші, не влада чи слава, а якість стосунків – чоловіка з жінкою, батьків і дітей, на роботі і в суспільстві
УКУ є спільнотою, яка допомагає розуміти, що життя це не гроші, не влада чи слава, а якість стосунків – чоловіка з жінкою, батьків і дітей, на роботі і в суспільстві
Сьогодні Ви, можна сказати, живете на кілька домів одночасно. Скільки ж буваєте в Україні?
Вже сім років, маючи душпастирську відповідальність та місію, я служу українським вірянам у Франції, Бельгії та Нідерландах. Там ми разом творимо інфраструктуру для іммігрантів і біженців, яких у Західній Європі зараз збільшилось орієнтовно на три мільйони. В Україні ж я один тиждень щомісяця. Тому дім для мене – це і Львів, і Київ, і Париж, і Марсель... Я відчуваю себе вдома там, де є добрі люди та стосунки з ними.
Більше, ніж 50 років я щороку їздив на лижах. Колись це було і двадцять, і тридцять днів на рік. У нас в Парижі, де я живу, є баскетбольний щит...
Коли у вас є вільний час, чим любите займатися? Я впевнена, що можливо раз в рік випадає, що ви вільні.
Сказали нам студенти, що ви – сильний в баскетболі...
Ну, колись в Галичині казали: були перли, та ся стерли. Зараз ще пробую грати, але воно стає чим раз більш печально.
Коли у вас є вільний час, чим любите займатися? Я впевнена, що можливо раз в рік випадає, що ви вільні.
Більше, ніж 50 років я щороку їздив на лижах. Колись це було і двадцять, і тридцять днів на рік. У нас в Парижі, де я живу, є баскетбольний щит...
Сказали нам студенти, що ви – сильний в баскетболі...
Ну, колись в Галичині казали: були перли, та ся стерли. Зараз ще пробую грати, але воно стає чим раз більш печально.
Оскільки наша програма називається «Теорія великого виклику», то що у житті є найбільшим викликом для Вас?
Бути правдивим в духовному житті, іти за Божею волею, а не за своєю. Ми всі маєм, мені здається, виклик перед цим пасхальним виміром – хрест і Воскресіння. От вповні в нього бути, вповні ним жити. Я ще не вповні відповів на нього.
Перед тобою і мною є неминучий крах – ми всі вмрем. Ми цього боїмося. Але коли ти живеш у свідомості, що ти є створений для вічності, коли ти знаєш, що ти є святий, для святості створений, ти подолаєш кожен виклик, і того я тобі бажаю.
Перед тобою і мною є неминучий крах – ми всі вмрем. Ми цього боїмося. Але коли ти живеш у свідомості, що ти є створений для вічності, коли ти знаєш, що ти є святий, для святості створений, ти подолаєш кожен виклик, і того я тобі бажаю.
Фото: Ганна Грабарська, Максим Баландюх, сімейний архів Бориса Гудзяка
ІНШІ ІСТОРІЇ